Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 447/3065/15-ц

провадження № 61-2106 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: приватне підприємство «К.І.К.-Л.», публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_5,

треті особи: Новороздільська міська рада Львівської області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

від 30 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до приватного підприємства «К.І.К.-Л.» (далі - ПП «К.І.К.-Л.»), публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк»), ОСОБА_5, треті особи: Новороздільська міська рада Львівської області, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, про визнання права власності та визнання іпотечного договору недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що 06 березня 2008 року між ним та

ПП «К.І.К.-Л.» в особі директора ОСОБА_5 був укладений договір підряду, предметом якого є будівництво квартири АДРЕСА_1. Згідно з умовами договору передача квартири підтверджується актом прийому-передачі, який є підставою для оформлення права власності на квартиру. Відповідно до акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 19 серпня 2008 року спірний об'єкт введено в експлуатацію, а 01 грудня 2008 року квартира АДРЕСА_1 була передана позивачу відповідно до акту прийому-передачі. Однак, 10 липня 2008 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого останній на забезпечення кредитних зобов'язань

ПП «К.І.К.-Л.» передав в іпотеку банку майнові права на вказану квартиру. Укладення ОСОБА_5 такого договору не відповідає вимогам

ЦК України щодо дійсності правочинів та унеможливлює оформлення позивачем правовстановлюючих документів на цю квартиру, у зв'язку із чим просив визнати недійсним договір іпотеки та визнати за ним право власності на вказану квартиру.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області у складі судді Головатого А. П. від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у будинку

АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 10 липня 2008 року між

ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_5, в частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розпорядження майновими правами будь-ким, крім особи інвестора, або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), а тому наявні підстави для визнання недійсним договору іпотеки. Оскільки акт приймання-передачі квартири в житловому будинку є підставою виникнення права власності квартиру, то суд першої інстанції вважав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на цю квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Промінвестбанк» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не взяв до уваги наявність договору від 14 грудня

2005 року на пайову участь у будівництві житла, укладеного між

ПП «К.І.К.-Л.» та ОСОБА_5, який підтверджує майнове право останнього на спірну квартиру, а також не дослідив той факт, що вказана квартира перебувала під забороною відчуження.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 не сплатив жодних коштів на виконання договору про пайову участь у будівництві від 14 грудня

2015 року, а тому майнового права у нього на квартиру не виникло, тоді як він сплатив у повному обсязі кошти, передбачені договором підряду

від 06 березня 2008 року, у зв'язку із чим у нього виникло майнове право на квартиру, яке у порушення вимог цивільного законодавства було передано в іпотеку банку. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 30 січня

2013 року та від 02 жовтня 2013 року.

У березні 2018 року від ПАТ «Промінвестбанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на те, що на момент укладення договору іпотеки, ні в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ні в Державному реєстрі іпотек, ні в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про податкові застави не було зареєстровано жодних обтяжень/заборон на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, а тому майнове право ОСОБА_5 на таку квартиру, яке підтверджується договором на пайову участь у будівництві житла, могло бути передано в іпотеку.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій установили, що 06 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ПП «К.І.К.-Л» був укладений договір підряду № 06/03 про будівництво квартири АДРЕСА_1 загальною площею 50,37 кв.м за адресою:

АДРЕСА_1.

Пунктом 9.11 договору підряду встановлено, що право власності на квартиру наступає після повної оплати вартості та підписання акта приймання - передачі житлової квартири.

На виконання вказаного договору підряду, 06 березня 2008 року ОСОБА_4 сплатив кошти у розмірі 119 553 грн 20 коп., що згідно з п. 2.2. договору є повною вартістю квартири.

У листопаді 2008 року між ОСОБА_4 та ПП «К.І.К.-Л» був укладений додатковий договір до договору підряду, відповідно до якого вартість вказаної квартири становить 123 858 грн 20 коп. 27 листопада 2008 року ОСОБА_4 було доплачено 4 305 грн, що складає повну вартість квартири (а. с. 13).

Відповідно до акта прийому-передачі від 01 грудня 2008 року ПП «К.І.К.-Л» в особі директора ОСОБА_5 передало, а ОСОБА_4 прийняв квартиру

АДРЕСА_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 (а. с. 145).

10 липня 2008 року між банком та ОСОБА_5, з метою забезпечення належно виконання ПП «К.І.К.-Л» взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від цієї ж дати, був укладений договір іпотеки, предметом якого є, зокрема, майнові права на квартиру АДРЕСА_1, будівництво якої не завершено.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів) предметом іпотеки можутьбути один абодекілька об'єктів нерухомогомайна за таких умов: нерухоме майно належитьіпотекодавцю на праві власності абона праві господарськоговідання, якщоіпотекодавцем є державне або комунальнепідприємство, установачи організація; нерухомемайно може бутивідчужене іпотекодавцем іна нього відповіднодо законодавства можебути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстрованеу встановленому закономпорядку як окремий виділений унатурі об'єкт прававласності, якщоінше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотекитакож може бутиоб'єктнезавершеного будівництва абоінше нерухоме майно, яке станевласністю іпотекодавця післяукладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець можедокументально підтвердити правона набуття ниму власність відповідногонерухомого майна умайбутньому.

Частина об'єкта нерухомогомайна може бутипредметом іпотеки лишепісля її виділення в натурі і реєстрації права власностіна неї якна окремий об'єктнерухомості, якщоінше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється начастину об'єкта нерухомогомайна, якане може бутивиділеною в натурі і була приєднана допредмета іпотеки післяукладення іпотечного договорубез реєстрації прававласності на неї як на окремий об'єктнерухомості.

На час укладення спірнихдоговорів іпотеки стаття5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майновіправа як предмет іпотеки.

Майнові правана об'єкт незавершеногобудівництва віднесені допредмета іпотеки згідноіз Законом Українивід 25 грудня 2008 року № 800-VI«Про запобігання впливусвітової фінансової кризина розвиток будівельноїгалузі та житлового будівництва», яким буливнесені зміни дозаконодавчих актів України, у тому числій до ЗаконуУкраїни «Проіпотеку».

У справі, яка переглядається, оспорюваний договір іпотеки майнових прав на не закінчену будівництвом квартиру був укладений 10 липня 2008 року.

Крім того, за змістомчастин першої, третьої статті 575 ЦК України заставанерухомого майна, що залишається уволодінні заставодавця аботретьої особи, є іпотекою.

Застоводавцем можебути власник речіабо особа, якій належить майновеправо, атакож особа, якій власник речіабо особа, якій належить майновеправо, передалиріч або майновеправо з правом їх застави (частинадруга статті 583 зазначеного кодексу).

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Виконання грошовихзобов'язань заінвестиційною угодою, асаме повна сплатавартості об'єкта інвестування (стовідсотковапередоплата), свідчить провчинення дій, спрямованихна виникнення юридичнихфактів, необхідних ідостатніх для отриманняправа вимоги переходуправа власності наоб'єкт будівництваабо набуття майновихправ на цей об'єкт. Розпорядження цимиправами будь-ким, крім особи інвестора, який вчинив діїщодо набуття прававласності на об'єкт будівництваабо без йогозгоди на передачу майнових праву заставу, порушуєправа інвестора йне відповідає вимогамчастини другої статті583 ЦК України тастатті 5 Закону Українивід 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (у редакції, яка булачинною з 23 лютого 2006 року до25 грудня 2008 року).

Відповідно до договору про пайову участь у будівництві житла від 14 грудня 2005 року, укладеного між ПП «К.І.К.-Л» та ОСОБА_5, останній виступив інвестором у будівництві спірної квартири та зобов'язався в термін

до 01 травня 2008 року оплатити підприємству повну вартість квартири.

Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_5 не сплатив кошти за вказаним договором про пайову участь у будівництві, у нього не виникло майнове право на квартиру, дійшов правильного висновку про відсутність у ОСОБА_5 права передавати майнові права на вказану квартиру в іпотеку та порушення у зв'язку із цим прав позивача як власника майнових прав на цю квартиру.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відповідність оспорюваного договору іпотеки вимогам чинного на час його укладення законодавства є помилковим.

Тому в цій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору іпотеки 10 липня 2008 року, укладеного між

ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Промінвестбанк», щодо передачі в іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом спірну квартиру.

Положеннями статті 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи, що набуття права власності згідно зі статтею 328 ЦК України - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов'язання за договором підряду від 06 березня 2008 року, повністю сплативши вартість об'єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об'єкт.

Проте, право власності на спірну квартиру в нього не виникло.

Порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору підряду Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність».

За змістом договору підряду позивач отримав лише право на набуття права власності в майбутньому, а не саме право власності на нерухоме майно.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_4 не доведено, що він є саме власником спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що він втратив документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на об'єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України.

Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції у цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Миколаївського районного суду Львівської області

від 13 березня 2017 року.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк