Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №672/204/17

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 672/204/17

провадження № 61-39520св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Клинівська загальноосвітня школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області, Сатанівська селищна рада Городоцького району Хмельницької області,

третя особа - директор Клинівської школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області Перчишин Антон Станіславович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2018 року у складі головуючого-судді Сакенова Ю. К. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року у складі суддів: Костенка А. М., П'єнти І. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області, Сатанівської селищної ради Городоцького району Хмельницької області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 01 листопада 1995 року працювала прибиральницею Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області. Наказом № 33 від 28 вересня 2016 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки з наказом про звільнення у законодавчо визначений строк її не було ознайомлено, трудова книжка не видана, а до тепер зберігається в адміністрації навчальної установи, зміни у штатному розписі відбулися вже після її звільнення з 01 жовтня 2016 року, питання щодо її переважного права на залишення на посаді належним чином вирішено не було, ОСОБА_4 просила визнати незаконним та скасувати наказ № 33 від 28 вересня 2016 року, поновити на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2016 року до 05 лютого 2017 року в розмірі 4 598,21 грн.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустила, передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2018 року скасовано, позов задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_4 з посади прибиральниці Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області з 29 вересня 2016 року на 30 вересня 2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог трудового законодавства, проте з урахуванням того, що фактичні зміни у штатному розписі відбулися 01 жовтня 2016 року підлягає зміні дата звільнення ОСОБА_4 з 29 вересня 2016 року на 30 вересня 2016 року.

06 липня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду залишилося те, що у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України з наказом про звільнення позивача не було ознайомлено у законодавчо встановлені строки; відповідачем не надано доказів на підтвердження дотримання ним вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права позивача на залишення на роботі та наявності вакантних посад, які вона може виконувати; трудова книжка продовжує зберігатися в адміністрації навчальної установи; у наказі про скорочення штату та у попередженні зазначено про скорочення штату та посади прибиральниці, проте не зазначено про наступне вивільнення позивача; зміни до штатного розпису фактично відбулися лише 01 жовтня 2016 року, вже після звільнення позивача, що свідчить про незаконність звільнення ОСОБА_4 й відповідно наявність підстав для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Сторони не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 01 листопада 1995 року працювала прибиральницею Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області.

Розпорядженням Сатанівської селищної ради Городоцького району Хмельницької області № 65/н/2016 від 27 липня 2016 року було внесено зміни до штатного розпису ЗНЗ Сатанівської селищної ради та виведено зі штатного розпису Клинівській ЗОШ штатні одиниці у вигляді 1,25 ставки прибиральниці та 0,25 ставки сторожа.

На виконання вказаного розпорядження, директором Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області винесено наказ № 42 від 27 липня 2016 року «Про скорочення штату працівників», яким внесено зміни в штатний розпис навчального закладу із скороченням ряду штатних одиниць, у тому числі 1 ставки прибиральниці та вказано про необхідність письмового попередження ОСОБА_4 про майбутнє скорочення посади прибиральниці, яка в силу вимог статті 42 КЗпП України не має переважного права серед інших працівників на посаді прибиральниць, оскільки за наявності сімох штатних одиниць прибиральниці, п'ять посад займали особи, які мають найтриваліший безперервний стаж роботи у школі, ніж позивач, а одну посаду займала особа, у сім'ї якої немає інших осіб із самостійним заробітком.

28 липня 2016 року ОСОБА_4 була попереджена про скорочення посади прибиральниці, яку вона займає, та про відсутність вакантних посад, які могли бути їй запропоновані, таке попередження вручено позивачу у письмовому вигляді.

Наказом № 33-к від 28 вересня 2016 року позивача звільнено з роботи в зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 29 вересня 2016 року. У день звільнення ОСОБА_4 була ознайомлена із вказаним наказом, копію цього наказу направлено позивачу 24 січня 2017 року на запит її представника.

Трудова книжка ОСОБА_4 при звільненні вручена не була з тих підстав, що вона отримала трудову книжку в адміністрації підприємства ще до звільнення для оформлення пенсії, здала трудову книжку до органів Пенсійного фонду, де трудова книжка знаходиться до теперішнього часу та роботодавцю не повернута, що підтверджується книгою обліку трудових книжок та відповідними актами від 02 листопада 2011 року, 01 вересня 2016 року.

Зміни до штатного розпису щодо скорочення 1 ставки прибиральниці Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області були внесені з 1 жовтня 2016 року, при цьому позивач була звільнена з роботи з 29 вересня 2016 року.

Наказом директора Клинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Городоцького району Хмельницької області № 34-к від 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 була тимчасово прийнята на роботу на посаду прибиральниці з 29 вересня 2016 року на період лікарняного іншої особи, на якій працювала і 30 вересня 2016 року та отримала за відпрацьований період відповідну заробітну плату.

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої, частини третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду, що ОСОБА_4 була у встановлені законом строк і порядку повідомлена про скорочення займаної нею посади та подальше звільнення, роботодавцем у відповідності до вимог статті 42 КЗпП України перевірено питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та встановлено відсутність вакантних посад для її працевлаштування, тому звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки відповідачем дійсно проведено скорочення чисельності штату працівників.

Також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про зміну дати звільнення позивача на 30 вересня 2016 року, оскільки посада, яку займала ОСОБА_4 фактично була скорочена з 01 жовтня 2016 року. З урахуванням того, що позивач була тимчасово прийнята на роботу на посаду прибиральниці з 29 вересня 2016 року на період лікарняного іншої особи, підстави для стягнення на користь позивачки оплати за час вимушеного прогулу 30 вересня 2016 року відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача проведено із порушенням вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, не дають підстав для скасування оскаржуваних рішень суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Твердження у касаційній скарзі щодо неотримання трудової книжки у день звільнення, спростовуються наявними у матеріалах справи книгою обліку трудових книжок та відповідними актами від 02 листопада 2011 року, 01 вересня 2016 року, згідно яких ОСОБА_4 до звільнення її з роботи отримала трудову книжку для надання її до Пенсійного фонду з метою оформлення пенсії, що не є підставою для її поновлення на роботі.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, оскільки звільнення ОСОБА_4 проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, підстави для її поновлення на роботі відсутні.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції, - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик