Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №373/1293/20
Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №373/1293/20
Постанова КЦС ВП від 15.10.2025 року у справі №373/1293/20

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 373/1293/20

провадження № 61-12905св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд міста Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чичиркіна Андрія Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд міста Києва про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 17 лютого 2015 року його було затримано працівниками прокуратури Київської області, відносно нього розпочалося протиправне кримінальне переслідування, шляхом внесення до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) відповідних відомостей. 27 лютого 2015 року в його службовому кабінеті проведений обшук та повідомлено йому про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 189 КК України, поміщено до ізолятора тимчасового тримання Києво-Святошинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

28 лютого 2015 року, відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, відносно позивача застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби, який продовжено ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08 травня 2015 року.

04 червня 2015 року позивачу вручений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015110000000074 від 17 лютого 2015 року про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України.

Обвинувальний акт був направлений для розгляду до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області. Справі присвоєний унікальний № 373/1742/15-к.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2015 року у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 відмовлено.

07 серпня 2017 року вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 189 КК України та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину). Поновлено його у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.

12 липня 2018 року вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року набрав чинності.

Позивач вказував, що після неодноразових оскаржень вироку суду у різних інстанціях, 11 червня 2018 року остаточно припинилось кримінальне переслідування щодо нього, яке тривало з 27 лютого 2015 року та становило 51 місяць 16 днів.

Позивач вважав, що внаслідок його незаконного затримання та притягнення до кримінальної відповідальності, його притягнули до дисциплінарної відповідальності і незаконно звільнили 28 лютого 2015 року з органів внутрішніх справ. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2018 року його поновлено на роботі на посаді начальника СКР Переяслав-Хмельницького МР ГУМВС України в Київській області, але не зважаючи на це, його звільнили з роботи, після поновлення, через скорочення штату.

Тривалий час він не міг знайти роботи за спеціальністю, перебував на обліку у центрі зайнятості як безробітний, був вимушений тривалий час працювати на будівництві різноробочим, оскільки за спеціальністю влаштуватися не міг у зв`язку з наявністю факту притягнення його до кримінальної відповідальності. Його кар`єра повністю зруйнована і 15 років служби в системі органів Міністерства внутрішніх справ виявилися марними і назавжди втраченими роками.

Проведення обшуку, його затримання, перебування під вартою вважав незаконним, а проведення досудового розслідування вважав порушенням його прав та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права - презумпції невинуватості.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь 1 170 000 грн у відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2021 року, ухваленим у складі судді Опанасюка І. О., позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКС України, треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд міста Києва, про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду задоволено.

Стягнуто із ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 170 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури.

Стягнуто із ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 25 076,00 грн судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, відносно якого постановлено виправдувальний вирок, має право на відшкодування шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також положень статей 23 1167 1176 ЦК України.

Спростовуючи доводи про заявлення позову до неналежного відповідача, суд першої інстанції вказав, що відповідно до статті 2 ЦК Україниучасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, при цьому саме Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із встановлених підстав для відшкодування моральної школи та висновку судової психологічної експертизи від 13 серпня 2021 року № СЕ-19/124-21/7956-ПС (завдану шкоду оцінено у 180 мінімальних заробітних плат).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд першої інстанції виходив із підтвердженого факту понесення позивачем відповідних витрат на правничу допомогу та витрат на проведення експертизи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 грудня 2021 року скасовано. Прийнято нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ДКС України, треті особи: Київська обласна прокуратура, Печерський районний суд міста Києва, про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції порушив вимоги частини п`ятої статті 12, пункт 4 частини другої статті 197 ЦПК України та не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКС України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача. Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКС України чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості відповідачів Київську обласну прокуратуру та Печерський районний суд міста Києва, які, на думку позивача, завдали йому шкоди. Позивач клопотань про заміну первісного відповідача належними відповідачами чи про залучення до участі у справі зазначених вище органів як співвідповідачів, не заявляв.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чичиркін А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

26 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

10 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду у складі п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21 (провадження № 61-10309св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 (провадження № 61-6909св22).

Заявник посилається на безпідставне застосування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), та Верховного Суду, викладених у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20), оскільки у цих справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, різні фактичні обставини.

Крім того, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, не дотримався вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Заявник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою відзив позивача на апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури в частині встановлення судом першої інстанції належного суб`єктного складу учасників спору.

Прокуратура Київської області зазначала, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи прокуратури про те, що вимоги позивача заявлені до неналежного відповідача, без своєчасного вирішення питання про дійсний суб`єктний склад спірних правовідносин, тобто сторін, які мають брати участь у цій справі у якості відповідачів (співвідповідачів).

Заявник наголосив, що доводи прокуратури оголошені на стадії судового розгляду. У письмових поясненнях на позовну заяву третя особа Київська обласна прокуратура жодним чином не ставила таке питання перед судом. Навпаки всіляко доводила, що ніякої шкоди позивачу не заподіювала, ніякої відповідальності згідно закону нести не може. За час проведення підготовчого засідання ніяких заперечень, щодо суб`єктного складу у справі, від Київської обласної прокуратури не надходило. Тобто, предметом заперечень взагалі не було питання заподіяння шкоди безпосередньо Прокуратурою Київської області.

Позивач звертав увагу, що у частині першій статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вказано, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктом 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Прокуратура Київської області та Печерський районний суд м. Києва, згідно законодавства держави Україна, не є особами, які повинні та фізично можуть виконати вимогу позивача. Незаконність їх дій встановлена у судовому порядку виправдувальним вироком суду, який вступив у законну силу. Тобто відсутній будь-який матеріально-правовий зв`язок вказаних осіб з позивачем на момент подання даного позову.

Заявлені позивачем вимоги безпосередньо не стосуються прав та обов`язків Київської обласної прокуратури та Печерського районного суду міста Києва, які не залучені до участі у справі в якості співвідповідачів, тому можуть бути розглянуті судом, оскільки суд у змозі розв`язувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року Київська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що належним відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є ДКС України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» постановлення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відшкодування моральної шкоди провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого житія.

Таким чином, позивач не звільнений від обов`язку доведення понесеної моральної шкоди, та в чому вона виразилась, а сама наявність виправдувального вироку відносно нього не може слугувати безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без вказівки на те, в чому саме вона полягала.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У лютому 2023 року ДКС України подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 2015 року до ЄРДР заступником начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радником юстиції Бозовуляком М. І. внесені відповідні відомості на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень щодо позивача та двох інших осіб. Правова кваліфікація кримінального правопорушення за частиною другою статті 189 КК України, кримінальне провадження № 42015110000000074.

27 лютого 2015 року ОСОБА_1 як начальник карного розшуку Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області був затриманий у порядку статті 208 КПК України, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 27 лютого 2015 року.

27 лютого 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 189 КК України.

28 лютого 2015 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Київської області звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання запобіжного заходу - тримання під вартою щодо ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 28 лютого 2015 року № 116 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни).

28 лютого 2015 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва, клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Київської області задовольнив частково та застосував відносно позивача (на той час підозрюваного в кримінальному провадженні) запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.

У подальшому такий запобіжний захід відносно ОСОБА_1 повторно застосований відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року за клопотанням заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 січня 2018 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 28 лютого 2015 року за № 457 у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника сектора карного розшуку Переяслав-Хмельницького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 28 лютого 2015 року № 116 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 з посади начальника сектора карного розшуку Переяслав-Хмельницького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області, поновлено його на посаді, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, вирішено питання про судові витрати.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 13 лютого 2018 № 3 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді відповідно до судового рішення, але наказом від 03 травня 2018 року № 13 о/с ОСОБА_1 у зв`язку з скороченням штатів звільнено зі служби. На момент звільнення позивач мав 18 років 00 місяці 18 днів вислуги років в органах внутрішніх справ.

07 травня 2015 року старший слідчий групи у кримінальному провадженні № 42015110000000074 - заступник начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області радник юстиції Бозовуляк М. І. звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання запобіжного заходу - домашнього арешту строком до 27 червня 2015 року щодо ОСОБА_1

08 травня 2015 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва клопотання заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області Бозовуляка М. І. задовольнив та застосував відносно ОСОБА_1 (на той час підозрюваного в кримінальному провадженні) запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло протягом визначеного часу доби.

28 травня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про завершення досудового розслідування, а 04 червня 2015 року процесуальним керівником у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт відносно позивача та двох інших осіб.

14 липня 2015 ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області відмовлено у задоволені клопотання прокурора Тельпіса М. В. про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 .

Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 189 КК України визнано невинуватим та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (злочину). Цим же вироком ОСОБА_1 поновлено у всіх правах, обмежених під час кримінального провадження.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказаний вирок було закрито, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2017 року відмовлено потерпілому ОСОБА_2 у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року, а апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року відмовлено потерпілому ОСОБА_2 у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2017 року, апеляційна скарга повернута особі, яка її подала.

Постановою Верховного Суду від 11 червня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2018 року залишено без змін, касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.

Таким чином, виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 набрав законної сили 12 липня 2018 року. Судове провадження здійснювалося до 11 червня 2019 року.

На підставі ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року Черкаським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром проведено психологічну експертизу у справі № 373/1293/20. Згідно висновку експертизи від 13 серпня 2021 року № СЕ-19/124-21/7956-ПС, ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) внаслідок незаконного притягненням до кримінальної відповідальності. Орієнтовна грошова компенсація може становити 180 мінімальних заробітних плат.

Правову допомогу ОСОБА_1 у цивільній справі, надавав адвокат Чичиркін А. О. Витрати позивача у цій частині склали 20 000 грн, що підтверджено: договором про надання правової допомоги від 28 вересня 2020 року з додатковою угодою від 28 вересня 2020 року, актом виконаних робіт з описом робіт від 15 грудня 2021 року на суму 20 000,00 грн, чеком про оплату цих грошових коштів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чичиркіна А. О. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Частиною першою статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказувала, що із урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Верховний Суд у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 (провадження № 61-6909св22), на яку як на підставу касаційного оскарження посилався заявник, врахував, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Позов у справі, яка переглядається, заявлено до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, з урахуванням того, що саме до повноважень зазначеного органу входить безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Водночас Верховний Суд у справі № 373/1292/20 взяв до уваги, що прокуратура Київської області була залучена до участі у справі в якості третьої особи, в повній мірі користувалася усіма процесуальними правами, зокрема подавала відзиви на позовну заяву, апеляційну та касаційну скарги, її представники брали участь у судових засіданнях, а тому не залучення Київської обласної прокуратури для участі у справі саме в якості відповідача у цій справі не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 373/1294/20 (провадження № 61-10516св22).

Фактичні обставини у справах № 373/1292/20 та № 373/1294/20 є тотожними до правовідносин, які склалися у цій справі і яка є предметом касаційного перегляду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення Київської обласної прокуратури та Печерського районного суду міста Києва до участі у розгляді справи як співвідповідачів.

Суд апеляційної інстанції, зробивши помилковий висновок про неналежний склад відповідачів, не переглянув справу по суті позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чичиркіна Андрія Олександровича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта