Історія справи

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 598/1581/17

провадження № 61-47191 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2018 року у складі судді Левківа А. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Щавурської Н. Б., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, щозгідно з договором купівлі-продажу від 02 квітня 1986 року її, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 мати - ОСОБА_9 придбала житловий будинок, хлів та літню кухню у с. Великий Кунинець Збаразького району Тернопільської області. Відповідно до довідки виконавчого комітету Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області від 21 вересня 2017 року житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 Згідно з довідкою Збаразького районного комунального бюро технічної інвентаризації Тернопільської області від 11 вересня 2017 року зазначений вище житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами не зареєстрований за ОСОБА_9 Крім того, її матері належить земельна частка (пай) площею 1,9 га, яка перебуває у колективній власності селянської спілки «Кунинецька», розташована на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай).

15 липня 1997 року ОСОБА_9 склала заповіт, яким все своє майно заповіла у рівних частках своїм дітям, а саме їй, ОСОБА_6 та ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 року її мати - ОСОБА_9 - померла, вона є єдиним спадкоємцем після смерті матері, оскільки у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, а інші спадкоємці: її сестра ОСОБА_6 та брат ОСОБА_8, який помер 22 грудня 2014 року, спадщину не прийняли. Проте постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 вересня 2017 року державним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, оскільки спадкоємцем не пред'явлено документів, які посвідчують право власності на спадкове майно, та не доведено факт її родинних відносин зі спадкодавцем.

Отже, вона позбавлена можливості оформити право власності на спадкове майно після смерті матері, оскільки вказаний житловий будинок у Збаразькому бюро технічної інвентаризації Тернопільської областіза нею не зареєстрований. Крім того, необхідно встановити факт родинних відносин між нею та її матір'ю - ОСОБА_9, так як у свідоцтві про смерть прізвище матері записано як «Дзюба», а в свідоцтві про народження позивачки її прізвище та прізвище матері записано як «Дзьоба».

З урахуванням викладеного ОСОБА_4. просила суд встановити факт того, що ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є її матір'ю; визнати за нею у порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну частку (пай) площею 1,9 га, розташовану на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, після смерті матері - ОСОБА_9

У січні 2018 року ОСОБА_6звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона та її брат - ОСОБА_8 фактично прийняли спадщину після смерті матері - ОСОБА_9 - шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. 02 грудня 2014 року ОСОБА_8 склав заповіт, якім заповів на її користь усе належне йому майно. 22 грудня 2014 року її брат - ОСОБА_8 помер. Вважала, що вона прийняла спадщину після смерті матері - ОСОБА_9 та брата - ОСОБА_8, тобто має право на 2/3 частки спірного спадкового майна, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 і земельну частку (пай) площею 1,9 га, розташовану на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області.

23 січня 2018 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері - ОСОБА_9 на вищевказане спадкове майно, оскільки спадкоємцем не пред'явлено документів, які посвідчують право власності на це майно.

З урахуванням викладеного ОСОБА_6 просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 і земельну частку (пай) площею 1,9 га, що розташована на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, у порядку спадкування за заповітами після смерті матері - ОСОБА_9 та брата - ОСОБА_8

Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_6 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_4

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_4 є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року її матері - ОСОБА_9 Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 і на 1/3 частку земельної частки (паю) площею 1,9 га, що розташована на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай). У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та на 2/3 частки земельної частки (паю) площею 1,9 га, що розташована на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_9, згідно зі складеним нею заповітом, шляхом подачі відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, спадщину прийняли її діти: ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, оскільки фактично вступили в управління спадковим майном. Після смерті ОСОБА_8, відповідно до складеного ним заповіту, спадщину прийняла ОСОБА_6 Таким чином, за ОСОБА_4 слід визнати право власності на 1/3 частку спадкового майна після смерті матері - ОСОБА_9, а за ОСОБА_6 слід визнати право власності на 2/3 частки спадкового майна після смерті матері - ОСОБА_9 та брата - ОСОБА_8

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та на 1/3 частку земельної частки (паю) площею 1,9 га, що розташована на території Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, який помер 22 грудня 2014 року, скасовано. У задоволенні зустрічного позову у цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належними та допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_4., ОСОБА_6та ОСОБА_8 після смерті матері - ОСОБА_9, згідно зі складеним нею заповітом, шляхом подачі відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, спадщину прийняли, так як вступили в фактичне управління та володіння спадковим майном. Проте ОСОБА_6 постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті брата - ОСОБА_8, який помер 22 грудня 2014 року, не надала, тому задоволення вимог ОСОБА_6 у цій частині є передчасним, так як нею не доведено існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 та у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що належними та допустимими доказами не підтверджено факт вступу ОСОБА_6та ОСОБА_8 в управління та володіння спадковим майном після смерті матері, унаслідок чого лише ОСОБА_4, як єдиний спадкоємець, прийняла спадщину після смерті матері, унаслідок чого має право на усе спадкове майно.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР, тут і надалі, який був чинним на час спірних правовідносин, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильно висновку про те, що належними та допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_4., ОСОБА_6 та ОСОБА_8 після смерті матері - ОСОБА_9, згідно зі складеним нею заповітом, шляхом подачі відповідної заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, спадщину прийняли, так як вступили в фактичне управління та володіння спадковим майном.

Апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_6 постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті брата - ОСОБА_8, який помер 22 грудня 2014 року, не надала, тому вимоги ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом після смерті - ОСОБА_8 є передчасними, оскільки нею не доведено існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Разом з тим, суди дали належну правову оцінку, як довідкам виконавчого комітету Великокунинецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, так і іншим наданим відповідним доказам, оцінивши їх у сукупності та взаємозв'язку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2018 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк