Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 766/4714/16-ц

провадження № 61-36355св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Дорошинської В. Е. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») про захист прав споживача, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 лютого 2016 року між ним та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено строковий договір банківського вкладу «Депозит Стабільний» в іноземній валюті, за умовами якого ним внесено грошові кошти у розмірі 18 900,22 доларів США на відкритий банком депозитний рахунок, строком на 3 місяці за відсотковою ставкою 10,258 % річних.

За умовами вказаного договору банк прийняв від нього грошові кошти у розмірі 18 900,22 доларів США із зобов`язанням повернути вклад готівкою із нарахованими процентами у валюті вкладу із закінченням строку дії депозитного договору.

26 травня 2016 року у зв`язку із закінченням строку дії депозитного договору він звернувся до банку із заявою про отримання вкладу із нарахованими відсотками, однак у задоволенні заяви відмовлено, оскільки банком тимчасово встановлені обмеження (ліміти) по видачі готівкових коштів в національній та іноземній валюті з поточних рахунків клієнтів через каси в межах 5 000 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Вказував, що за період з 26 травня 2016 року по 28 грудня 2016 року отримував частинами кошти з депозитного рахунку по 186-200 доларів США за один раз, останню суму у розмірі 1 188,85 доларів США отримав 28 грудня 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: стягнути з банку на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 01 липня 2016 року по 18 грудня 2016 року у розмірі 1 770 467 грн 46 коп.; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з позбавленням його права розпорядження власними коштами.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у стягненні пені за час порушення строку повернення депозитного вкладу, місцевий суд виходив із того, що зобов'язання банку повернути вклад після закінчення дії договору не передбачають відповідальності за прострочення виплати коштів вкладнику у відповідності до положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в розумінні вказаної норми закону банківський вклад не є результатом роботи чи надання послуг.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходив із того, що позивач не довів наявність душевних та психічних страждань, їх тривалість через неповернення вкладу банком.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Таким чином, висновок місцевого суду про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за прострочення виплати вкладу, є помилковими.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вказав, що під час дії Постанов Правління Національного банку України, якими обмежено видачу готівкових коштів із депозитних рахунків вкладників, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % річних вартості послуг за кожен день прострочення, як передбачено частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що такий з достатньою повнотою встановив фактичні обставини справи, а допущена помилка у застосуванні норм матеріального права не спричинила неправильного вирішення спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1023/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суди не врахували, що відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Зазначає, що апеляційний суд послався на те, що у зв'язку зі встановленими обмеженнями Національним банком України щодо видачі готівкових коштів в іноземній валюті з поточних і депозитних рахунків клієнтів через каси у розмірі 5 000 грн не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 %, як то передбачено частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Разом із тим, він не погоджується із таким висновком, оскільки постановою Національного банку України від 03 березня 2016 року № 140, на яку послався апеляційний суд, банкам обмежено видачу готівкових коштів на добу на одного клієнта в межах 50 000 грн, а не 5 000, як було здійснено відповідачем. Як би банк виконував вимоги Національного банку України та видавав належні йому кошти в межах 50 000 грн на добу, він би виконав свої зобов'язання за 10 днів.

Крім того, наступні обмеження щодо видачі грошових коштів в день на одну особу, на які також посилався апеляційний суд, встановлені Національним банком України, містили обмеження в межах 100 000 грн та 250 000 грн.

Вказує, що встановлені регулятором обмеження не звільняють банк від виконання своїх обов'язків, установлених договором та законодавством.

Також зазначає, що не згоден із висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. Завдана моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з порушенням права власності на належне йому майно шляхом позбавлення права розпорядження ним. За період з травня по грудень 2016 року, тобто протягом майже 7 місяців він змушений був 94 рази звертатися до відповідача з тим, щоб отримати свої кошти по 186-200 доларів за один раз. Враховуючи те, що він живе на відстані більшій ніж 100 км від м. Херсон наведені обставини щодо отримання своїх коштів порушили його звичний спосіб життя.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 лютого 2016 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Депозит Стабільний» у доларах США, за яким банк прийняв від вкладника та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 18 900,22 доларів США строком на три місяці, з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 10,258 % річних. Строк повернення депозиту встановлено 26 травня 2016 року.

Після закінчення строку дії договору 26 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до установи банку з вимогою про отримання банківського вкладу та нарахованих відсотків.

Листом від 27 травня 2016 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовило позивачу у видачі всієї суми грошей, посилаючись на обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси, та повідомило, що видача готівкових коштів з поточних рахунків тимчасово здійснюється в межах встановленого денного ліміта, про розмір якого позивач був повідомлений у відділенні банку.

Із позовною заявою про стягнення вкладу позивач звернувся до суду 7 червня 2016 року. Про наявність позовної заяви відповідач довідався лише 28 листопада 2016 року.

З наявних в матеріалах справи заяв на видачу готівки вбачається, що позивач в період з 26 травня 2016 року по 28 грудня 2016 року отримав депозитний вклад в повному обсязі на підставі поданих ним заяв у розмірах, що зазначені у заявах про видачу готівки через касу банку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

У матеріалах справи міститься договір, відповідно до якого банк відкриває на ім'я клієнта: поточний рахунок для здійснення операцій за банківським вкладом (депозит) (у разі відсутності такого рахунку); вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до вказаного договору виплата процентів та повернення депозиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_2 26 травня 2016 року. Судами встановлено, що у цей день усі належні ОСОБА_1 за договором кошти були перераховані банком з вкладного рахунку на поточний рахунок.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (стаття 1066 ЦК України).

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України).

Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Таким чином, з часу перерахування банком вкладу на поточний рахунок клієнта відповідно до умов укладеного між ними договору банк має сплатити проценти за користування цими грошовими коштами у розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.

Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта визначено статтею 1073 цього Кодексу.

Невиконання або неналежне виконання зобов`язань банку за договором банківського рахунка, зокрема відмова виконати розпорядження клієнта з видачі йому відповідних сум з рахунка, має наслідком настання відповідальності банку, встановленої договором або законом.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження 1464цс19).

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що під час дії Постанов Правління Національного банку України, якими обмежено видачу готівкових коштів із депозитних рахунків вкладників, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % річних вартості послуг за кожен день прострочення, як передбачено частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом із тим, колегія суддів вважає, що такий висновок є передчасним.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Так, вказуючи про неможливість стягнення заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, апеляційний суд вказав, що на час звернення ОСОБА_1 діяла постанова Правління Національного банку України від 03 березня 2016 року № 140, якою встановлені обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних і депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 5 000 грн на добу на одного клієнта за офіційний курсом Національного банку України.

Разом із тим, пунктом 10 статті 6 постанови Правління Національного банку України від 03 березня 2016 року № 140 передбачено обмеження у видачі (отриманні) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних і депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 50 000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Крім того, в подальшому, як вказував апеляційний суд, дія обмежень вказаної постанови продовжена постановами Правління Національного банку України від 07 червня 2016 року № 342 із встановленим лімітом видачі (отримання) готівкових коштів в межах 100 000 грн, від 14 вересня 2016 року № 386 із встановленим лімітом видачі (отримання) готівкових коштів в межах 250 000 грн та від 13 грудня 2016 року № 410, якою також встановлено ліміт видачі (отримання) готівкових коштів в межах 250 000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 26 травня 2016 року звернувся до банку із вимогою видати належні йому грошові кошти у повному обсязі та те, що його не влаштовує отримання грошей в межах 5 000 грн у еквіваленті за курсом Національного банку України.

Листом від 27 травня 2016 року № 24-10/2382278 ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» повідомило ОСОБА_2 про те, що банком було тимчасово встановлені обмеження (ліміти) на операції по видачі готівкових коштів у національній та іноземній валюті з поточних рахунків клієнтів через каси банка.

У вказаному листі банком, не зазначено, на підставі чого ним було здійснено такі обмеження.

Отже, вбачається, що на час звернення ОСОБА_2 із вимогою про повернення належних йому коштів діяла постанова Правління Національного банку України від 03 березня 2016 року № 140, яка обмежувала видачу грошових коштів на добу в межах 50 000 грн, а з 07 червня по 13 вересня 2016 року діяли обмеження щодо видачі готівкових коштів в межах 100 000 грн на добу, з 15 вересня по 12 грудня 2016 року діяли обмеження щодо видачі готівкових коштів в межах 250 000 грн на добу, з 13 грудня 2016 року - в межах 250 000 грн на добу.

Разом із тим, банк всупереч встановленого ліміту видачі готівкових коштів на добу Національним банком України здійснював таку виплату у значно меншому розмірі без належного обґрунтування.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, вказуючи на положення Закону України «Про захист прав споживачів» у поєднанні з наведеними Постановами Національного банку України та неможливість нарахування та стягнення пені у розмірі 3 %, не врахував, що банк не був позбавлений можливості видати позивачу належні йому кошти значно швидше з урахуванням обмежень, установлених наведеними постановами, а тому на нього покладається відповідальність у вигляді стягнення пені за увесь час порушення зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З урахуванням вказаного ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін і надані на їх підтвердження докази.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Разом з тим, враховуючи, що допущені процесуальні недоліки можуть бути усунуті на стадії апеляційного перегляду, Верховний Суд, керуючись завданням цивільного судочинства та одним із основних принципів цивільного судочинства - розумність строків розгляду справи судом, дійшов висновку, що скасуванню відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає оскаржуване судове рішення апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам позивача як на підтвердження своїх позовних вимог щодо заявленого розміру пені та з'ясувати, чи було вказаними діями банку завдано йому моральної шкоди. Під час розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати наведений висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович