Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 522/11473/15-ц

провадження № 61-47178св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державний нотаріус Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Наталя Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2015 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М., про скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними, визнання майна відумерлою спадщиною та передачу його у власність, скасування рішення державного нотаріуса.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2014 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_5 . Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги. 12 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 лютого 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2014 року скасовано. У задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено. Разом з тим 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 за договором дарування відчужив спірну квартиру ОСОБА_2 , яка у свою чергу за договором купівлі-продажу від 07 квітня 2015 року відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, прокурор, із урахуванням уточнених вимог, просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 листопада 2014 року на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є. С., зареєстроване у реєстрі № 5805; визнати договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер 5-123, від 09 лютого 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М., недійсним; визнати договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серія та номер 5-485, від 07 квітня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М., недійсним; поновити строк на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою; визнати квартиру АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною; передати у власність територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, вказану квартиру; скасувати рішення державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2015 року за № 20569592, на підставі якого зареєстроване право власності за ОСОБА_3 на вказану квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року позов прокурора задоволено. Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 листопада 2014 року на квартиру АДРЕСА_1 , яке посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. С., зареєстроване у реєстрі № 5805; визнано договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер 5-123, від 09 лютого 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М., недійсним. Визнано договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серія та номер 5-485, від 07 квітня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М., недійсним; поновлено строк на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою; визнано квартиру АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною; передано у власність територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, квартиру АДРЕСА_1 ; скасовано рішення державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2015 року за № 20569592, на підставі якого зареєстроване право власності за ОСОБА_3 на вказану квартиру.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі рішення суду, яке скасоване судом апеляційної інстанції, а отже, наступні угоди, за якими ОСОБА_2 , а потім і ОСОБА_3 , набули право власності на спірне майно, укладені незаконно. Одеська міська рада не мала можливості протягом одного року звернутися до суду із заявою про відкриття спадщини, оскільки існувало рішення суду справі № 522/11740/14-ц, на підставі якого за ОСОБА_1 визнано право власності на спірний об`єкт.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (статті 41 Конституції України, статтям 215 319 321 328 1277 ЦК України, статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») та процесуального (статтям 11 60 61 179 213 ЦПК України, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції) права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що на теперішній час судове рішення, яким було б відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 , відсутнє; заява залишена без розгляду. Питання наявності у ОСОБА_6 підстав спадкувати після смерті ОСОБА_5 розглядається судом у порядку позовного провадження. Скасоване судами свідоцтво про право на спадщину за законом не є ані правовим актом індивідуальної дії, ані нормативно-правовим актом, а приватний нотаріус не є органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. На момент укладення договору дарування, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 , а на момент укладення договору купівлі-продажу - за ОСОБА_2 . Отже, як ОСОБА_8 , так і ОСОБА_9 мали право на розпоряджання зазначеною квартирою. Суди у порушення норм матеріального права та сталої судової практики, у тому числі й Верховного Суду, незаконно задовольнили вимоги про визнання недійсними кількох правочинів поспіль щодо одного й того самого об`єкта нерухомості. Строк на подання заяви про прийняття спадщини не може бути пропущеним, а, отже, й поновленим.

У липні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав письмові пояснення, згідно з якими скасування свідоцтва про право на спадщину суперечить положенням закону. Прокурор, звернувшись до суду з цим позовом, у порушення статті 1301 ЦК України, не просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, а скасувати його на підставі статті 21 ЦК України, яка не застосовується у цих правовідносинах.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав письмові пояснення, згідно з якими нa ОСОБА_3 покладений надмірний тягар, що відповідно до правових позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, є підставою для скасування судових рішень та відмови у задоволенні позовних вимог прокурора.

У листопаді 2019 року Одеська міська рада подала письмові пояснення на касаційну скаргу, згідно з якими витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності, витребування здійснюється на підставі норм статей 387 388 396 ЦК України, у зв`язку з визнанням спірної квартири відумерлою спадщиною.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частинах: визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, скасування рішення державного нотаріуса - підлягає скасуванню з ухваленням у цих частинах нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, у частині скасування свідоцтва про право на спадщину за законом - зміні, шляхом викладення резолютивної частини в іншій редакції, а в інших частинах підлягає залишенню без змін.

Обставини встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2014 року у справі № 522/11740/14-ц, встановлено юридичний факт, а саме, що ОСОБА_1 проживав однією сім`єю з померлим ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 , та визнано заявника спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті померлого.

12 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначену квартиру, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. С., зареєстроване у реєстрі № 5805.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 лютого 2015 року апеляційну скаргу заступника прокурора Приморського району м. Одеси задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2014 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що перевіркою, проведеною прокуратурою району, встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності має іншу квартиру АДРЕСА_2 , яка розташована в одному будинку з квартирою АДРЕСА_1 У матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку або особою, яка потребує поліпшення житлових умов. Крім того, ОСОБА_1 не був членом родини ОСОБА_5 .

На підставі договору дарування від 09 лютого 2015 року, серія та номер: 5-123, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М., ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 лютого 2015 року індексний номер: 19206186, внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2015 року, серія та номер 5-485, ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 .

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2015 року індексний номер: 20569592, внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3 .

Оцінка висновків судів у частині вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру

Аналіз змісту глави 85 ЦК України свідчить, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину (частина друга статті 1300 ЦК України), а в певних випадках нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1300 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Установивши, що ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2014 року, яке надалі скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 лютого 2015 року, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність права у ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з тим суди, задовольняючи вимогу прокурора про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. С., зареєстроване у реєстрі № 5805, не звернули уваги на те, що законом не передбачено скасування свідоцтва про право на спадщину, таке свідоцтво, за наявності правових підстав, у порядку частини третьої статті 1300 ЦК України визнається недійсним.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що судові рішення у частині скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є. С., зареєстроване у реєстрі № 5805, необхідно змінити виклавши резолютивну частину в іншій редакції, а саме: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 , оскільки суд виходить із суті заявленої прокурором вимоги, яка зводиться до того, що ОСОБА_1 незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину. Зазначений підхід відповідає принципу jura novit curia - «суд знає закони», згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Оцінка висновків судів щодо наявності підстав для визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу квартири

Відповідно частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів).

Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу.

Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.

Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.

У справі, рішення якої є предметом перегляду, відбувається поєднання різних способів захисту прав: позивач заявляє зобов`язальну по суті вимогу (про реституцію речі) на підставі визнання недійсною угоди, укладеної з порушенням вимог закону, тоді як у цих цілях йому надано право на віндикаційний (речово-правовий) позов.

При цьому реституція застосовується саме у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою порушене право особи, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Великою Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), сформульовано правовий висновок, за змістом якого задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Установивши, що після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини, крім ОСОБА_1 , ніхто не звертався, а квартира АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкована ОСОБА_1 на підставі судового рішення ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про витребування цієї квартири шляхом передачі у власність територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, оскільки вона вибула із власності органу місцевого самоврядування поза його волею.

Із матеріалів справи убачається, що після першого правочину (договору дарування) квартири ще раз змінився її набувач. Таким чином, вимога прокурора про витребовування квартири є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи. Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу не відповідають вимогам норм матеріального права, з підстав, викладених вище, а отже, судові рішення у цих частинах підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Щодо визнання спадщини відумерлою

Відповідно до положень частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов`язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши відсутність спадкоємців ОСОБА_5 за заповітом і за законом та право на визнання спадщини відумерлою у зв`язку зі спливом одного року з часу відкриття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 (відумерла спадщина), що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, суди, установивши всі обставини справи, дійшли правильного висновку про те, що квартира, є відумерлою спадщиною, а прокурор має право в інтересах держави витребувати квартиру із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦКУкраїни.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відумерлість спадщини та передачу квартири у власність територіальної громади, оскількиу встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 ніхто не звертався, а судове рішення, на підставі якого ОСОБА_1 визнано спадкоємцем четвертої черги - скасовано.

Щодо вимог про скасування рішення державного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Цей припис необхідно розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права при заявлені вимоги про витребовування майна.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18).

Таким чином, вимоги позивача про скасування рішення державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2015 року за № 20569592, на підставі якого зареєстроване право власності за ОСОБА_3 на вказану квартиру, не підлягають задоволенню.

Твердження заявника про те, що відбираючи у ОСОБА_3 квартиру, на неї покладається надмірний тягар, порушується принцип на мирне володіння майном, що відповідно до правових позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, є підставою для скасування судових рішень та відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, безпідставні, оскільки ОСОБА_3 , із власності якої витребовується квартира, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15. Отже, Верховний Суд вважає, що витребування квартири у ОСОБА_3 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності.

Щодо розподілу судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із позовом, прокуратура на підставі пункту 11 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у редакції від 28 березня 2015 року, звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви.

09 червня 2017 року представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

Відповідно до підпункту 6 пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції від 01 липня 2017 року, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір», у редакції від 28 березня 2015 року, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У позовній заяві прокурора висунуто 5 позовних вимог, із яких: чотири немайнового характеру, одна майнового. Ціна позову складає 161 500,00 грн.

У квітні 2016 року, після внесення у Закон України «Про судовий збір» змін, про те, що органи прокуратури не звільняються від сплати судового збору, Прокуратура Одеської області уточнила позовні вимоги ще на одну немайнову вимогу - визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. При цьому, судовий збір за вказану вимогу у розмірі 1 378,00 грн не сплачено.

При зверненні до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 сплатила 267,96 грн, і ще 436,04 грн на виконання ухвали Апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2017 року.

Разом з тим ОСОБА_3 при зверненні до суду із апеляційною скаргою необхідно було сплатити ((243,60 х 4) = 974,40 грн + (161 500,00 грн х 1%) = 1 615,00 грн) = 2 589,40 грн + 1 378,00 грн (за уточнену позовну вимогу) х 110 % = 4 364,14 грн.

Таким чином, різниця у несплаті судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_3 складає 3 660,14 грн.

При поданні ОСОБА_3 касаційної скарги, нею сплачений судовий збір у розмірі 3 410,41 грн, тобто заявником недоплачений судовий збір у розмірі 4 523,59 грн.

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Із урахуванням того, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі (за дві немайнові вимоги заявлені у позові 974,40 грн + за немайнову вимогу заявлену в уточнених вимогах 2 756,00 грн) = 3 730,40 грн.

Враховуючи недоплачений заявником судовий збір за подання касаційної скарги, яка підлягає частковому задоволенню, заявнику, шляхом взаємозаліку, необхідно доплатити судовий збір за подання касаційної скарги лише у розмірі (7 934,00 грн (судовий збір, що мав бути сплачений за подання касаційної скарги) - 974,40 грн (за дві немайнові вимоги) - 2 756,00 грн (за немайнову вимогу в уточненому позові) - 3 410,41 грн (сплаченого судового збору) = 793,19 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір, що недоплачений у повному обсязі ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги шляхом взаємозаліку, складатиме (3 660,14 грн - 2 051,72 грн) = 1 608,42 грн. Взаємозалік судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 051,72 грн та 3 730,40 грн у частині вимог (визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію) здійснюється за рахунок Прокуратури Одеської області.

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року в частині задоволення вимог заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 листопада 2014 року на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Євгеном Сергійовичем, зареєстроване у реєстрі № 5805, змінити та викласти резолютивну частину у такій редакції: «Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 листопада 2014 року, видане ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Євгеном Сергійовичем, зареєстроване у реєстрі № 5805».

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року в частинах визнання недійсними договорів: дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер 5-123, від 09 лютого 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Наталією Михайлівною, купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серія та номер 5-485, від 07 квітня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Наталією Михайлівною, та в частині скасування рішення державного нотаріуса Четвертої одеської державної нотаріальної контори Назарчук Наталії Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2015 року за № 20569592, на підставі якого зареєстроване право власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати та ухвали нове рішення в цих частинах про відмову у задоволенні позову.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року в частинах поновлення строку на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, визнання квартири АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною, передачі у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартири АДРЕСА_1 , залишити без змін.

Стягнути Прокуратури Одеської області на користь держави судовий збір за подання уточнених позовних вимог у розмірі 1 378,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за у розмірі 2401,61 грн.

Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь держави судовий збір у розмірі 5782,12 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко