Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2019 року у справі №175/2597/17

Постанова

Іменем України

16 травня 2019 року

м. Київ

справа № 175/2597/17

провадження № 61-5071св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 12 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2008 року по листопад 2011 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 За час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження від 07 грудня 2011 року, серія НОМЕР_1. Одразу після народження сина, наприкінці листопада 2011 року відповідач пішов із родини та самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина.

Вона самостійно виховує сина ОСОБА_5, який весь цей час проживає з нею та знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні. Відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток сина з самого його народження, не дбає про його моральне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизначених норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Ураховуючи інтереси малолітньої дитини, 14 грудня 2017 року Дніпровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області прийнято рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_5 до досягнення останнім повноліття у твердій грошовій сумі у розмірі 1 тис. грн щомісячно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт ухилення відповідача від належного утримання та надання матеріальної допомоги позивачу на утримання малолітнього сина є встановленим та документально підтвердженим. Відповідач втратив інтерес до дитини, не має бажання та можливості утримувати і виховувати її, не створює задовільні умови для проживання сина, а тому наявні підстави для позбавлення відповідача його батьківських прав відносно малолітнього сина.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача щодо умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків. Позивачем не доведено у чому будуть полягати позитивні зміни у житті дитини у разі застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки наявними у матеріалах справи доказам та встановленим судом першої інстанції обставинам про те, що відповідач свідомо самоухилився від виконання своїх батьківських обов'язків, матеріально дитину не забезпечував, не піклувався про її життя та здоров'я. Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що він намагався спілкуватися з дитиною та наявності перешкод з боку позивача на таке спілкування. Дитину виховує чоловік позивача.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому касаційному перегляду не підлягає в силу статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

09 квітня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період з 2008 року по листопад 2011 року позивач проживала однією сім'єю із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1.

За час спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження від 07 грудня 2011 року, серія НОМЕР_1.

Згідно з висновком Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року № 08-1180 визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина

ОСОБА_5 (а. с. 29-30). У висновку зазначено, що ОСОБА_2 матеріально не допомагає, не піклується про життя та здоров'я дитини, не цікавиться її успіхами. Вихованням та утриманням малолітнього

ОСОБА_5 займається його матір.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України"

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року

(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

У силу частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції мотивував незгоду з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача тим, що він є необґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси малолітнього ОСОБА_5

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 як крайнього заходу впливу.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставин справи та не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також доводам позивача, які вказували на свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та підтверджували необхідність позбавлення його батьківських прав є безпідставними та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта