Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 644/5164/16-ц

провадження № 61-12270св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Четверта харківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Харкова від 02 березня 2020 року в складі судді Бабенко Ю. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів:

Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина. Короткий зміст позовної заяви

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила:

- усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2,

- усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін - ОСОБА_3, яка проживала разом з нею та чоловіком ОСОБА_4.

За життя ОСОБА_3 часто хворіла. Відповідач не піклувався про матір, не надавав їй матеріальну допомогу на лікування та не спілкувався з батьками.

Під впливом погроз зі сторони ОСОБА_2 батько сторін ОСОБА_4 подав заяву про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3.

Крім того, відповідач вчиняв дії, спрямовані на усунення її та батька від права на спадкування після смерті матері, оскільки протиправно утримував у себе оригінали правовстановлюючих документів та неодноразово спричиняв їй тілесні ушкодження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін - ОСОБА_4, з яким вона проживала разом після смерті матері.

У 2007 році ОСОБА_4 ампутували ногу, після чого він пересувався на інвалідній колясці, мав статус особи з інвалідністю І групи. У 2012 році батько потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, після якої йому ампутували другу ногу.

Після ампутації обох кінцівок ОСОБА_4 не міг самостійно себе обслуговувати та потребував постійного стороннього догляду, який вона йому надавала.

Посилаючись на те, що вони з батьком отримували допомогу як малозабезпечена сім'я, проте відповідач, маючи можливість, ухилявся від надання батьку будь-якої допомоги, не вчиняв жодних дій з метою поліпшення стану здоров'я та житлових умов, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги на підставі частин 1 , 2 , 5 статті 1224 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами того, що відповідач умисно позбавив або вчинив замах на життя спадкодавців чи будь-кого з можливих спадкоємців, а також умисно перешкоджав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 скласти заповіт на будь-яку особу, що відповідно до частин 1 , 2 статті 1224 ЦК України є підставами для усунення від права на спадкування.

Досліджуючи наявність підстав, встановлених частиною 5 статті 1224 ЦК України, для задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того що позивач не надала медичні документи чи інші докази, які б підтверджували безпорадній стан спадкодавця ОСОБА_3 та ухилення ОСОБА_2 від надання їй допомоги.

Разом з цим, встановивши, що спадкодавець ОСОБА_4 у зв'язку з похилим віком, перенесеною хворобою і ампутацією ніг перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги саме від рідного сина ОСОБА_2, який, маючи відповідну можливість, ухилявся від її надання, місцевий суд дійшов висновку про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 відповідно до частини 5 1224 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Репала О. О. залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, який на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у спадкодавця інвалідності першої групи не підтверджує його безпорадній стан, оскільки до ампутації другої ноги ОСОБА_4 пересувався за допомогою електроколяски та міг себе самостійно обслуговувати. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спадкоємець звертався до нього з проханням про надання допомоги. В ході розгляду справи суди не врахували, що позивач здійснювала догляд за батьком, а тому він не потребував допомоги від нього. За життя спадкодавець ОСОБА_4 отримував пенсію, субсидію на оплату комунальних послуг, безкоштовні засоби технічної реабілітації, медичну допомогу, послуги перукаря, швачки та безкоштовне транспортне перевезення.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач вчиняв протиправні дії, спрямовані на позбавлення її права на спадщину та усунення батька від спадкування після смерті матері, що підтверджується диском, заслуханим в судовому засіданні. Факт перебування спадкодавця ОСОБА_3 в безпорадному стані підтверджується показами свідків, допитаних в судовому засіданні. Відповідач усвідомлював свій обов'язок допомагати матері, був обізнаний про стан її здоров'я та мав реальну можливість допомагати ОСОБА_3.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що відповідач не виконував передбачений СК України обов'язок допомагати непрацездатним батькам, не піклувався про них та не проявляв турботу.

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив ОСОБА_1, у якій посилається на те, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування має значення сукупність певних обставин, а саме: перебування спадкодавця у безпорадному стані, ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, потреба спадкодавця в допомозі саме від цієї особи та можливість надання допомоги спадкодавцеві. Лише при одночасному настанні та доведеності вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 можуть бути задоволені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано цивільну справу № 644/5164/16-цз суду першої інстанції.

У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Четверта харківська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування, призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Спадкодавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1. Разом з ними у вказаному домоволодінні була зареєстрована та проживала ОСОБА_1. Відповідач ОСОБА_2 у цьому домоволодінні був зареєстрований до 2005 року.

З медичної картки ОСОБА_3 вбачається, що у червні - липні 2004 року вона проходила лікування у зв'язку з хворобою раком поперечної ободочної кишки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

З спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3, видно, що із заявами про прийняття спадщини звернулись дочка ОСОБА_1, син ОСОБА_2. Батько сторін ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини. Заповіт спадкодавець не складав.

В 2005,2009 та 2012 роках ОСОБА_1 неодноразово зверталася із заявами про порушення кримінальних справ стосовно ОСОБА_2 у зв'язку з вчиненням останнім неправомірних дій щодо неї, проте в порушенні кримінальних справ було відмовлено.

Протягом 2012 року за заявами ОСОБА_4 неодноразово виносились постанови про відмову в порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК та довідки обласного госпіталя для інвалідів ОСОБА_4 був особою з ознаками інвалідності 1-А групи загального захворювання, яку йому встановили у зв'язку з порушенням опорно-рухового апарату, потребував постійного стороннього догляду.

За життя ОСОБА_4 неодноразово складалася індивідуальна програма реабілітації інваліда.

Листом від 09 вересня 2010 року Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської райради клопотало перед головним управлінням про забезпечення інваліда 1 групи ОСОБА_4 кріслом колісним з електроприводом. Заявки щодо забезпечення засобом для пересування направлялися неодноразово.

В 2010 та 2011 роках у телерепортажах на телеканалі "Сімон" ОСОБА_4 стверджував, що після операції від нього відвернувся рідний син, їх сім'ю через борги відключили від газового постачання.

Комісією МСЕК 17 вересня 2013 року встановлено, що догляд за ОСОБА_4 здійснює лише його дочка ОСОБА_1, яка надає йому постійну допомогу.

В 2013 році ОСОБА_1 зверталась до Харківського міського голови із заявою про надання допомоги її батьку ОСОБА_4.

В 2014 році у зв'язку з ампутацією на рівні тазостегневого суглобу ОСОБА_4 було виділено засіб для пересування.

У листі громадської організації "Креавита" зазначено, що ОСОБА_4 за період з 06 травня 2011 року по 29 жовтня 2015 року отримав 110 соціальних транспортних перевезень, за допомогою яких він відвідував медичні установи, юридичні та нотаріальні служби, органи державної влади і соціальні установи. В зазначених поїздках його супроводжувала ОСОБА_1.

Згідно до довідки управління праці та соціального захисту населення у період з 13 листопада 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за рахунок коштів державного бюджету забезпечувався технічними засобами реабілітації як інвалід 1-А групи загального захворювання.

ОСОБА_1 отримувала допомогу у зв'язку з малозабезпеченістю сім'ї, компенсацію як непрацююча особа, яка здійснює догляд за інвалідом 1 групи, компенсацію за соціальні послуги батьку ОСОБА_4 та житлову субсидію.

З 05 березня 2015 року по 29 травня 2015 року ОСОБА_4 знаходився на соціальному обслуговуванні в Територіальному центрі надання соціальних послуг Індустріального району м. Харкова, користувався послугами перукаря, швачки, отримував гуманітарну і благодійну допомогу у вигляді одягу, памперсів та ліків.

30 травня 2016 року до ЄРДР внесена інформація за частиною 1 статті 125 КК України про те, що у період з 2000 по 2009 роки ОСОБА_2 завдавав ОСОБА_1 тілесні ушкодження. 25 вересня 2018 року до ЄРДР внесена інформація за частиною 1 статті 129 КК України про те, що 05 червня 2007 року ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 вбивством.

Вироки за вищевказаними кримінальними провадженнями матеріали справи не містять.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

З лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 вбачається, що причиною смерті останнього був перенесений в минулому інфаркт міокарда та хронічна серцева недостатність.

З спадкової справи, заведеної після смертіОСОБА_4, видно, що із заявами про прийняття спадщини звернулись дочка ОСОБА_1, син ОСОБА_2. Заповіт спадкодавець не складав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1224 ЦК України встановлено підстави усунення спадкоємців від права на спадкування.

У вказаній статті визначаються підстави та порядок усунення особи від права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців.

Так, частиною першою вказаної статті встановлено, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

За змістом частини 2 статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з підстав, встановлених частиною 1 , 2 , 5 статті 1224 ЦК України.

Оскільки діяння, зазначені у частині 1 статті 1224 ЦК України є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені обвинувальним вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування.

За наявності постановлених у кримінальному судочинстві, вказаних судових рішень, які набрали законної сили, ухвалення окремого рішення суду у цивільній справі про усунення від спадкування не вимагається, оскільки особа яка умисно позбавила життя спадкодавця не має права на спадкування в силу закону.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що 30 травня 2016 року до ЄРДР внесена інформація за частиною 1 статті 125 КК України про те, що у період з 2000 по 2009 роки ОСОБА_2 завдавав ОСОБА_1 тілесні ушкодження, а 25 вересня 2018 року до ЄРДР внесена інформація за частиною 1 статті 129 КК України про те, що 05 червня 2007 року ОСОБА_2 погрожував їй вбивством. Також позивач вказувала на звернення до правоохоронних органів з приводу неправовірних дій відповідача.

Оскільки відсутні висновки правоохоронних органів, повідомлення про підозру ОСОБА_2, вирок суду, які б підтверджували обставини, що відповідач вчинив замах на життя спадкодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чи її життя, як спадкоємця після смерті батьків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем підстав, визначених частиною 1 статті 1224 ЦК України, для задоволення позовних вимог.

Аналіз частини 2 статті 1224 ЦК України свідчить про те, що спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Незважаючи на те, що частина друга цієї статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення спадкоємця від права на спадкування. Не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині.

Обґрунтовуючи підстави для задоволення позовних вимог на підставі частини 2 статті 1224 ЦК України, позивач посилалась на те, що відповідач протиправно утримував у себе оригінали правовстановлюючих документів, чим сприяв виникненню лише у нього права на спадкування та перешкоджав реалізації її спадкових прав.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заповіт щодо свого майна не складали, вимоги позивача про усунення відповідача від права на спадкування після смерті спадкодавців згідно з частиною 2 статті 1224 ЦК України, як такого, що сприяв збільшенню своєї меншої частки у спадщині всупереч закону, є безпідставними, оскільки тлумачення вказаної норми матеріального права дає підстави дійти висновку, що лише перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, перешкоджання внесення до нього змін або його скасування повинно бути умисним, що в результаті сприяло б виникненню права на спадкування у осіб, які вчиняють такі дії або їхня частка у спадщині збільшилася.

Оскільки у справі, яка переглядається, відсутні заповіти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, доказів, що останні мали намір їх скласти, проте ОСОБА_2 перешкоджав цьому, позивачем не надано, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що положення частини 2 статті 1224 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини 3 статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за життя ОСОБА_3 хворіла, проте медичні документи, які містяться у матеріалах справи, не свідчать про те, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані.

В ході розгляду справи позивач не довела, що ОСОБА_3 зверталась саме до ОСОБА_2 з проханням про допомогу, догляд та утримання, від чого останній ухилявся.

Таким чином, ОСОБА_2 не вчинив умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_3.

З огляду на вищевикладене в сукупності, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів на підтвердження одночасного настання всіх передбачених частиною 5 статті 1224 ЦК України обставин, що є її процесуальним обов'язком, то відсутні підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині спростовуються матеріалами справи, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 відповідно до частини 5 1224 ЦК України, суди виходили з того, що спадкодавець ОСОБА_4 у зв'язку з похилим віком, перенесеною хворобою і ампутацією обох ніг, перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги саме від рідного сина ОСОБА_2, який, маючи відповідну можливість, ухилявся від її надання.

Суди врахували, що ОСОБА_4 з 12 жовтня 2009 року безстроково встановлено 1 групу інвалідності в зв'язку з порушенням опорно рухового апарату. Вказано, що він потребує постійний сторонній догляд. У довідці обласного госпіталя для інвалідів від 16 березня 2015 року також вказано, що ОСОБА_4 потребує постійний сторонній догляд. ОСОБА_4 неодноразово складалася індивідуальна програма реабілітації інваліда.

Встановлено, що ОСОБА_4 з 2007 року пересувався в інвалідній колясці, після ДТП в 2012 році йому ампутували і другу ногу, маючи інвалідність першої групи, самостійно пересуватися не міг, потребував постійного стороннього догляду, оскільки не міг себе обслуговувати.

Довідкою від 27 травня 2016 року підтверджується, що ОСОБА_1 отримувала допомогу малозабезпеченим сім'ям, компенсацію непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом 1 групи, компенсацію за соціальні послуги батькові ОСОБА_4, житлову субсидію.

Відповідно до актів обстеження матеріально-побутових умов, ОСОБА_1 проживала разом із батьком ОСОБА_4, здійснювала за ним догляд. Будинок потребував ремонту, пандус побудований за благодійні кошти, меблі були старі.

Комісією МСЕК 17 вересня 2013 року встановлено, що постійний догляд за ОСОБА_4 здійснює лише його дочка ОСОБА_1 і лише вона надає йому постійну допомогу.

Будинок має лише часткові зручності, унітаз не придатний для використання, каналізаційна мережа відсутня, туалет знаходиться на вулиці, техніка для прання білизни відсутня.

Сам ОСОБА_4 за життя зазначав, що син йому не допомагає, а допомога сина була йому потрібна.

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до першого заступника голови Харківської обласної ради з приводу піклування про батька інваліда, у якого немає обох ніг; просила допомогти переобладнати ванну кімнату та кухню, вирішити проблему зсуву ґрунту.

Касаційний суд відхиляє доводи ОСОБА_2, що його батько не потребував сторонньої допомоги, оскільки перебував на соціальному обслуговуванні, через їх необґрунтованість.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 мав інвалідність першої групи з 2009 року, а соціальне обслуговування згідно довідки територіального центру надання соціальних послуг від 09 червня 2016 року, відбувалось лише з 05 березня по 29 травня 2015 року.

Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спадкодавець ОСОБА_4 через похилий вік, тяжку хворобу та інвалідність першої групи дійсно був у безпорадному стані. Так, після ампутації ніг, ОСОБА_4 не міг пересуватися та особисто задовольняти свої життєві потреби.

При цьому суди врахували його вік і стан здоров'я - перенесений в минулому інфаркт міокарда, хронічну серцева недостатність та висновок МСЕК про потребу у постійному сторонньому догляді за наявності інвалідності першої групи (відсутність обох ніг).

Також суди правильно виходили з того, що відповідач мав можливість надавати батькові матеріальну допомогу в межах наявних у нього коштів, але таку не надавав навіть у мінімально можливому розмірі.

Доводи позивача, що відповідач міг надавати допомогу саме у вигляді догляду за батьком-інвалідом, відповідачем не спростовані.

Приймаючи до уваги вищевикладене, тривалість не надання відповідачем допомоги спадкодавцеві, потребу спадкодавця в отриманні допомоги саме від ОСОБА_2, а також те, що відповідач мав реальну можливість надавати таку допомогу спадкодавцеві, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_4.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з наявної сукупності всіх обставин, які відповідно до статті 1224 ЦК України є підставою для усунення спадкоємця від спадкування, зокрема ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Частиною 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М.

Коротун