Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.02.2018 року у справі №199/1677/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 199/1677/17

провадження № 61-1940 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Дніпровська міська рада,

третя особа - ліквідатор комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство № 19» Дніпропетровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Пономарь З. М., від 14 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Дніпровської міської ради, третя особа - ліквідатор комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 19 Дніпропетровської міської ради, про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 23 вересня 2008 року він працював на посаді начальника комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 19, яка після зміни назви підприємства на комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство № 19» (далі - КП «ЖЕП № 19», підприємство), змінена на посаду директора. 19 червня 2015 року позивача звільнено з посади директора підприємства на підставі пункту 1 статті

40 КЗпП України, однак у порушення статті 116 КЗпП України при звільненні з ним не проведено повного розрахунку, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі

37 515 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 207 442 грн 26 коп. та 20 тис. грн моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Скрипник О. Г. від 09 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати у розмірі 37 515 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 207 442 грн 26 коп. та

1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачу у день звільнення не були виплачені всі належні кошти, з відповідача, як роботодавця останнього, підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, у зв'язку із порушенням трудових прав позивача, з відповідача підлягає стягненню моральна шкода.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що КП «ЖЕП № 19» є самостійною юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс. Дніпровська міська рада, як засновник і власник КП «ЖЕП № 19» не відповідає за зобов'язаннями підприємства, а останнє не відповідає за зобов'язання міськради, у зв'язку із чим суд першої інстанції помилково поклав відповідальність на орган місцевого самоврядування за невиконання підприємством вимог статті 116 КЗпП України. Таким чином, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Дніпровська міська рада не є належним відповідачем у справі.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що позивач перебував у трудових відносинах не з КП «ЖЕП № 19», а з Дніпровською міською радою, яка є власником комунального підприємства та є належним відповідачем у справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі розпорядження голови Дніпропетровської міської ради, 23 вересня 2008 року позивача прийнято на посаду начальника комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 19 Дніпропетровської міської ради.

У зв'язку зі зміною рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2012 року назви підприємства на КП «ЖЕП № 19», посаду начальника підприємства змінено на посаду директора КП «ЖЕП № 19».

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 04 червня 15 року КП «ЖЕП №19» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, яку ухвалою цього ж суду від 02 лютого 2017 року продовжено до 02 серпня 2017 року.

19 червня 2015 року позивача звільнено з посади директора

КП «ЖЕП № 19» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що роботодавець при звільненні його із роботи не провів з ним повного розрахунку по заробітній платі, а тому відповідач, як власник підприємства, повинен нести відповідальність за виплату всіх належних йому сум, середнього заробітку за весь час затримки їх виплати та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад (частина друга статті 176 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що

стаття 176 ЦК України закріплює загальну норму про розмежування відповідальності публічно-правових утворень за своїми зобов'язаннями та створених ними юридичних осіб. ЦК України передбачає загальне правило, згідно з яким держава, інші публічно-правові утворення (АРК, територіальні громади) не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб. Ця норма направлена на конкретизацію положень частини третьої статті 96 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що КП «ЖЕП № 19» є комунальним унітарним підприємством, створене територіальною громадою

м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, має статус юридичної особи, якому належить відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, та за зобов'язаннями якого держава, її органи та організації не відповідають, як і підприємство не відповідає за зобов'язання держави, їх органів та організацій (пункти 1.2., 1.5., 1.9. Статуту

КП «ЖЕП № 19» Дніпропетровської міської ради у редакції, затвердженій рішенням міської ради від 26 грудня 2012 року) (а. с. 25 - 33, 34).

Таким чином, установивши, що трудові відносини у ОСОБА_4 виникли з юридичною особою - КП «ЖЕП № 19», яке є комерційним та самостійним об'єктом господарювання, і саме це підприємство несе відповідальність зі сплати заборгованості по заробітній платі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що Дніпровська міська рада повинна відповідати за недодержання

КП «ЖЕП № 19» законодавства про оплату праці.

Враховуючи те, що підприємство, з яким позивач перебував у трудових відносинах, визнано банкрутом, ОСОБА_4 не позбавлений захистити свої порушені права та законні інтереси, звернувшись із відповідним позовом до підприємства у порядку господарського судочинства, що узгоджується із пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Інші доводи касаційної скарги на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 14 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта