Історія справи

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа №456/5672/17

провадження №61-4961св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В.А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С, Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Елітний-Люкс», Львівська міська рада,

третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю «Резерв Плюс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Резерв Плюс» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2017 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Елітний-Люкс» (далі - ОСББ «Елітний-Люкс»), Львівської міської ради, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Резерв Плюс» (далі - ТОВ «Резерв Плюс») про скасування ухвали Львівської міської ради та зобов'язання вчинити певні дії.

Разом з позовною заявою, позивачем до суду подана заява про забезпечення позову, у якій він просив забезпечити його позов шляхом заборони Львівській міській раді до закінчення розгляду справи укладати договір оренди земельної ділянки площею 1,4804 га (у тому числі площею 0,1945 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права будівництва та посадки багаторічних насаджень) по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із ТОВ «Резерв Плюс» та затверджувати містобудівну документацію ТОВ «Резерв Плюс», а також вчиняти будь-які дії щодо забезпечення внесення змін у земельно-кадастрові дані щодо вказаної земельної ділянки.

Необхідність забезпечення позову в такий спосіб позивач обґрунтовував тим, що оспорюваною ухвалою Львівської міської ради передбачено укладення між нею та ТОВ «Резерв плюс» договору оренди землі терміном на 10 років, після укладення якого розпочнеться будівництво багатоквартирних житлових будинків з розміщенням торгово-офісних приміщень та об'єктів громадського призначення, що унеможливить або значно утруднить в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зокрема, в частині приведення земельної ділянки до попереднього стану для забезпечення йому можливості користуватись існуючим до будинку заїздом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2017 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

З метою забезпечення позову заборонено Львівській міській раді до закінчення розгляду справи вчиняти дії на виконання оскаржуваної ухвали № 2128 від 29 червня 2017 року «Про затвердження ТОВ «Резерв Плюс» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1» в частині укладення договору оренди земельної ділянки площею 1,4804 га (у тому числі площею 0,1945 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права будівництва та посадки багаторічних насаджень) на АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із ТОВ «Резерв плюс».

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами дійсно виник спір щодо законності надання оспорюваною ухвалою земельної ділянки, яка знаходиться біля будинку позивача, в оренду ТОВ «Резерв Плюс», зокрема, для проведення на ній будівельних робіт. При цьому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову у даній справі в обраний позивачем і визначений судом в ухвалі спосіб, оскільки він не виходить за межі предмету позову в даній справі, так як пунктом 2.1 оспорюваної ухвали Львівської міської ради № 2182 від 29 червня 2017 року передбачено укладення договору оренди, в тому числі, й для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з розміщенням торгово-офісних приміщень та об'єктів громадського призначення, а тому у випадку укладення договору оренди землі для використання її третьою особою за цільовим призначенням може бути утруднене виконання рішення суду про задоволення позову, однією з вимог за яким є усунення перешкод в користуванні майном, шляхом забезпечення позивачеві вільного доступу до існуючого заїзду до будинку, який знаходиться на спірній земельній ділянці.

У касаційній скарзі ТОВ «Резерв Плюс» просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм процесуального права, та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено наявності заїзду та дороги з проспекту В. Чорновола у м. Львові до житлового будинку по АДРЕСА_1.

У генеральному плані міста Львова, ДПТ та плані зонування території не передбачено дороги, про яку зазначає позивач, що також підтверджує, що Львівська міська рада не погоджувала встановлення заїзду з дороги з проспекту В. Чорновола до існуючих житлових будинків по АДРЕСА_1.

Крім того, обраний позивачем захід забезпечення позову по суті дублює заявлені позовні вимоги за позовом, а тому такий захід не міг бути застосований.

22 березня 2018 року позивачем ОСОБА_3 направлено на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить касаційну скаргу ТОВ «Резерв Плюс» залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що між сторонами виник спір щодо законності надання ухвалою Львівської міської ради від 29 червня 2017 року № 2182 земельної ділянки, яка знаходиться біля будинку позивача, в оренду ТОВ «Резерв Плюс», зокрема, для проведення на ній будівельних робіт.

Позивачем заявлено про забезпечення позову, а саме про заборону Львівській міській раді до закінчення розгляду справи укладати договір оренди земельної ділянки площею 1,4804 га (у тому числі площею 0,1945 га у межах червоних ліній з обмеженнями без права будівництва та посадки багаторічних насаджень) по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) із ТОВ «Резерв Плюс» та затверджувати містобудівну документацію ТОВ «Резерв Плюс», а також вчиняти будь-які дії щодо забезпечення внесення змін у земельно-кадастрові дані щодо вказаної земельної ділянки.

Необхідність забезпечення позову у такий спосіб позивач обґрунтовував тим, що оспорюваною ухвалою Львівської міської ради передбачено укладення між нею та ТОВ «Резерв плюс» договору оренди землі терміном на 10 років, після укладення якого розпочнеться будівництво багатоквартирних житлових будинків з розміщенням торгово-офісних приміщень та об'єктів громадського призначення, що унеможливить або значно утруднить в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зокрема, в частині приведення земельної ділянки до попереднього стану для забезпечення йому можливості користуватись існуючим до будинку заїздом.

Суди погодились з доводами позивача, якими обґрунтовано заяву про забезпечення позову та дійшли висновку, що у разі невжиття таких заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України 2004 року поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України 2004 року забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову

За змістом статті 151 ЦПК України 2004 року заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Положеннями статті 152 ЦПК України 2004 року встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України 2004 року види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. (пункт 4 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_3 просив усунути перешкоди в користуванні майном шляхом зобов'язання Львівської міської ради та ОСББ «Елітний-Люкс» забезпечити йому вільний доступ до заїзду по дорозі (загального користування) з проспекту В. Чорновола до будинку АДРЕСА_1. Визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 29 червня 2017 року № 2182 «Про затвердження ТОВ «Резерв Плюс» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1».

Дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що пунктом 3.1 ухвали Львівської міської ради від 29 червня 2017 року № 2182 департаменту містобудування необхідно передбачити при розробленні містобудівної документації можливість заїзду до будинку АДРЕСА_1, не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було задоволено заяву про забезпечення позову на зазначене уваги не звернув, порушень норм процесуального права, які допустив суд першої інстанції при забезпеченні позову, не усунув, залишив поза увагою, що таке забезпечення позову є фактично втручанням у господарську діяльність підприємства.

При вирішенні даного питання підлягало врахуванню обсяг позовних вимог та категорія спору.

Варто зауважити, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду. Скасовано заходи забезпечення скарги, визначені ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2017 року (текст ухвали оприлюднено 13 лютого 2018 року, номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72100366).

За таких обставин та порушення судами норм процесуального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміна рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміні рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, і для вирішення цього питання по суті немає необхідності додаткового з'ясування обставин справи та їх оцінки, оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 406, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Резерв Плюс» задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик