Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 175/4938/14-ц

провадження № 61-16534св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (третя особа за зустрічним позовом),

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

треті особи: Національний банк Україна, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (відповідач за зустрічним позовом), ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. від 20 жовтня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: Національний банк України, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 серпня 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір № ML-302/283/2007, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 120 290 швейцарських франків зі сплатою відсотків у розмірі 34,64% з кінцевим терміном повернення 14 серпня 2024 року. Указувало, що в якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 14 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № SR-302/283/2007. Зазначило про те, що 24 лютого 2012 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало у ПАТ "ОТП Банк" право вимоги за кредитним договором та договором поруки, та таким чином набуло право вимоги за ними до позичальника та поручителя. 12 серпня 2011 року додатковим договором № 4 до кредитного договору валюту кредиту змінено з Швейцарських франків на гривню.

Посилаючись на те, що взяті на себе, за умовами кредитного договору, зобов'язання ОСОБА_1 не виконує, у зв'язку з чим, станом на 14 жовтня 2014 року допустила заборгованість у загальному розмірі 1 215 584,39 грн, яка складається з 915 584,39 грн основного боргу та 300 000 грн пені за невиконання зобов'язань, а тому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути вказану заборгованість в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3

02 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати припиненим договір поруки, мотивуючи позов тим, що у якості забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_1 14 серпня 2007 року між ним та банком було укладено договір поруки № SR-302/283/2007. Зазначав про те, що пред'явивши до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, банком було пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з вимогою до поручителя, а отже він втратив право вимоги до нього.

Посилаючись на те, що останній платіж за кредитом позичальником було здійснено 04 жовтня 2013 року, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ним, з усіма змінами та доповненнями припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" кредитну заборгованість в розмірі 903 424,99 грн та 3 654 грн судового збору, а всього стягнуто 907 078,99
грн. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3, з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" виходив із того, що боржник ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором, втім, зважаючи на те, що позичальник припинила внесення платежів щодо погашення кредиту з листопада 2013 року право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту позивач мав протягом наступних шести місяців, а тому вважав за необхідне заборгованість стягнути з позичальника, а зустрічний позов поручителя задовольнити, визнавши поруку припиненою.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, зазначив про те, що колегія суддів позбавлена можливості встановити частину платежів, до яких банком не пропущено шестимісячний строк, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що до заявлених вимог він пропущений.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

06 листопада 2020 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що пунктом 2 кредитного договору та пунктом 2.1 договору поруки було визначено чітко дату остаточного повернення кредиту - 14 серпня 2024 року, тобто на дату подання позовної заяви, договір поруки не був припинений. Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені обставини та не надав належної оцінки змісту кредитного договору та договору поруки та прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу з поручителя. Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема договір поруки, не встановив обставини щодо строку його дій та не перевірив наявність правових підстав для стягнення простроченої заборгованості по тілу кредиту та процентах з поручителя. Отже, право ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на солідарне стягнення боргу з боржника та поручителя було порушено, та підлягає захисту.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року в справі № 758/6863\14-ц, від 05 червня 2019 року в справі № 523/3082/14, постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, від 14 червня 2017 року в справі № 6-1009цс17, від 15 квітня 2014 року в справі № 6-24цс14, від 09 вересня 2015 року в справі № 6-939цс15, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2014 року в справі № 6-52985св13 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 175/4938/14-ц з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 01 вересня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 18 серпня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-302/283/2007, за умовами якого останній було надано кредит в розмірі 120 290
швейцарських франків під 34,64% річних з кінцевим терміном повернення 14 серпня 2024 року.

Того ж дня, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-302/283/2007, між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR-302/283/2007.

12 серпня 2011 року додатковим договором № 4 до кредитного договору валюту кредиту змінено з швейцарських франків на гривню та суму на 1 022,73 грн.

24 лютого 2012 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало у ПАТ "ОТП Банк" право вимоги за кредитним договором та договором поруки.

Взятих на себе зобов'язань, щодо своєчасного повернення сум кредиту, ОСОБА_1 не виконала, у зв'язку з чим, станом на 14 жовтня 2014 року, утворилась заборгованість за кредитним договором № ML-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року у загальному розмірі 1 215 584,39 грн, що складається з 915 584,39 грн заборгованості за кредитом та 300 000 грн пені.

Згідно договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 24 лютого 2012 року ПАТ "ОТП Банк" придбало у ЗАТ "ОТП Банк", право вимоги за кредитним договором від 14 серпня 2007 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Ураховуючи, що позичальником ОСОБА_1 порушені умови кредитного договору внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка станом на час звернення до суду становить 903 424,99 грн, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника на користь банку суму заборгованості за кредитним договором в зазначеному розмірі.

Щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про відмову в позові в цій частині з тих підстав, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2016 року, визнано недійсним пункт 4.1.1 кредитного договору від 14 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк".

Підстав для скасування судового рішення в частині стягнення кредитної заборгованості з позичальника немає.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 1 , 2 статті 554 ЦК України тут і далі в редакції чинній на час укладення договору поруки).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки (пункт 4.2) про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини 4 статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_4 (а відтак і поручитель) взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 14 серпня 2024 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини 4 статті 559 ЦК України) повинні застосовуватися і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таких висновків щодо застосування норми частини 4 статті 559 ЦК України дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 408/8040/12).

Як убачається з пункту 2 частини першої кредитного договору позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні кошти до 14 серпня 2024 року, сплачуючи її частинами (шляхом внесення ануїтентних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором до 14 числа кожного календарного місяця.

З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж за кредитом було здійснено 04 жовтня 2013 року.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно в термін до 14 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів розпочинається обрахування встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту або збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечуються певні зобов'язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов'язанням, яке є складовою частиною загального зобов'язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов'язанням, визначеним щомісячними платежами.

Таким чином, аналізуючи положення частини 4 статті 559 ЦК України, необхідно дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Ухвалюючи судове рішення у справі апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та не з'ясував, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, з урахуванням того, що останній платіж було здійснено 04 жовтня 2013 року, а з цим позовом банк звернувся до суду у листопаді 2014 року.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до поручителя ОСОБА_3 прийнята без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Фактоинг Україна" до ОСОБА_3, треті особи: Національний банк України, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", ОСОБА_1, про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", товариства з обмеженою вдповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ Україна", третя особа - ОСОБА_1 про припинення договору поруки скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Фактоинг Україна" до ОСОБА_1, треті особи: Національний банк України, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", ОСОБА_1, про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун