Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 468/1498/17-ц

провадження № 61-36544св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор Баштанської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області в складі судді Муругова В. В. від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області в складі суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Шаманської Н. О., від 03 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2017 року прокурор Баштанської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розпорядження Баштанської райдержадміністрації № 86-р від 23 лютого 2010 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту по передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 45 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області строком на 10 років. Пунктом 1 розпорядження Баштанської райдержадміністрації № 330-р від 04 серпня 2010 року затверджено проект із землеустрою та передано відповідачу в оренду земельну ділянку площею 42,6047 га для сінокосіння та випасання худоби.

На підставі вказаного розпорядження 13 липня 2011 року між Баштанською райдержадміністрацією та відповідачем було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач отримала в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 42,6047 га для сінокосіння та випасання худоби, кадастровий номер 4820610000:05:000:0449. Згідно статті 34 ЗК України орендовані земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби можуть використовуватися лише у межах вказаного виду використання, а пунктом 5.2. спірного договору встановлено обмеження щодо заборони розорення земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, а також на те, що під час обстеження 26 липня 2017 року державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області вказаної земельної ділянки встановлено, що відповідач розорала орендовану земельну ділянку та вирощувала на ній зернову культуру - ячмінь, тим самим використовувала земельну ділянку не за цільовим призначенням та порушила умови укладеного договору оренди, в зв`язку з чим відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а також винесено припис про усунення порушень земельного законодавства, прокурор просив розірвати достроково вказаний договір оренди землі та повернути спірну земельну ділянку в розпорядження держави, стягнути на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір, сплачений за подачу позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2018 року позов прокурора Баштанської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 13 липня 2011 року між Баштанською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , за яким була передана в оренду земельна ділянка загальною площею 42,6047 гектарів пасовищ (кадастровий номер земельної ділянки - 4820610000:05:000:0449), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2014 року за № 6848826.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 42,6147 га, кадастровий номер 4820610000:05:000:0449, що розташована на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області 4 000 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з пунктом 5.2 договору оренди земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби і не допускається розорювання земельної ділянки для вирощування зернових та просапних сільськогосподарських культур. ОСОБА_1 вирощувала на спірній земельній ділянці зернову культуру - ячмінь, чим порушила установлену договором заборону. Указано, що наданими та дослідженими в суді доказами встановлено факт нецільового, в порушення умов укладеного договору оренди землі, використання відповідачем земельної ділянки, що є підставою для припинення права користування земельною ділянкою шляхом розірвання договору оренди землі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2018 року ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову, необ`єктивно і упереджено вирішили спір. Суди не врахували пояснення відповідачки про те, що нею проводились роботи з докорінного поліпшення переданої в оренду земельної ділянки шляхом злущування та засівання землі ячменем з підсівом багаторічних трав. Після притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства остання усунула указані порушення, що не було враховано судами.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2018 року до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу із посиланням на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що розпорядженням Баштанської районної державної адміністрації № 86-р від 23 лютого 2010 року надано дозвіл на виготовлення проекту по передачі в оренду терміном на 10 років земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 45 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області.

Розпорядженням Баштанської районної державної адміністрації № 330-р від 04 серпня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земель в оренду терміном на 49 років для сінокосіння та випасання худоби та передано земельну ділянку для цього площею 42,6047 га.

13 липня 2011 року між Баштанською райдержадміністрацією (орендодавець) та відповідачем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач отримала в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 42,6047 га пасовищ поліпшених, кадастровий номер земельної ділянки 4820610000:05:000:0449. Вказаний договір оренди є строковим та укладеним на 49 років.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що передані в оренду сільськогосподарські угіддя - поліпшені пасовища повинні використовуватися за своїм цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду орендарю для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно з пунктом 5.2 договору земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби. Не допускається розорювання земельної ділянки для вирощування зернових та просапних сільськогосподарських культур.

Відповідно до пункту 11.4 договору орендар, серед іншого, зобов`язаний виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом та цим договором, використовувати земельну ділянку тільки за цільовим призначенням.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, спірна земельна ділянка загальною площею 42,6147 га за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, вид використання - для сінокосіння і випасання худоби.

26 липня 2017 року державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Остапенком Є. В. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в результаті якої встановлено, що земельна ділянка площею 42,6047 га, яка знаходиться в користуванні відповідача на умовах оренди згідно договору оренди земельної ділянки від 13 липня 2011 року, оброблена сільськогосподарською технікою та засіяна зерновою культурою (ячменем), що свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

В зв`язку з виявленими фактами відносно ОСОБА_1 було складено протокол від 26 липня 2017 року про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 53 КУпАП, п. «г» ч. 1 ст. 211 ЗК України, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за вказане правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн та винесено припис про усунення порушень земельного законодавства.

Відповідачем зазначений припис та постанова про накладення на неї адміністративного стягнення у зв`язку із порушенням вимог законодавства (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням) оскаржена не була, суму призначеного штрафу нею сплачено в повному обсязі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України, зокрема ч. 2 ст. 759 ЦК України вказує, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 2 ст. 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 8 ст. 93 ЗК України передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із положеннями ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної

ділянки.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 37 цього ж закону власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

В силу ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 р. № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 р. за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Частиною 5 ст. 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Як визначено ст. 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації.

За приписами ч. 5 ст. 20, ст. 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах вказаного виду використання, тобто відповідачка була зобов`язана використовувати земельну ділянку виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договору.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка використовувалася відповідачкою як рілля (факт засіювання земельної ділянки ячменем у вказаному періоді не заперечується учасниками процесу), тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 використовувала орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння та випасання худоби вирощувала на земельній ділянці ячмінь, чим істотно порушила умови договору оренди, укладеного 13 липня 2011 року року з Баштанською РДА, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора про дострокове розірвання вказаного договору з поверненням земельної ділянки у розпорядження орендодавця - держави.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом договору оренди, матеріалами справи, які містять докази нецільового використання відповідачкою спірної земельної ділянки, що не було належно спростовано останньою, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо доводів учасників справи.

Доводи касаційної скарги відносно усунення відповідачкою порушення земельного законодавства не спростовують висновків судів та правильність вирішення ними справи, оскільки при істотному порушенні умов договору оренди землі (а саме нецільовому використанню земельної ділянки), для дострокового його розірвання за рішенням суду достатньо встановлення самого факт такого істотного порушення, а подальше його усунення не позбавляє орендодавця права вимагати розірвання договору у зв`язку із невиконанням його умов.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 473/4413/17 (провадження 61-40320св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик