Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.04.2024 року у справі №309/500/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 309/500/21

провадження № 61-7889св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Кондори Р. Ю., Кожух О. А., Готри Т. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Драгівська сільська рада Хустського району Закарпатської області, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про скасування права власності на земельну ділянку, реєстрації земельної ділянки та видалення її з Публічної кадастрової карти

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Драгівська сільська рада Хустського району Закарпатської області, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про усунення перешкод у здійсненні права власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду з вищевказаним первісним позовом, в якому просив:

- скасувати право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, площею 0,3623 га, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, площею 0,3623 га, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- видалити земельну ділянку кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, площею 0,3623 га з Публічної кадастрової карти.

На обґрунтування позовних ОСОБА_1 посилався на те, що він з березня 2002 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,29 га, з яких 0,25 га із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, а 0,04 га - для ведення підсобного господарства.

У листопаді 2020 року він звернуся до ТОВ «Хуст-Земля Карпат» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для її приватизації та внесення відомостей про ділянку до Державного земельного кадастру. Під час проведення геодезичних замірів його земельної ділянки було виявлено накладання із земельною ділянкою суміжного землекористувача відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Межа між земельними ділянками зміщена в бік його земельної ділянки, площа накладання складає 0,0037 га.

Право власності відповідача на земельну ділянку площею 0,3623 га з кадастровим номером 2125383200:01:003:0103 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права власності на земельну ділянку відповідача проведена на підставі Витягу з рішення без номера, виданого 29 грудня 1997 року Золотарівською сільською радою, в якому відсутня інформація про передачу зазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 .

У квітні 2020 року його представник звернувся до Хустського ВП ГУ НП у Закарпатській області із заявою про внесення відомостей до ЄРДР за статтею 358 КК України про підробку документів, а саме, рішення Золотарівської сільської ради б/н від 29 грудня 1997 року, на підставі якого ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку, у ході досудового розслідування якого було встановлено, що у березні 2014 року ОСОБА_3 , яка в той час обіймала посаду секретаря Золотарівської сільської ради, видала ОСОБА_2 витяг із рішення 13-ї сесії 22 скликання Золотарівської сільської ради б/н від 29 грудня 1997 року про виділення земельної ділянки площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

20 листопада 2020 року кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні № 1202007005000376 від 14 квітня 2020 року щодо секретаря Золотарівської сільської ради Тяско Х. М. було перекваліфіковано з частини четвертої статті 358 КК України на частину першу статті 366 КК України.

Отже, відповідачу земельна ділянка площею 0,37 га для ведення селянського господарства не виділялася. Водночас із цього рішення вбачається, що земельна ділянка виділялася його матері ОСОБА_4 .

Відповідач, отримавши витяг із рішення Золотарівської сільської ради б/н від 29 грудня 1997 року та знаючи про його недостовірність, звернувся до ТОВ «Земля Карпат» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яке зробило заміри тільки з його слів, без участі землевпорядника Золотарівської сільради, у зв`язку з чим було допущено помилку, а саме, заміри були зроблені на 70 см углиб земельної ділянки позивача, поза виноградник, який був збудований понад 30 років, і який слугує заїздом до двору позивача, яким він не може скористатися.

Оскільки він відмовився погоджувати межі земельної ділянки, відповідач звернувся до Золотарівської сільської ради про порушення меж суміжним землекористувачем.

14 листопада 2019 року комісією було виявлено порушення з боку позивача, у зв`язку з чим запрошено обидві сторони, встановлено знаки (дерев`яні коли), зроблено фотофіксацію, яку додано до протоколу засідання депутатської комісії із аграрних питань і соціального розвитку села, сторонами узгоджено межі та досягнуто домовленості, що за колами буде встановлено паркан.

Після проведення вказаних дій він підписав суміжному землекористувачу - відповідачу акт встановлення меж.

Відповідач скористався цим актом із встановленими при комісії новими (зміненими) межами та продовжив виготовлення технічної документації за старими геодезичними замірами, при цьому ввівши в оману ТОВ «Моя земля» про підписання меж із позивачем і не повідомив про необхідність провести нову зйомку земельної ділянки.

ТОВ «Моя земля», маючи підписаний акт погодження меж, виготовило відповідачу технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки загальною площею 0,3623 га в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , а 25 листопада 2019 року відповідач зареєстрував за собою право власності на зазначену земельну ділянку.

За таких обставин, під час виготовлення ним технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 виникло накладання, що призвело до відмови йому у виготовленні правовстановлюючих документів. Таке накладання земельних ділянок призвело до зменшення площі земельної ділянки позивача, унеможливило заїзд до його двору, а газова труба та лічильник, які знаходилися в межах ділянки позивача, опинилися на земельній ділянці відповідача.

Через наведені обставини він не може виготовити технічну документацію із землеустрою та присвоїти земельній ділянці, яка перебуває у його користуванні, кадастровий номер із подальшим внесенням ділянки до Державного земельного кадастру.

Після підписання акта погодження меж за встановленими комісією фактичними межами, зафіксованими дерев`яними колами, він розпочав будівельні роботи по встановленню фундаменту для паркану, але відповідач почав вчиняти перешкоди, посилаючись на те, що у нього зареєстроване право власності на частину земельної його ділянки.

ОСОБА_2 у квітні 2021 року звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати залізну конструкцію (труби виноградника), що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 .

На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що він є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 із кадастровим номером 2125383200:01:003:0103.

Суміжним землекористувачем є ОСОБА_1 , відомості про суміжну земельну ділянку до автоматизованої системи Державного земельного кадастру не внесені, ділянка за відповідачем на праві власності чи праві користування відповідно до положень ЗК України не зареєстрована.

Вони є двоюрідними братами, фактичне користування спірною землею здійснював ще їх дід, який розділив її між своїми синами, що були батьками сторін.

Межею між земельними ділянками сторін слугувала під`їзна дорога.

Близько 40 років тому під стінами будинку позивача за первісним позовом були висаджені саджанці винограду. Коли виноград розрісся та потребував опори, його батько надав усну згоду відповідачу на встановлення залізного винограднику із заступом на свою земельну ділянку. Спору з цього приводу між сторонами ніколи не було.

У подальшому відповідач встановив на належній йому земельній ділянці біля дороги газовий стояк, оскільки так було для нього зручніше; увесь цей період він обробляв спірну земельну ділянку.

Конфлікти між сторонами щодо користування ділянкою почали виникати з 2018 року, відколи родина ОСОБА_1 почала заявляти права на частину його земельної ділянки.

Втручання відповідача у його право власності створює йому перешкоди у здійсненні прав власника та змушує звернутися за захистом свого порушеного права.

Хустський районний суд Закарпатської області ухвалою від 25 травня 2021 року прийняв зустрічну позовну заяву та об`єднав в одне провадження з первісним позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хустський районний суд Закарпатської області рішенням від 22 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Скасував державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,3623 га, кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 оформив право власності на земельну площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 з грубим порушенням встановленого законом порядку, оскільки рішення про виділення йому вказаної земельної ділянки сесією Золотарівської сільської ради не приймалося.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 10 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2021 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 скасував та прийняв нову постанову про відмову в його задоволенні.

Скасував рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн судового збору.

В іншій частині рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2021 року залишив без змін.

Стягнув ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 362 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що сторони не довели належними і допустимими доказами обставин, які підлягають доказуванню як для позивача за первісним позовом, так і для позивача за зустрічним позовом з огляду на підстави, якими ці позови мотивувалися, та на предмети позовів; не обґрунтували і не довели в належний процесуальний спосіб фактів порушення їх прав на землю та підстави для позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку і для усунення ОСОБА_1 перешкод у здійсненні протилежною стороною права власності на землю.

Суд першої інстанції, скасовуючи державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, вирішив вимогу позивача за первісним позовом, яка не заявлялася, тобто вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Також апеляційний суд зазначив, що за змістом положень законодавства державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі може бути скасована державним кадастровим реєстратором із конкретно визначених підстав, яких у справі немає, а в разі спору способом захисту у відповідному випадку визначається скасування запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду. Вимога про видалення земельної ділянки з Публічної кадастрової карти не є предметом для судового розгляду, оскільки такі дії є похідними від конкретного рішення та належать до компетенції уповноважених державних органів і посадових осіб, відмова у вчиненні яких може бути оскаржена.

Вимога ОСОБА_1 про скасування права власності на земельну ділянку та видалення земельної ділянки із Публічної кадастрової карти не є передбаченим законом способом захисту цивільного (земельного) права позивача (в разі наявності такого); позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку, припинення цього права тягне задоволення вимог позивача (залежно від підстав і предмета позову) про визнання незаконним, недійсним і скасування правового акта, що порушує право власності, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про визнання правочину недійсним, про скасування державної реєстрації речового права, про визнання права, тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Тулайдана С. І. у травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18)).

За змістом правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 - адвокат Іляшкович Н. В. у вересні 2023 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційний суд правомірно встановив, що позивач за первісним позовом не довів належними і допустимими доказами обставини, що підлягають доказуванню. Позивач не заявляв жодної правової вимоги, передбаченої статтею 152 ЗК України або положеннями цивільного законодавства, не ставив питання скасуванні ні правового акта індивідуальної дії, ні реєстрації права власності на земельну ділянку; формулювання предмета первісного позову не відповідає правилам щодо правової визначеності, конкретності, ясності.

Апеляційний суд правильно визначив, що вимога про скасування права власності відповідача на земельну ділянку не є належним способом захисту; застосував норми як матеріального, так і процесуального права до спірних правовідносин, у повній мірі дослідив обставини справи.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки предмет і підстави позовів є різними за змістом та суттю.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хустського районного суду Закарпатської області.

Справа № 309/500/21 надійшла до Верховного Суду 08 серпня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 05 березня 2002 року.

Згідно з архівним витягом із рішення 13-ї сесії Золотарівської сільської ради 22-го скликання від 30 грудня 1997 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадян», де в додатку № 1 «до рішення 13-ої сесії Золотарівської сільської ради ХХІІ скликання від 29.12.1997» зазначено: « ОСОБА_4 , домашня адреса: Черетово, 35, загальна площа 0,29, в тому числі, обслуговування житлового будинку 0,25, підсобне господарство 0,04».

Листом від 21 лютого 2020 року № 66 архівний відділ Хустської РДА на запит адвоката Калина В. Ю. повідомив, що в рішенні 13-ї сесії Золотарівської сільської ради 22-го скликання від 29 грудня 1997 року інформація про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , відсутня.

Водночас у витягу з рішення 13-ї сесії Золотарівської сільської ради 22-го скликання від 29 грудня 1997 року зазначено, що сесія вирішила передати мешканцю села Золотаро ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,37 га на вулиці Черетови, б/н для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно з даними з погосподарського обліку у період з 2011 року до 2015 року за будинком АДРЕСА_1 обліковувалося 0,62 га землі, з яких 0,25 га для обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, а 0,37 га - для ведення особистого селянського господарства.

Із наданих ОСОБА_2 копій аркушів щодо погосподарського обліку «присілку Черетови» апеляційним судом встановлено, що:

запис № 891: ОСОБА_5 34; надано в користування до 15 березня 1991 року 0,15; надано в користування після 15 травня 1992 року 0,45; 0,69; разом сільгоспугідь - 0,15, 0,45/0,60 0,69; примітка (на підставі якого документа надано земельну ділянку в користування) - 0,34 + 0,59;

запис № 892: ОСОБА_4 35; надано в користування до 15 березня 1991 року - 0,25; надано в користування після 15 травня 1992 року - 0,29; 0,69; разом сільгоспугідь - 0,35, 0,29/0,69 0,64; примітка (на підставі якого документа надано земельну ділянку в користування) - 0,29 + 0,59.

Вищевказаними даними фіксується площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 у період з 2011 року до 2015 року, тоді як точні параметри земельних ділянок щодо їх площі ані за адресою: АДРЕСА_1 (до 2011 року), ані за адресою: АДРЕСА_2 із впевненістю встановити не видається можливим.

Попри безспірну належність до житлового будинку позивача за первісним позовом певної земельної ділянки, необхідної для його обслуговування, будь-яких інших доказів, документів, даних про земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 , офіційних даних про її конкретні параметри (площа, конфігурація, межі, координати, фактичне розташування тощо), про її надання, відведення в натурі (на місцевості) будь-кому (окрім рішення про надання ОСОБА_4 та певних суперечливих даних погосподарського обліку), про належний облік відповідної ділянки у справі немає. Тобто, будь-які з таких офіційних даних, зокрема, щодо ініціатора первісного позову ОСОБА_1 , його землекористування, правові підстави та фактичні умови такого за адресою: АДРЕСА_2 , відсутні.

ОСОБА_5 , який був власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі заповіту, посвідченого 11 липня 2012 року секретарем Золотарівської сільської ради ОСОБА_3 за реєстровим № 32, все своє майно на випадок своєї смерті заповів сину ОСОБА_2 , мешканцю будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протоколом засідання депутатської комісії з аграрних питань і соціального розвитку села Золотарівської сільської ради Хустського району від 14 листопада 2019 року, яка 14 жовтня 2019 року на місці спору за участю обох сімей встановила межові знаки (дерев`яні коли), зафіксовано, що сторони з цим погодилися і домовилися, що за колами буде встановлено паркан, після чого ОСОБА_1 підписав акт встановлення меж у технічній документації ОСОБА_2 .

Згідно з актом встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки від 15 листопада 2019 року, підписаним сторонами, земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_1 , по лінії А-Б.

За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 листопада 2019 року № НВ-2103898252019, виданого за заявою ОСОБА_2 , та кадастрового плану земельної ділянки від 18 листопада 2019 року у Державному земельному кадастрі на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої 15 листопада 2019 року ТОВ «Хуст-Земля Карпат», зареєстровано земельну ділянку площею 0,3623 га, кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3623 га, кадастровий номер 2125383200:01:003:0103, зареєстровано 25 листопада 2009 року на підставі рішення Золотарівської сільської ради від 29 грудня 1997 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 листопада 2019 року за індексним номером 190838736.

Постановою слідчого СВ Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області майора поліції Фурмана Р. В. від 15 січня 2021 року закрито об`єднане кримінальне провадження № 12020070050000376 від 14 квітня 2020 року у частині щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (злочину).

Відповідно до вказаної постанови у ході досудового розслідування в кримінальному провадженні було встановлено, що у 2014 році ОСОБА_3 , будучи секретарем Золотарівської сільської ради, на звернення ОСОБА_2 , не впевнившись, що згідно з примірником рішення 13-ї сесії Золотарівської сільської ради 22-го скликання від 29 грудня 1997 року, який знаходився в архівному відділі Хустської РДА, рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 не приймалося, видала йому витяг із цього рішення, відомості в якому не відповідали дійсності, на підставі якого в подальшому ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2125383200:01:003:0103. Встановити та довести те, що ОСОБА_3 умисно склала завідомо неправдивий витяг із рішення сесії не видалося можливим, однак, у її діях щодо складання та видачі незаконного документа наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України (службова недбалість).

Хустський районний суд ухвалою від 24 лютого 2021 року у справі № 309/190/21 клопотання ОСОБА_3 задовольнив, звільнив її від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 367 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження № 12020075050000376 від 14 квітня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_3 .

У складеній ТОВ «Моя Земля» схемі накладання частини земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 вказано про накладання в плані земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 на земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 площею 0,0037 га.

Вказана схема підписана директором товариства та засвідчена печаткою, проте у ній відсутня дата складання схеми, не зазначено виконавця, його кваліфікації, підстави для складення схеми, тощо.

Крім того, апеляційним судом із схеми встановлено, що накладання має місце по межі між земельними ділянками, однак, будь-які реквізити земельних ділянок, лінійні параметри такого накладання, окрім площі (координати, довжина, ширина, конфігурація смуги накладання, тощо), а також будь-які докази проведення відповідних обчислень, визначення площі накладання за конкретними параметрами відсутні.

Листом від 09 лютого 2021 року ТОВ «Моя Земля» повідомило ОСОБА_1 про неможливість подальшого виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка частково перебуває у приватній власності ОСОБА_2 , площа накладання становить 0,0037 га.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 13 Конституції України передбачено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Пунктом б частини першої статті 81 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України «Про державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 належними та допустимими доказами підстав для позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, а ОСОБА_1 - перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Також апеляційний суд правильно зазначив, що вимога про скасування права власності на земельну ділянку та видалення земельної ділянки із Публічної кадастрової карти є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Крім того, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність /відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно визначати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевий суд, вирішуючи цей спір, вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), не заслуговують на увагу, з таких підстав.

У постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 Верховний Суд України виклав висновок про те, що … [судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку].

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), скасовуючи оскаржувані судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, виклала правовий висновок про те, що … [обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт; суди, пославшись на необґрунтованість тверджень позивача про перевищення Севастопольської міської державної адміністрації повноважень при прийняті рішень щодо розпорядженнями землями у межах міста Севастополя, жодних обставин і мотивів, на підставі яких зроблено такий висновок, не навели; не встановили межі розташування спірної земельної ділянки на час розпорядження нею Севастопольської міської державної адміністрації; висновків щодо належного розпорядника цією земельною ділянкою та законності набуття її відповідачем не зробили; обставин передачі її у власність ОСОБА_1 не встановили].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, висновки, сформульовані у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров