Історія справи

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 463/1964/14-ц

провадження № 61-658зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Львівське обласне управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України,

представник відповідача - Бідак Олена Олегівна,

розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Цяцяка Р. П., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Ткачука О. С., Висоцької В. С., Гримич М. К., у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України (далі - Львівське обласне управління водних ресурсів, Управління) про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 жовтня 2011 року вона працювала у відповідача на посаді провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод. Наказом Львівського обласного управління водних ресурсів від 16 жовтня 2013 року № 215 їй було оголошено догану у зв'язку з невиконанням посадових обов'язків, у подальшому рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 січня 2014 року у справі № 2/463/312/14 зазначений наказ скасовано; з 18 жовтня 2013 року до 18 лютого 2014 року вона перебувала у творчій відпустці, з 19 лютого 2014 року - приступила до роботи, 20-28 лютого 2014 року - перебувала на лікарняному, 03 березня 2014 року - приступила до роботи. 04 березня 2014 року її ознайомили з доповідною запискою начальника Управління від 10 жовтня 2013 року та зажадали письмових пояснень, проте викладені у доповідній записці події вона не пам'ятає, 11 березня 2014 року вона написала пояснення; 17-26 березня 2014 року - перебувала на лікарняному, а наказом Управління від 27 березня 2014 року № 60 вона звільнена з роботи на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись на те, що дисциплінарних проступків не вчиняла, та порушення працедавцем порядку погодження її звільнення з профспілковим комітетом, позивач просила скасувати наказ про звільнення, поновити її на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівського обласного управління водних ресурсів від 27 березня 2014 року № 60 про звільнення з 27 березня 2014 року ОСОБА_1 з посади провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу воду Львівського обласного управління водних ресурсів. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу використання водних ресурсів та моніторингу Львівського обласного управління водних ресурсів. Стягнуто з Львівського обласного управління водних ресурсів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 березня 2014 року до 30 жовтня 2015 року включно, у сумі 81 396,00 грн. Стягнуто з Львівського обласного управління водних ресурсів на користь держави 813,96 грн судового збору. Допущено до негайного виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 3 927 грн.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2016 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено. Стягнуто з Львівського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1 677,99 грн. Решту рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2 а. с. 151).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без змін.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2016 року та ухвали Вищогоспеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України 2004 року), а саме, невідповідності ухвали суду касаційної інстанції та рішення апеляційного суду висновку щодо застосування положень статей 117, 235 КЗпП України, викладеному у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-511цс16.

Заявник просить рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 березня 2017 року відкрито провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Личаківського районного суду Львівської області.

У квітні 2017 року до Верховного Суду України надійшли заперечення Львівського обласного управління водних ресурсів, у яких просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд судових рішень, а рішення суду апеляційної інстанції та ухвалу суду касаційної інстанції залишити без змін, посилаючись на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 11 березня 2011 року в справі № 6-59462св10, та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року у справі № 6-5448св15.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Станом на 15 грудня 2017 року розгляд заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень Верховним Судом України не закінчено.

У січні 2018 року заяву з матеріалами справи передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року справу призначено до розгляду на засіданні колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду без повідомлення та виклику учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві доводи щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Судові рішення переглядаються у порядку статті 353 ЦПК України 2004 року, лише у частині вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

З огляду на статтю 235 КЗпП України вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

У справі, що переглядається, суди дійшли висновку, що наказ Львівського обласного управління водних ресурсів від 27 березня 2014 року № 60 про звільнення ОСОБА_1 є незаконним, підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді, яку вона обіймала до звільнення.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 після звільнення з травня 2014 року до листопада 2014 року працювала в Львівській філії державного підприємства «Документ»; з грудня 2014 року до жовтня 2015 року перебувала на обліку в Державному центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі (провадженні) № 6-511цс16 міститься правовий висновок щодо застосування статті 235 КЗпП України про те, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення. При цьому, фактичні обставини стосувались зменшення середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу, який після незаконного звільнення з роботи зареєструвався у Державному центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю.

Таким чином судові рішення у справі, яка переглядається, містять інші фактичні обставини.

Отже, надана для порівняння постанова Верховного Суду України не слугує прикладом невідповідності рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Мартєв Судді:А. О. Лесько В. В. Пророк В. М. Сімоненко С. П. Штелик