Постанова

Іменем України

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 456/1377/20

провадження № 61-3993св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року у складі суддіСаса С. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що 01 липня 2019 року між сторонами укладено договір позики № 01/07/19-1, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 20 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 30 серпня 2019 року включно. Так, 01 липня 2019 року позивачем передано відповідачу грошові кошти у борг, остання видала боргову розписку у двох примірниках, один з яких, у відповідності до вищевказаного договірного положення, передано позивачу на зберігання до повного виконання відповідачем зобов`язань за договором позики. На день подання позовної заяви відповідачем не виконано обов`язку з повернення коштів позивачу в обумовленій сумі. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, як кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідач повинен сплатити проценти за користування позикою за період з 01 липня до 30 серпня 2019 року у розмірі 14 619,10 грн, 3 % річних від суми боргу за весь час прострочення, тобто з 31 серпня 2019 року до 06 квітня 2020 року, що становить 8 940,72 грн та пеню за порушення зобов`язання у розмірі 82 396,60 грн.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000,00 дол. США, що еквівалентно 558 600,00 грн основного боргу за договором позики; 14 619,10 грн відсотків за користування позикою, 8 940,72 грн 3 % річних, 82 396,60 грн пені, 6 534,20 грн сплаченого судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наявність розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання. Факт написання розписок під час укладання договору позики сторонами не оспорювався, а тому виникнення боргового зобов`язання за договором позики є встановленим належними і допустимими доказами. Доказів повернення коштів отриманих в якості позики, суду не надано.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

ОСОБА_2 06 квітня 2022 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Також касаційна скарга ОСОБА_2 містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, з посиланням на те, що процесуальний строк пропущено з поважних причин.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- проігнорували те, що оригінал розписки від 01 липня 2019 року зберігаються саме у боржника, що свідчить про виконання зобов`язання ОСОБА_2 , оскільки під час укладання та підписання договору позики від 01 липня 2019 року сторони визначили, що оригінал боргової розписки, який підтверджує факт передання грошових коштів зберігатиметься саме у кредитора до моменту погашення заборгованості;

- не встановили справжню правову природу укладеного договору, а також не надали оцінку всім наявним доказам;

- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 148/1629/19; від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17.

Крім того, у касаційній скарзі заявник вказувала на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника відповідача про призначення технічної експертизи.

У листопаді 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргуОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року визнано наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними; касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для усунення недоліків, зокрема подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав та надання доказів на їх підтвердження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі № 456/1377/20 за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано ізСтрийського міськрайонного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 456/1377/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні 2022 року матеріали справи № 456/1377/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 01/07/19-1, відповідно до якого відповідачка отримала від позивача у власність грошові кошти в сумі 20 000,00 дол. США та зобов`язалася повернути позивачеві таку ж суму коштів у строк до 30 серпня 2019 року включно. Вказаний договір не заперечувався, не оспорювався, не був визнаний недійсним та є чинним.

Крім цього, 01 липня 2019 року ОСОБА_2 додатково до договору (пункт 2 Договору) написана боргова розписка такого змісту: «Я, ОСОБА_2 паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Стрийським МВ УМВС України у Львівській області 25 липня 1999 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 даю цю розписку про те, що отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США. Зобов`язуюся повернути отримані в борг грошові кошти в строк до 30 серпня 2019 року. ОСОБА_1 має право вимагати дострокового повернення боргу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 за один місяць. У випадку несвоєчасного повернення грошових коштів ОСОБА_2 сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період прострочки від несплаченої суми за весь час прострочки».

01 липня 2019 року ОСОБА_2 було видано дві боргові розписки аналогічного змісту.

Також, згідно пункту 2 договору вбачається, що оригінал розписки зберігається у позикодавця до повного виконання зобов`язань за цим договором.

Крім цього, згідно пунктом 11 договору, такий був складений у двох примірниках, для кожної із сторін, які мають однакову юридичну силу.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 грудня 2017 року № 6-996цс17.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти унаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики від 01 липня 2019 року не виконала, унаслідок чого утворилась заборгованість за цим договором, яка підлягає стягненню з відповідачки разом з 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та пенею у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки від несплаченої суми за весь час прострочки, яка передбачена у пункті 5 договору позики. Вказане передбачено окремо і у розписці.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що наявність боргової розписки у кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання. Факт написання розписок не оспорювався, а тому виникнення боргового зобов`язання за договором позики є встановленим належним доказом. Доказів повернення коштів отриманих в якості позики, суду надано не було.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували наявність у відповідача оригіналу розписки від 01 липня 2019 року, що свідчить про виконання зобов`язання ОСОБА_2 , Верховний Суд відхиляє, оскільки наявність боргового документа у кредитора свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку та підтверджує доводи позивача про написання двох екземплярів боргових розписок.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суди не встановили правову природу правочину між сторонами є необґрунтованими, оскільки суди дослідили справжню природу правочину та надали належну правову оцінку зібраним доказам, зокрема і змісту розписки та умовам надання позики, з яких вбачається зобов`язання позичальника повернути борг позикодавцю.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника відповідача про призначення у справі технічної експертизи для підтвердження оригіналу розписки, яка знаходиться у відповідача, Верховний Суд відхиляє, оскільки заявлене в суді першої інстанції клопотання було розглянуте судом у відповідності до вимог статті 103 ЦПК України та без порушень статті 105 ЦПК України, з цього приводу судом першої інстанції надано стороні відповідача мотивовану відповідь.

Зокрема, суд першої інстанції вказав на те, що представник відповідача не обґрунтував необхідність проведення такої експертизи, оскільки стороною позивача не заперечувався факт того, що у відповідача є оригінал розписки і, що вона є ідентичною розписці, яка знаходиться у позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 148/1629/19; від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак