Історія справи

Постанова

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа №761/40646/17

провадження №61-37419св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Київська міська державна адміністрація (виконавчий орган Київської міської ради),

представник відповідача - Фізер Діана Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого

2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київської міської ради), в якому просив зобов'язати відповідача забезпечити його житлом з підстав, передбачених пунктом 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), частини третьої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позов мотивовано тим, що позивач, як інвалід 2 групи, хворий на туберкульоз, має хронічне психічне захворювання та цироз печінки, учасник війни, потребує поліпшення житлових умов, внаслідок чого перебуває на квартирному обліку в Міністерстві внутрішніх справ України (далі - МВС України).

Рішенням Центральної житлової комісії МВС України від 20 вересня 2016 року внесено зміни у справу квартирного обліку, а саме зазначено, що позивач перебуває на квартирному обліку з 18 березня 2008 року, а по списку позачерговиків, як особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, з 12 червня 2014 року.

Позивач взятий на квартирний облік житловою комісією МВС України з 18 березня 2008 року, як учасник війни, інвалід військової служби, а з 12 червня 2014 року взятий на квартирний облік як інвалід 2 групи, що пов'язано з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) першої категорії, має право на одержання житла протягом року з моменту подання заяви, як передбачено положеннями пунктом 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також відповідно до положень частини третьої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на одержання житла позачергово з 18 березня 2008 року.

Разом з тим, відповідач в порушення наведених положень закону не забезпечив позивача житлом, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом про забезпечення житлом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що в діях відповідача відсутнє порушення вимог житлового законодавства щодо надання житла позивачу. Оскільки статтею 46 ЖК Української РСРне встановлено строк та переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків для осіб, які мають право на отримання житла у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то ОСОБА_4 повинен бути забезпечений житлом в порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК Української РСР.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що надійшла його черга на отримання житла у відповідності до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з чим, задоволення позовних вимог порушить встановлений порядок надання житла і призведе до порушення прав інших осіб, які потребують поліпшення житлових умов з числа постраждалих осіб, які знаходяться на квартирному обліку раніше позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про надання житла як особі, яка страждає на тяжкі хвороби, суди виходили з того, що розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2017 року № 98 позивачу відмовлено у зарахуванні на квартирний облік з тих підстав, що позивач та члени його сім'ї забезпечені житловою площею по місту Києву, а саме за інформацією Солом'янської РДА у м. Києві ОСОБА_4 зі складом сім'ї з чотирьох осіб зареєстровані в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 (кімнати житловою площею

12,8 кв. м, 15,1 кв. м та 18,5 кв. м). Вказане розпорядження Солом'янської РДА у м. Києві від 09 лютого 2017 року про відмову позивачу в зарахуванні на квартирний облік за місцем проживання у встановленому законом порядку не оскаржувалося та є чинним.

Оскільки позивач не перебуває на квартирному обліку в Солом'янській районній в м. Києві державній адміністрації, що, в свою чергу, є обов'язковою умовою для його включення до загальноміського Реєстру осіб, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітей інвалідів, які потребують особливого догляду, сімей, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії І, які потребують поліпшення житлових умов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за наведених підстав.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалені у справі рішення не відповідають постанові Верховного Суду України від 11листопада 2015 року у справі № 21-1606а15 за його позовом до МВС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, якою скасовано ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року та Вищого адміністративного суду України

від 14 квітня 2015 року, якими було скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року про часткове задоволення позову, а саме: зобов'язання МВС України прийняти рішення про постановку позивача на квартирний облік по списку інвалідів, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії

з 12 червня 2014 року, а справу передано на новий розгляд.

Судами не враховано висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду України, у зв'язку з чим ухвалені рішення є незаконними, є несправедливими та упередженими, порушують права позивача на отримання житла у відповідності до вимог статті 47 Конституції України.

Не взято до уваги, що в матеріалах справи містяться докази, а саме медичний висновок від 19 листопада 2015 року, згідно якого позивач не може проживати в одній квартирі разом з іншими членами сім'ї, а також не може проживати в одній кімнаті разом з іншими членами сім'ї.

Суди не витребували у відповідача та не надали належної оцінки рішенню комісії з розподілу житлової площі громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи про надання житла або про відмову надати житло заявнику, у зв'язку з чим рішення суду про відмову в задоволенні позову не можна вважати законним.

Також не взято до уваги нерозгляд комісією КМДА з розподілу жилої площі рішення Центральної житлової комісії МВС України від 20 вересня 2016 року про внесення змін у справу квартирного обліку, яке зареєстровано в Департаменті будівництва та житлового забезпечення КМДА в єдиному загальноміському автоматизованому реєстрі.

Заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили помилкові рішення про відмову в задоволенні позову, які не відповідають вимогам пункту 10 статті 20 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Положенню про Центральну житлову комісію МВС України, не відповідають постанові Київської міської державної адміністрації від 30 травня 2008 року № 787, якою МВС України надано право ведення квартирного обліку, а також не відповідають постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 21-1606а15, пункту 13, пункту 15 Правил квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила).

У відзиві на касаційну скаргу, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська адміністрація) не погодився з доводами позивача та просив залишити ухвалені у справі судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У якості правової підстави для задоволення позову про зобов'язання забезпечити житлом позивач посилався на те, що він як інвалід ІІ групи, що пов'язано з наслідками аварії на ЧАЕС І категорії, хворий на туберкульоз середньої тяжкості з пошкодженням легенів до 3,5 см, хворий на хронічне психічне захворювання та хворий на цироз печінки, що пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, має право на позачергове отримання житла протягом року з моменту подання заяви, відповідно до вимог пункту 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також має право на отримання житла, як учасник війни і пенсіонер МВС, відповідно частини третьої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також посилався на те, що він хворий на тяжкі хвороби, а саме: туберкульоз з пошкодженням легенів, на хронічне психічне захворювання та цироз печінки, у зв'язку з чим не може проживати в комунальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті з особами, які проживають з ним в одній квартирі. Також не може проживати в ізольованій квартирі з іншими членами сім'ї.

Частиною першою статті 9 ЖК УРСРвстановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Частинами першою, третьою, четвертою статті 43 ЖК УРСРпередбачено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень).

Частиною першою статті 46 ЖК Української РСРпередбачено строк для надання поза чергою жилого приміщення виключно для таких категорій громадян: по-перше, інвалідам Великої Вітчизняної Війни і прирівняних до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення; по-друге, інвалідам першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року.

Частиною другою статті 46 ЖК Української РСРвизначено, що поза чергою жиле приміщення може надаватися також в інших випадках, передбачених законодавством.

За змістом пункту 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до категорії 1, надається така пільга як позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності).

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особам, звільненим з військової служби і визнаним інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби, або захворювання, одержаного під час проходження військової служби, жилі приміщення в населених пунктах, обраних ними для проживання з урахуванням встановленого порядку, надаються позачергово за рахунок військових формувань або органів виконавчої влади, в яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Порядок надання жилих приміщень громадянам, які перебувають на квартирному обліку, врегульовано Правилами обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов, та надання їм жилих приміщень, що затверджені постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11 грудня 1984 № 470.

Відповідно до підпункту 1 пункту 39 зазначених Правил жилі приміщення надаються в порядку загальної черги, за винятком осіб, маючих право першочергового отримання цих приміщень.

Підпунктом 3 пункту 38 згаданих Правил встановлено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття осіб, які потребують поліпшення житлових умов, на облік (включенням до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Установлено, що станом на 12 вересня 2017 порядковий номер

ОСОБА_4 в списках позачерговиків квартирного обліку МВС України є 66 на загальних підставах, а по категорії «Потерпілі в зв'язку з аварією на ЧАЕС 1 категорії» - 31. При цьому, наявність у позивача переважного права на отримання житла поза межами вказаних списків перед іншими громадянами, які мають такий же статус та користуються тими ж пільгами на позачергове одержання житла не вбачається.

Для осіб, хворих на туберкульоз, чинним законодавством не встановлено строк, у який вони повинні бути забезпечені житлом переважно перед іншими громадянами з таким самим статусом і які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень.

Вирішуючи даний спір, суди правильно виходили з того, що позивач має право на позачергове отримання житла у відповідності до вимог пункту 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та частини третьої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але в порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла перед ним, що узгоджується положенням статті 43 ЖК Української РСР та є підставою для відмови у задоволенні заявленого у цій справі позову.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача в частині зобов'язання відповідача надати йому житло, як особі, яка страждає на тяжкі хвороби, суди правильно виходили з того, що позивач не перебуває на квартирному обліку в Солом'янській районній в м. Києві державній адміністрації та не включений до загальноміського Реєстру осіб, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації

від 09 лютого 2017 року за №98 йому відмовлено в зарахуванні на квартирний облік з підстав, що ОСОБА_4 та члени його сім'ї забезпечені житловою площею по місту Києву, а саме: за інформацією Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації

ОСОБА_4 складом сім'ї з чотирьох осіб зареєстровані в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 (кімнати житловою площею 12,8 кв. м, 15,1 кв. м та 18,5 кв. м), тобто позивач та члени його сім'ї вважаються такими, що забезпечені житловою площею по місту Києву.

Вказане розпорядження Солом'янської РДА у м. Києві від 09 лютого 2017 року № 98, у встановленому законом порядку позивачем не оскаржувалося та є чинним.

Позивач перебуває на квартирному обліку Міністерства внутрішніх справ України з 18 березня 2008 року та внесений до списків позачерговиків за категорією «Потерпілі в зв'язку з аварією на ЧАЕС 1 категорії»

з 12 червня 2014 року, які забезпечується житловою площею у позачерговому порядку, відповідно до вимог пункту 10 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але в порядку черговості, відповідно до списку за часом взяття осіб, які потребують поліпшення житлових умов, на облік (включенням до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 11 листопада

2015 року у справі № 21-1606а15, вбачаються необґрунтованими, оскільки у даній постанові Верховний Суд України висловив правову позицію щодо процесуального питання, зокрема, щодо виду судочинства, в якому необхідно розглядати спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов'язання взяття на квартирний облік, а у справі, яка переглядається, між сторонами виник спір щодо надання житла. Крім того, у даній постанові Верховного Суду України не міститься висновків про застосування норм матеріального права при вирішенні спорів щодо надання житла.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та до необхідності здійснення їх переоцінки, а також переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанції, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого

2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 29 травня

2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська