Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 638/15738/17

провадження № 61-15921св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, Шоста нотаріальна контора м. Харкова, Орган опіки та піклування Харківської міської ради, Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Шоста нотаріальна контора м. Харкова, Орган опіки та піклування Харківської міської ради, в якому просила встановити факт родинних відносин між фізичними особами, а саме факт того, що ОСОБА_5 (дочка ОСОБА_6), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харкові в Україні (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1), є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 (дочка ОСОБА_7) та ОСОБА_4 (син ОСОБА_7); визнати за нею в порядку спадкування право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 зазначену квартиру.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна сестра її, ОСОБА_1, та ОСОБА_4 - ОСОБА_5,1939 року народження. Вона була дочкою ОСОБА_6,1910 року народження, який мав рідну сестру ОСОБА_7,1924 року народження, яка є матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_4. Батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

За заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 21 січня 2013 року Шостою нотаріальною конторою м. Харкова відкрито спадкову справу № 54083413 після смерті ОСОБА_5.

Під час розгляду наданих документів до Шостої нотаріальної контори м. Харкова було зроблено нотаріальний запит до Вітебського облвиконкому Республіки Білорусь до архівного відділу реєстрації актів громадянського стану. В архіві органів ЗАГС ГУ юстиції Вітебського облвиконкому Республіки Білорусь відсутній актовий запис про народження ОСОБА_6. У зв'язку з цим документально підтвердити факт наявності родинних відносин між ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позивач не змогла, а тому змушена звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин.

Також зазначила, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року у справі № 638/13360/13-ц задоволено її заяву про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами та встановлено факт родинних відносин, а саме факт того, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 та ОСОБА_4. Проте ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки встановлення такого факту пов'язано зі спором про право.

Крім того, ОСОБА_1 12 листопада 2013 року стало відомо, що майно, яке входить до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_5, декілька разів відчужено.

Позивач вважала, що оскільки квартира відчужена на підставі довіреності, виданої від імені ОСОБА_5 після її смерті, цей правочин не можна вважати таким, що створює будь-які права для довіреної особи, а отже, перший договір купівлі-продажу від 19 липня 2013 року укладено від імені продавця не уповноваженою на те особою, а тому наявні правові підстави для витребування майна з незаконного володіння на користь спадкоємця.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2018 року залучено до участі у справі як третю особу Харківську міську раду.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 заявив клопотання про застосування позовної давності, оскільки ОСОБА_1, на його переконання, про порушення її прав знала ще з 2013 року, а з позовом до суду звернулася лише у 2017 році. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги ОСОБА_1, просив суд їх задовольнити.

Від інших учасників справи відзиви не надходили.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт родинних відносин між фізичними особами, а саме факт того, що померла ОСОБА_5 (дочка ОСОБА_6), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові в Україні (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1), є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 (дочка ОСОБА_7) та ОСОБА_4 (син ОСОБА_7).

Визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що судом встановлено, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою померлої ОСОБА_5 і має право на спадщину після смерті ОСОБА_5, а тому має право на витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 спірної квартири. Суд першої інстанції врахував встановлені ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року, якою залишено без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року, обставини, зокрема, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_5.

Вирішуючи питання про початок перебігу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що він збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, перебіг позовної давності почався з моменту постановлення ухвали Апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2016 року, якою рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року скасовано, заява ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишена без розгляду, якою одночасно суд роз'яснив ОСОБА_1 право подання позову на загальних підставах, а тому ОСОБА_1 позовну давність пропущено не було.

Суд встановив, що вже після смерті спадкодавця спадкове майно, квартира АДРЕСА_1, була відчужена декілька разів, а тому обґрунтованим є висновок, що перший договір купівлі-продажу від 19 липня 2013 року укладено від імені продавця не уповноваженою на те особою.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року стягнуто у рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн, тобто по 320,00 грн з кожного.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, постаттями 141, 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК Україниним представником ОСОБА_12, задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2019 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року, яким в порядку окремого провадження встановлено факт родинних відносин між померлою ОСОБА_5 та ОСОБА_1, скасовано, заява ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишена без розгляду. Отже, ухвала Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року, яка судом першої інстанції застосована як джерело доказів і поскладена в основу оскаржуваного рішення, що батьком ОСОБА_5 був ОСОБА_6, який мав рідну сестру ОСОБА_7, а ОСОБА_7 є матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, не мала правового значення, оскільки вона була постановлена за результатами апеляційного перегляду рішення районного суду, яке на час вирішення спору у справі, яка переглядається, вже скасовано. Висновок суду першої інстанції, що обставини родинних відносин підтверджені наданими суду копіями свідоцтв про народження та свідоцтв про одруження, не відповідає дійсності. Посилання суду першої інстанції на показання свідка ОСОБА_13, який підтвердив, що померла ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є двоюрідними сестрами, апеляційний суд вважав недостатнім і неналежним доказом.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернулася із позовом про визнання права власності на квартиру в цілому, тоді як її брат ОСОБА_4 також прийняв спадщину і не відмовлявся від неї на користь позивача, але не був залучений до участі у справі як відповідач. Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 визнав позов і тому є підстави для задоволення позову про визнання права власності на квартиру в цілому, суд вважав помилковими і не прийняв їх. За умови відмови у задоволенні позову про визнання права власності не підлягають задоволенню і вимоги про витребування майна.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 21 серпня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2019 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що:

- апеляційний суд не виконав вимоги процесуального законодавства щодо дослідження фактичних обставин справи, висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційний суд не врахував відомості, зазначені у свідоцтві про смерть та актовому записі про смерть ОСОБА_10, відповідно до яких підтверджено, що ОСОБА_6 є сином ОСОБА_10;

- апеляційний суд, відхиляючи показання свідка ОСОБА_13, надані ним у суді першої інстанції, не здійснив допит цього свідка у суді апеляційної інстанції, про що наголошував представник позивача;

- суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна;

- суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду апеляційну скаргу, яка не відповідала вимогам процесуального закону, зокрема за подання апеляційної скарги не сплачено судовий збір;

- права ОСОБА_3 рішенням про встановлення факту родинних відносин не порушено, оскільки він не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5;

- апеляційний суд не дослідив наявну нотаріальну справу, не врахував, що ОСОБА_5 за життя не вчиняла дій з відчуження належного їй майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3, який діє через свого законного представника ОСОБА_12, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law39~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law40~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law41~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у серпні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law42~.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5.

За життя ОСОБА_5 належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_7 звернулася до нотаріальної контори із заявою про відмову у прийнятті спадщини на користь своїх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

У свою чергу, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5.

Постановою державного нотаріуса від 05 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно - 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року у справі №638/13360/13-ц встановлено факт родинних відносин між померлою ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у порядку окремого провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду, одночасно суд роз'яснив, що заявник має право звернутися із позовом на загальних підставах.

Крім того, заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року у справі № 638/18364/13-ц визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_12, квартиру АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_12. Зобов'язано Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційним судом встановлено, що батьком ОСОБА_5 згідно з записом акта про народження був ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

За висновками апеляційного суду матеріали справи не містять ані свідоцтва про народження батька спадкодавця ОСОБА_6, ані будь-яких інших доказів, які свідчили б, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є рідними братом і сестрою, що давало б підстави для висновку, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 є двоюрідними сестрами.

Згідно з матеріалами справи свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні у суді першої інстанції, допитаний особисто під присягою, надав суду показання, якими підтвердив, що померла ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є двоюрідними сестрами.

Судом першої інстанції також встановлено, що 10 липня 2013 року оформлено довіреність від імені померлої ОСОБА_5 на продаж майна, яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С. Д. за реєстровим № 854.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. за реєстровим № 1578, спірну квартиру продано довіреною особою (за довіреністю від 10 листопада 2013 року) від імені померлої ОСОБА_5 ОСОБА_15.

Згідно з договором купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року, посвідченим нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Міссіяж О. А. за реєстровим № 2004, ОСОБА_15 продав майно ОСОБА_5.

За договором дарування від 27 вересня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Міссіяж О. А. за реєстровим № 2438, ОСОБА_5 подарувала квартиру ОСОБА_2.

Відповідно до договору дарування від 26 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горільчаник І. М. за реєстровим № 1574, ОСОБА_2 подарувала квартиру ОСОБА_3.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира продана вже після смерті ОСОБА_5, у подальшому квартира відчужувалася декілька разів протягом незначного періоду часу (4 рази за 5 місяців).

Згідно з відомостями реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_1, підтверджується набуття права власності ОСОБА_3 та проведення його державної реєстрації.

Оцінка аргументів касаційної скарги щодо вирішення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статті 1223 ЦК України (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (статті 1261, 1262, 1263, 1264, 1265 ЦК України).

Відповідно до статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як встановлено судами, у справі, яка переглядається, із заявами про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_5, звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Проте, постановою державного нотаріуса від 05 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно - 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Звертаючись за захистом своїх прав як спадкоємця, ОСОБА_1 просила суд встановити факт родинних відносин та визнати у порядку спадкування право власності на спадкове майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновків про те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених судом у іншій справі, рішення у якій скасовані, а заява про встановлення факту родинних відносин залишена без розгляду, оскільки існує спір про право.

Відповідно до правила частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Натомість у справі, яка переглядається, рішення Дзержинського районного суду м.

Харкова від 07 жовтня 2013 року у справі № 638/13360/13-ц скасовано ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2016 року, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Зважаючи на скасування рішення суду першої інстанції та залишення заяви без розгляду, обставини, встановлені ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року про залишення без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року у справі № 638/13360/13-ц, не мають для суду у справі, яка переглядається, преюдиційного значення, оскільки зі скасуванням рішення суду першої інстанції втратила юридичну силу і ухвала апеляційного суду про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції мав здійснити повний розгляд справи із дослідженням усіх наявних у справі доказів, надавши їм оцінку як кожному окрему, так і усім разом. Встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підставі фактичних обставин, встановлених рішенням суду, яке хоча і не скасовано, проте не має преюдиційного значення у справі, є помилковим.

Водночас підставою для відмови у задоволенні позову апеляційним судом було невстановлення на підставі письмових доказів факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Такі висновки суду апеляційної інстанції Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки, переглядаючи справу у апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не здійснив повний та всебічний розгляд справи.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 77, частин 1 , 5 та 6 статті 81 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 2 статті 77, частин 1 , 5 та 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд не врахував, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Крім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним.

При цьому, враховуючи, що необхідні для підтвердження відповідних відомостей свідоцтва про народження, актові записи про народження втрачені, тому належним і допустимим доказом у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути саме показання свідка.

Встановивши, що у матеріалах справи відсутнє свідоцтво про народження батька спадкодавця ОСОБА_6, зазначивши про відсутність будь-яких інших доказів, які свідчать, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є рідними братом і сестрою, що давало б підстави для висновку, що ОСОБА_5 і позивач ОСОБА_1 є двоюрідними сестрами, апеляційний суд не надав системну оцінку іншим доказам, наявним у справі, зокрема, відповіді сектору архіву органів ЗАГС головного управління юстиції Вітебського облвиконкому Республіки Білорусь від 27 березня 2013 року № 1159 та повідомленню про відсутність актового запису про народження на ім'я ОСОБА_5 від 27 березня 2013 року № 327, запису акта про смерть від 23 грудня 1993 року та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 21 березня 2013 року № витягу 00011926516.

Відхиляючи показання свідка як неналежний доказ у справі, апеляційний суд не обґрунтував вчинення таких дій, зокрема, не дійшов обґрунтованих висновків, що показання свідка не містять інформацію щодо предмета доказування - наявність родинних відносин (двоюрідні сестри) між ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Водночас, відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої ухвалюється рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції не здійснив повного та всебічного розгляду справи, не надав системну оцінку зібраним у справі доказам, необґрунтовано відхилив показання свідка, не зазначивши, чому визнає такі докази неналежними. Натомість суд першої інстанції, помилково застосувавши преюдицію, не врахував, що заяву про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду у зв'язку з наявністю спору про право, а тому такі обставини підлягали доказуванню у справі, яка переглядається, у загальному порядку.

Натомість суд першої інстанції здійснив допит свідка у судовому засіданні, який підтвердив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є двоюрідними сестрами, оглянув у судовому засіданні матеріали справи № 638/13360/13-ц (провадження № 2-о/638/232/13), наявні у ній докази (інформаційні довідки, фототаблиці, витяги) про встановлення факту родинних відносин (а. с. 195), а також дослідив письмові докази, наявні у справі, яка переглядається (а. с. 207), зокрема, копію спадкової справи та наявні у дій документи.

За результатами оцінки наявних у справі матеріалів суд першої інстанції дійшов висновків, що на підставі свідоцтв про народження, актових записів про народження, свідоцтв про шлюб підтверджуються родинні зв'язки між ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_7, а також дідом ОСОБА_10. Підтверджені письмовими доказами родинні зв'язки між спадкодавцем ОСОБА_5 та її батьком ОСОБА_6. Родинні стосунки між матір'ю позивача та батьком спадкодавця встановити за допомогою актових записів про народження неможливо у зв'язку з втратою актового запису про народження ОСОБА_6, що зумовлює те, що єдиним та належним доказом у такій ситуації є показання свідка. Судом враховано, що третя особа ОСОБА_4, який також є родичем спадкодавця, фактично підтвердив обґрунтованість позовних вимог, що також має бути враховано разом із іншими доказами.

Висновки щодо родинних відносин позивача з її матір'ю та спадкодавця з її батьком, а також про відсутність можливості подання письмового доказу на підтвердження родинних відносин між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зробив і апеляційний суд, проте безпідставно переоцінивши показання свідка, оскільки інших доказів, окрім показань свідка, за таких фактичних обставин справи здобути неможливо.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновків про наявність правових підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та зміну рішення суду першої інстанції шляхом виключення висновків суду про встановлення обставин у справі № 638/13360/13-ц (2-о/638/232/13), що мають преюдиційне значення у справі, яка переглядається.

Оцінка аргументів касаційної скарги щодо вирішення апеляційним судом позовних вимог про визнання права власності та витребування майна

Заперечуючи проти оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, заявник зазначила, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, скасувавши рішення суду першої інстанції про визнання права власності та витребування майна. Верховний Суд не погоджується з такими доводами касаційної скарги, оскільки, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 просив скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року, ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому від вирішення позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залежить вирішення позовних вимог про визнання права власності за позивачем на спірне майно у порядку спадкування та витребування цього майна з незаконного володіння.

Одночасно Верховний Суд встановив помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що незалучення ОСОБА_4 до участі у справі як відповідача є підставою для відмови у позові ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування, оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець з метою визнання прав щодо спадкового майна вправі звертатися до суду за захистом порушених прав, що не заперечував ОСОБА_4.

Так, ОСОБА_4 визнав обґрунтованим пред'явлений ОСОБА_1 позов, підтримав його у повному обсязі та просив задовольнити заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги (а. с. 85), при цьому сам не звертався із вимогами про встановлення факту родинних відносин між ним та спадкодавцем, не претендував на спадкове майно у судовому порядку, будучи залученим до участі у цій справі в процесуальному статусі третьої особи на сторони позивача.

Верховний Суд враховує, що ОСОБА_4 не звертався до суду як у цьому провадженні, так й окремо з вимогами про встановлення стосовно нього факту родинних відносин із спадкодавцем, відповідно, на час вирішення спору не виконав формальних вимог, які б надали йому правові й процесуальні можливості претендувати на спірну спадщину.

Суд визнає недобросовісними посилання відповідача на незалучення ОСОБА_4 до участі у справі як відповідача у правовій ситуації, коли ця особа не претендувала на таке майно, а отже, такі посилання відповідача спрямовані виключно не на користь третьої особи, яка залучена до участі у справі на стороні позивача, а виключно на свою користь.

Отже, враховуючи, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3, який не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, а спадкоємцем після померлої є ОСОБА_1, яка звернулася до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з незаконного володіння, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення цих позовних вимог, оскільки оформити право власності на успадковане майно у позасудовому порядку ОСОБА_1 позбавлена можливості згідно із постановою державного нотаріуса від 05 квітня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

При цьому необхідно враховувати, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина 2 статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15).

Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту порушених прав, Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 згаданої постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Щодо оцінки підстав для задоволення віндикаційного позову

Відповідно до частини 3 статті 388 ЦПК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як встановлено судом першої інстанції, спірна квартира декілька разів була перепродана різним особам, останній набувач набув право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування, а тому в силу правила частини 3 статті 388 ЦК України таке майно підлягає витребуванню як у добросовісного, так і у недобросовісного набувача у всіх випадках.

Щодо позовної давності

За правилами статей 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1 та 5 статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначаючи початок перебігу позовної давності, а також, чи спливла позовна давність у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував, що спірна квартира тривалий час є предметом спору, судами у межах іншого судового провадження з'ясовувалося питання про правомірність набуття ОСОБА_3 у власність цієї квартири. Зокрема, як встановлено судами, заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року у справі № 638/18364/13-ц визнано в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_12, квартиру АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_12. Зобов'язано Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 травня 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Необхідно враховувати, що кінцевою метою інших спорів є повернення спірної квартири у власність спадкоємців, ОСОБА_1 вживалися заходи з оскарження (оспорення) права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру з листопада 2013 року, розгляд справи триває на момент перегляду цієї справи, а тому відсутні підстави стверджувати, що позовна давність сплинула саме з вини позивача чи в силу безпідставно тривалої нереалізації нею права на позов.

Також необхідно враховувати тривалість розгляду справи про встановлення факту родинних відносин, яка виходить за межі розумних строків (заяву подано до суду першої інстанції 28 серпня 2013 року, а залишено без розгляду судом апеляційної інстанції 09 вересня 2016 року, тобто розгляд заяви тривав майже три роки), що не повинно впливати на права позивача й призводити до позбавлення особи, права якої порушені, також й права на судовий захист.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не втрачала інтерес до спірного майна, своєчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та починаючи з 2013 року вживала усіх можливих заходів з метою доведення факту родинних відносин та оформлення права власності на спадкове майно, а тому пропуск позовної давності зумовлений не бездіяльністю позивача, а обставинами, які від неї не залежали, зокрема тривалий, за межами розумних строків розгляд судами різних судових інстанцій судових справ з приводу спірного майна.

За правилом частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Додатково враховано Судом, що позов ОСОБА_1 у іншій справі № 638/18364/13-ц подано у листопаді 2013 року, позов у цій справі нею подано у жовтні 2017 року.

У зв'язку з поданням позову у листопаді 2013 року відбулося переривання перебігу позовної давності звернення позивача до суду за захистом її порушених прав та інтересів. Відповідно, пропуск строків давності за цим позовом становить період у 11 місяців, що оцінюється Судом як нетривалий період часу, сплив якого може бути достатньою підставою для відмови у наданні судового захисту її очевидно порушеним правам та правомірним інтересам.

Верховний Суд констатує, що за встановлених у цій справі фактичних обставин побудований державою механізм правового регулювання відносин з приводу нерухомого майна з приводу порушення прав й інтересів позивача виявився неефективним, а також гарантії держави реалізації прав та правомірних інтересів спадкоємців померлої особи, ОСОБА_5, - недієвими у країні, що проголосила намір побудови правової держави.

Взявши до уваги, що розгляд позову ОСОБА_1 у іншій справі № 638/18364/13-ц, поданого до суду першої інстанції у листопаді 2013 року триває, серед відповідачів за цим позовом є також ОСОБА_3, питання пропуску позовної давності носить достатньо формальний характер.

Врахувавши викладені усі обставини цієї справи, а також тривалий та незалежний від поведінки позивача розгляд її інших заяв та позовів національними судами, Верховний Суд у цій справі зробив висновок про поважність причин пропущення строку звернення до суду з цим позовом, а тому порушене право позивача Верховний Суд у цій справі визнає таким, що підлягає захистові.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції прийняв до розгляду апеляційну скаргу, яка не відповідала вимогам процесуального закону, зокрема за подання апеляційної скарги не сплачено судовий збір. Враховуючи, що ОСОБА_3 оскаржував рішення суду першої інстанції повністю, позов містить одну вимогу немайнового характеру та дві вимоги майнового характеру, тому розмір судового збору, який підлягав сплаті під час подання позову, відповідно до правил підпунктів 1, 2 пункту 1 частини 2 статті 4, частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" становить 4
640,00 грн

(640,00 грн - за немайнову вимогу та 4 000,00 грн - за майнові вимоги), а тому належний до сплати судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України

"Про судовий збір" становить 6 960,00 грн (4 640,0 грн х 150 %). Проте відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення суду про встановлення факту родинних відносин не стосується прав та інтересів ОСОБА_3, оскільки він не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, відхилені Верховним Судом, оскільки встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 стосується прав та інтересів ОСОБА_3 як набувача майна, яке ОСОБА_1 вважає спадковим і на яке претендує як спадкоємець після смерті ОСОБА_5.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на нездійснення судом апеляційної інстанції повного та всебічного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Враховуючи, що за результатом вирішення спору по суті суд першої інстанції ухвалив правильне за змістом його резолютивної частини рішення, проте помилково врахував обставини, встановлені у справі № 638/13360/13-ц

(провадження № 2-о/638/232/13), вважаючи, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року має преюдиційне значення у справі, яка переглядається, таке рішення підлягає зміні шляхом виключення із мотивувальної частини з встановлення фактичних обставин справи посилання на обставини, встановлені ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року у справі № 638/13360/13-ц (2-о/638/232/13).

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд врахував, що направлення справи на новий розгляд не забезпечить захист прав позивача, вимоги якого очевидно обґрунтовані та доведені.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, скасування постанови суду апеляційної інстанції та зміну рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені заявником під час перегляду справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню з відповідачів на користь ОСОБА_1

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції, покладаються на нього.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2019 року змінити шляхом виключення із його мотивувальної частини з встановлення фактичних обставин справи посилання на обставини, встановлені ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року у справі № 638/13360/13-ц (2-о/638/232/13).

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником під час перегляду справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 640,00 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко