Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 754/4355/17

провадження № 61-47954св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна служба зайнятості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної служби зайнятості на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної служби зайнятості про скасування дисциплінарного стягнення, посилаючись на те, що в період з 12 липня 2016 року по 10 березня 2017 року він перебував у трудових відносинах з Державною службою зайнятості (Центральний апарат) та обіймав посаду начальника Управління інформаційних систем і захисту інформації. Наказом відповідача від 15 лютого 2017 року № 33-к його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення виконавської дисципліни. Однак до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець не відібрав у нього письмових пояснень. Крім того, відповідач залишив поза увагою вимоги частини третьої статті 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки при обранні стягнення у вигляді догани не врахував ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, а також - його попередньої роботи. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив скасувати наказ Державної служби зайнятості від 15 лютого 2017 року № 33-к про оголошення йому догани.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року у складі судді Ключко І. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що працівник не може оскаржувати догану, оскільки це найменш суворий вид стягнення, який власник має право застосовувати за будь-яке порушення трудової дисципліни. Зобов`язати власника при оголошенні догани враховувати тяжкість проступку та інші обставини означало б позбавити його права застосовувати стягнення за наявності порушення.

Справа розглядалася судом апеляційної інстанції неодноразово.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано наказ Державної служби зайнятості від 15 лютого 2017 року № 33-к «Про оголошення догани ОСОБА_1.». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. Порушення ОСОБА_1 виконавської дисципліни полягало лише у простроченні виконання покладених на нього завдань. В матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази того, що вчинений позивачем проступок призвів до якихось тяжких наслідків чи завдав будь-якої шкоди відповідачу. Зазначене свідчить, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, не звернувши уваги на те, що при накладенні дисциплінарного стягнення роботодавець не врахував ступеня тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяної ним шкоди, а також - попередньої роботи працівника.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2018 року Державна служба зайнятості подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що станом на 15 січня 2017 року в очолюваному ОСОБА_1 . Управлінні інформаційних систем і захисту інформації було найбільше невиконаних документів по установі, а саме: 8 доручень керівництва; 2 накази з основної діяльності; 6 листів інших підприємств, установ, організацій; 1 протокольне доручення. При цьому тривалість порушення строків виконання деяких документів складала 134 дні. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків. Для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчинення працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення. Судом апеляційної інстанції не надано будь-якої правової оцінки, не перевірено та проігноровано доводи відповідача про те, що при обранні виду стягнення Державна служба зайнятості врахувала ступінь тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яким вчинено проступок, вину працівника, а також - його попередню роботу, у зв`язку з чим дійшла висновку про можливість застосування догани як найменш суворого виду стягнення. На підтвердження вказаних обставин Державна служба зайнятості надала докази (доповідні записки, моніторинг стану виконання документів, доручення керівництва, службові записки, витяги з наказів про преміювання), які апеляційний суд взагалі не дослідив та не оцінив. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням принципу змагальності та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.

17 липня 2018 року справа № 754/4355/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Судами встановлено, щов період з 12 липня 2016 року по 10 березня 2017 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Державною службою зайнятості (Центральний апарат) та обіймав посаду начальника Управління інформаційних систем і захисту інформації.

Наказом відповідача від 15 лютого 2017 року № 33-к ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення виконавської дисципліни, що полягало у простроченні виконання покладених на нього завдань.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення, якими є догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з тим саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що порушення ОСОБА_1 виконавської дисципліни полягало лише у простроченні виконання покладених на нього завдань, матеріалах справи відсутні будь-які належні і допустимі докази того, що вчинений позивачем проступок призвів до якихось тяжких наслідків чи завдав будь-якої шкоди відповідачу, а отже, при накладенні дисциплінарного стягнення роботодавцем не було враховано ступеня тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяної ним шкоди, а також - попередньої роботи працівника.

Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування всіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не має значення, чи призвів вчинений ним дисциплінарний проступок до настання реальних негативних наслідків - для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 359/4316/17 (провадження № 61-25878св18) та від 30 березня 2020 року у справі № 489/7807/18 (провадження № 61-15378св19).

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив і не перевірив наданих Державною службою зайнятості доказів (посадової інструкції начальника Управління інформаційних систем і захисту інформації, доповідних та службових записок, моніторингу стану виконання документів, доручень керівництва, витягів з наказів про преміювання), які, на думку відповідача, є цілком достатніми для накладення дисциплінарного стягнення у виді догани, оскільки підтверджують як вину працівника у вчиненні проступку, так і його попередню роботу.

Тобто в порушення наведених вище норм процесуального законодавства апеляційний суд не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Оцінюючи правомірність оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Судом апеляційної інстанції не дано належної оцінки доводам відповідача щодо законності притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом встановлення фактичних обставин справи, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби зайнятості задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов