Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2019 року у справі №127/29913/18

Постанова

Іменем України

19 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/29913/18

провадження № 61-11900ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Вінницької області, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, Державна казначейська служба України, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Ан О. В., від 18 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Оніщука В. В.,

від 15 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до прокуратури Вінницької області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - УМВС України у Вінницькій області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 вересня 2014 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та притягнуто до кримінальної відповідальності.

Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року, за пред`явленим обвинуваченням його було виправдано.

Зазначав, що перебував під слідством і судом понад 42 місяці, вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зазнав тривалих негативних емоційних хвилювань через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.

Просив врахувати тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, глибину перенесених фізичних, душевних страждань, значні зусилля, докладені для виправлення становища, в якому він перебував, проведення неякісного, поверхневого, упередженого досудового слідства.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути на його користь з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку 469 098 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого

2019 року, з урахуванням ухвали цього суду від 21 березня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 180 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУНП у Вінницькій області відмовлено.

Стягнуто в рівних частках з прокуратури Вінницької області, ДКСУ, УМВС України у Вінницькій області на користь держави 1 800 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності було завдано моральної шкоди. Суму морального відшкодування позивачу суд першої інстанції визначив за період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом із 26 вересня 2014 року по 16 квітня 2018 року (42 місяці 21 день) виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня

2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ДКСУ задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого

2019 року змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 180 000 грн у відшкодування моральної шкоди».

З абзацу четвертого резолютивної частини рішення виключено слова: «Державної казначейської служби України».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Приймаючи постанову від 15 травня 2019 року, апеляційний суд погодився з викладеними в рішенні суду першої інстанції висновками, оскільки факт завдання ОСОБА_1 моральної (немайнової) шкоди внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством і судом є об`єктивним, доведеним. Рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення порядку відшкодування завданої моральної шкоди та розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши при цьому нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга також містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ДКСУ на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня

2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/29913/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

Зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду

від 15 травня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному провадженні.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДКСУ мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було порушено порядок та територіальну підсудність розгляду цієї справи, визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду».

Позивачем не обґрунтовано завдання йому моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди за період перебування ОСОБА_1 під судом та слідством суд, як розрахункову величину, необґрунтовано застосував місячний розмір мінімальної заробітної плати, встановлений статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік». Судом не наведено розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 180 000 грн.

Заявник також звертає увагу суду на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Крім того, стягнення з Державного бюджету України такої суми призведе до економічного необґрунтованих збитків держави.

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 вересня 2014 року в рамках кримінального провадження № 12014020000000175 від 08 липня 2014 року за ознаками злочину передбаченого частиною другою статті 286 КК України ОСОБА_1 повідомлено про підозру, в тому, що перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння 08 липня 2014 року керуючи технічно справним автомобілем «Форд Транзит», державний номерний знак НОМЕР_1 і рухаючись по вулиці Івана Цурканя в с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області, поблизу будинку № 76, у напрямку с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, він в порушення вимог пунктів 2.9 (а), 10.1, 19.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та вимог горизонтальної дорожньої розмітки пункт 1.1 додатку № 2 ПДР України, не врахував дорожньої обстановки, а саме заокруглення проїзної частини праворуч по напрямку його руху, при погіршенні видимості у напрямку руху, не зменшив швидкість, внаслідок чого втратив змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався, що цей маневр буде безпечним та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по належній смузі руху в зустрічному напрямку. Після чого, ОСОБА_1 виїхав за межі проїзної частини, де відбувся наїзд автомобіля на дерево. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Форд Транзит» ОСОБА_3 , під час надання медичної допомоги, від отриманих травм померла. Водій автомобіля «ВАЗ 2107» ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Досудове розслідування здійснювалось працівниками ОВС ВР ДТП СУ УМВС України у Вінницькій області.

Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 286 КК України та виправдано у зв`язку з не доведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 квітня 2018 року вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 листопада

2017 року - без змін.

Судами встановлено, що строк перебування позивача під слідством та судом тривав 42 місяці 21 день із 26 вересня 2014року до 16 квітня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 794-VIII) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 794-VIII право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 794-VIII у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону № 794-VIII).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону № 794-VIII).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 794-VIII розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого в незміненій частині погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування позивачу шкоди в порядку, визначеному Законом № 794-VIII. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили із засад розумності, виваженості та справедливості, врахували тривалість незаконного перебування позивача під слідством та судом, що мало для позивача негативні наслідки.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII та визначено розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати в сумі 4 173 грн на час ухвалення рішення судом першої інстанції за 42 місяці 21 день

(із 26 вересня 2014 року по 16 квітня 2018 року) перебування ОСОБА_1 під слідством і судом у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 червня

2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18),

від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження

№ 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі

№ 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження № 61-34358св18), від 20 березня

2019 року у справі № 727/9472/16-ц (провадження № 61-19св17).

Доводи касаційної скарги про те, що судами необґрунтовано завищено суму, яка підлягає відшкодуванню, оскільки визначення її розміру слід здійснювати відповідно до пункту 3 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, є безпідставними, оскільки вказана норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Доводи заявника щодо недоведеності протиправності дій органів досудового слідства не мають правового значення при вирішенні справи, оскільки незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі (частина друга статті 1 Закону № 794-VIII).

Доводи касаційної скарги про порушення судом правил підсудності, у зв`язку із тим, що позов мав розглядати Шаргородський районний суд Вінницької області, який виправдав ОСОБА_1 , є безпідставними. Підсудність цієї справи визначено позивачем відповідно до вимог частини другої статті 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідачів: прокуратури Вінницької області та ГУНП у Вінницькій області.

Таким чином наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, а переважно зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга залишенню без задоволення.

Колегією суддів не встановлено підстав визначених статтею 403 ЦПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року було зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 18 лютого 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду

від 15 травня 2019 року, а колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, виконання оскаржуваних рішень необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого

2019 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2019 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанови Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта