Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №539/161/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 539/161/17

провадження № 61-23422св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Лубенська міська рада Полтавської області, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів:

Одринської Т. В., Дорош А. І., Триголова В. М., від 14 червня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про відновлення меж між земельними ділянками.

Позовна заява мотивована тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 лютого 2016 року вона є власником будинку АДРЕСА_1 . При зверненні до Лубенської міської ради Полтавської області з метою приватизації земельної ділянки, на якій розташований зазначений будинок, їй стало відомо, що частину її земельної ділянки, площею 0,0050 га, самовільно зайняли відповідачі.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок відповідно до акту комісії виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області по вирішенню спорів щодо земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян від 21 грудня 2016 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області

від 28 грудня 2016 року № 347.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Гудкова С. В., від 24 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок відповідно до акту комісії виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області по вирішенню спорів щодо земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян від 21 грудня 2016 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 28 грудня 2016 року № 347. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі самовільно захопили частину земельної ділянки площею 0,0050 га, яка перебуває у користуванні позивача, що підтверджується актом комісії виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області по вирішенню спорів щодо земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян

від 21 грудня 2016 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 28 грудня 2016 року № 347.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження права користування спірною земельної ділянкою площею 642 кв. м. Рішення органу місцевого самоврядування про виділення позивачу спірної земельної ділянки у зазначеному розмірі відсутнє, попередньому власнику будинку рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області

від 28 грудня 2016 року № 210 було надано право індивідуального житлового будівництва на земельній ділянці площею 600 кв. м. Суд першої інстанції не залучив всіх співвласників будинку до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 107 ЗК України та не взяв до уваги технічну документацію на спірні земельні ділянки, яка приймається як доказ при відсутності кадастрової документації.

Короткий зміст відзиву (заперечення) на касаційну скаргу

У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»

(далі - ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 539/161/17 передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 лютого 2016 року. Земельна ділянка, на якій розташований зазначений будинок, не приватизована.

Відповідно до технічного паспорта від 05 грудня 1979 року на будинок АДРЕСА_1 , рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради депутатів трудящих від 19 червня

1979 року № 210 виділено земельну ділянку площею 600 кв. м.

Рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 12 жовтня

2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а. с. 89).

Рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 10 листопада 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а. с.19).

Згідно акту комісії по вирішенню спорів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, від 21 грудня 2016 року, затвердженого виконавчим комітетом Лубенської міської ради Полтавської області від 28 грудня 2016 року № 347, під час проведення землевпорядних робіт комісією було виявлено, що площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 становить 0,0598 га, а згідно технічної документації на житловий будинок повинна становити 0,0642 га, тобто менша на 50 кв. м. Площа земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідачів, становить 0,1042 га, а згідно технічної документації повинна становити 0,0992 га, тобто більша на 50 кв. м. З урахуванням викладеного, комісією було визнано факт самовільного захоплення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які проживають в будинку

АДРЕСА_1 , частини земельної ділянки площею 0,0050 га, яка перебуває у користуванні

ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною першою статті 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до частини першої статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Пунктами 4.1-4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пункт 2.1 Інструкції). Виконавцем вказаних робіт пунктом 1.3 Інструкції визначено юридичну особу, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та, зокрема, передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За статтею 116 ЗК України право на земельну ділянку набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частинами першою, четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, таке є правом суміжного землекористувача, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Передача у власність земельної ділянки проводиться за рішенням органу місцевого самоврядування на підставі затвердженої технічної документації, до складу якої входить, зокрема, погодження меж земельної ділянки. Орган місцевого самоврядування у відповідності з частиною третьою статті 158 ЗК України за заявою заінтересованої особи вправі вирішити такий спір та, при наявності для цього підстав, надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки без згоди суміжного землекористувача, що дасть можливість ліцензійній організації завершити розробку відповідної технічної документації.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен установити чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження правомірного володіння чи користування спірною земельною ділянкою у заявленому нею розмірі, а дані технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 від 05 грудня 1979 року та акту комісії по вирішенню спорів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, від 21 грудня 2016 року, свідчать про наявність у фактичному користуванні позивача земельної ділянки площею 600 кв. м (0,0598 га), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та надання ОСОБА_1 додаткових

0,0050 га, право на користування якими позивачем не доведено.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не довела обґрунтованості своїх позовних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

З урахуванням наведеного, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович