Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 759/18939/15-ц

провадження № 61-3372св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., ЧернякЮ. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва, ухвалене у складі колегії суддів Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В., від 29 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ ЛК «Еталон») про захист прав споживачів, стягнення коштів сплачених за договором лізингу та неустойки.

Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2015 року між нею та ТОВ «ЛК «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 003198, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати їй на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль марки «Suzuki Swift», а вона зобов'язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору. Того ж дня вона оплатила 10 % вартості автомобіля, що становило 30 400 грн, однак в установлений строк автомобіль вона не отримала, а вимогу про повернення сплачених коштів відповідач задовольнити відмовився.

ОСОБА_3, посилаючись на викладені обставини, а також вказуючи про те, що укладений між сторонами договір не був нотаріально посвідчений, що вказує на його нікчемність, просила суд визнати неправомірною бездіяльність ТОВ «ЛК «Еталон» щодо повернення сплачених коштів, з урахуванням її заяви про відкликання згоди на укладення правочину, а також стягнути з відповідача 30 400 грн, сплачених за договором лізингу, та неустойку у розмірі 1 216 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

14 січня 2016 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у складі головуючого судді Макаренка В. В. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором фінансового лізингу у розмірі 30 400 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, що договір фінансового лізингу не відповідав вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ТОВ «ЛК «Еталон» не виконало зобов'язання за договором фінансового лізингу, а відтак повинно повернути ОСОБА_3 сплачені нею грошові кошти.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року скасовано, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року рішення апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для скасування рішення апеляційного суду послугувало недотримання правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-65цс16.

29 листопада 2016 року рішенням апеляційного суду м. Києва рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, не навів жодної норми матеріального права, які б давали підстави для стягнення коштів з відповідача на користь позивача. При цьому апеляційним судом зауважено, що ОСОБА_3 при зверненні до суду не заявлялись вимоги про розірвання договору, визнання його недійсним тощо, а тому висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення коштів є помилковими.

У грудні 2016 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року.

15 лютого 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

15 березня 2017 року ТОВ «ЛК «Еталон» подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

14 червня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «ЛК «Еталон» про захист прав споживачів призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що висновки суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи. Заявник вважає, що апеляційним судом не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, не враховано підстави, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, та висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які містяться в ухвалі від 14 вересня 2016 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 10 листопада 2015 року між ОСОБА_3 (лізингоодержувач) та ТОВ «ЛК «Еталон» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 003198, згідно з умовами якого ТОВ «ЛК «Еталон» зобов'язалося придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування ОСОБА_3 предмет лізингу (автомобіль марки «Suzuki Swift»), а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору (а. с. 5−16).

Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивач оплатила 10 % вартості автомобіля, що становило 30 400 грн (а. с. 20), проте предмет лізингу їй передано не було.

24 листопада 2015 року ОСОБА_3 направила на адресу відповідача заяву-повідомлення, отриману останнім 27 листопада 2015 року, про відкликання своєї згоди на укладення договору фінансового лізингу та просила протягом 7 днів повернути сплачену суму, але відповіді не отримала (а. с. 21−23).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем в обумовлені строки не було виконано умови договору фінансового лізингу, а тому вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених коштів у сумі 30 400 грн є обґрунтованими. Крім того, суд послався на положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і зазначив про умови договору є несправедливими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач заявила у позові вимоги лише про стягнення коштів, проте вимог про розірвання договору фінансового лізингу, визнання його недійсним, тощо не заявляла, а тому відсутні правові підстави для задоволення заявлених вимог.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України (у редакції 2004 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами частин першої та другої статті 5 ЦПК України (у редакції 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Районним суд вірно послався на положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і зауважив, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Крім того, пред'являючи позов, позивач зазначала, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу не було нотаріально посвідчено, а районний суд у своєму рішенні вірно послався на вимоги статті 806 ЦК України.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що вимоги позивача не підлягають до задоволення, оскільки остання не оскаржувала договір фінансового лізингу, не прийнявши до уваги посилання позивача на відсутність нотаріального посвідчення договору, що вказує на його нікчемність (частина перша статті 220 ЦК України) та не потребує судового підтвердження.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про часткове задоволення позову, посилаючись на невиконання умов договору, а також на несправедливі умови договору (незважаючи, що позов з таких підстав не пред'являвся) і на положення статті 806 ЦК України, не довівши свій висновок по суті, не взяв до уваги недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спірного договору, однак вірно стягнув з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 30 400 грн.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У відповідності до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Мотивувальна частина Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 рокупідлягає зміні в частині встановлення правових підстав задоволення позову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ТОВ «ЛК «Еталон» коштів в сумі 30 400 грн підлягають до задоволення, оскільки договір фінансового лізингу № 003198 від 10 листопада 2015 року є нікчемним, тобто таким, що не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і не потребує визнання його судом недійсним. У зв'язку із цим ТОВ «ЛК «Еталон» має повернути ОСОБА_3 кошти, отримані на підставі вказаного договору у сумі 30 400 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року змінити в частині правових підстав задоволення позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про стягнення коштів сплачених за договором лізингу.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В.Черняк