Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №161/804/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 161/804/24

провадження № 61-16363св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Андрусяк Ігор Васильович, на постанову Волинського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 29 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_3 , яка в подальшому змінила прізвище на « ОСОБА_4 », а потім на « ОСОБА_5 », було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11134998000, за умовами якого банк надав кредит 175 000,00 дол. США.

04 травня 2007 року між тими самими сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту № 11151517000, за умовами якого банк надав кредит 90 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання вищенаведених кредитних договорів ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нежитлове вбудоване приміщення ресторану по АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року у справі № 2-6772/10 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11151517000 від 04 травня 2007 року в розмірі 733 236,29 грн.

В подальшому, заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2013 року у справі № 2-2896/11 стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 1 497 911,83 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 109 694,09 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту № 11151517000 від 04 травня 2007 року в розмірі 80 370,22 доларів США.

На виконання вказаних судових рішень Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості на загальну суму 2 234 918,12 грн та 190 064,31 дол. США, які об`єднані державним виконавцем у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2.

24 листопада 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Фінактив» укладено договір факторингу, яким передано право вимоги до ОСОБА_6 за вищевказаними кредитними договорами.

28 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 28/12, за умовами якого до ОСОБА_2 перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_6 за кредитними договорами № 11134998000 від 29 березня 2007 року та № 11151517000 від 04 травня 2007 року, укладеними між між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 з усіма додатковими угодами та додатками до них.

Ухвалами Луцького міськрайонного суду від 12 травня 2017 року та від 07 серпня 2017 стягувача ПАТ «УкрСиббанк» замінено на правонаступника ОСОБА_8

14 липня 2017 року та 08 листопада 2017 року заступником начальника відділу Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Копетюком В. О. винесено постанови про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «УкрСиббанк» на ОСОБА_2 .

В межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем було призначено прилюдні торги, на які виставлено належне на праві власності ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 . Прилюдні торги визнані такими, що не відбулися, тому за заявою стягувача ОСОБА_8 майно було передано їй в рахунок стягнутої заборгованості за початковою ціною у розмірі 6 084 960,00 грн. на підставі відповідних постанови та акту державного виконавця від 22 листопада 2017 року.

Разом із тим, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року скасовано заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16, яким було стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.

Справу було призначено до судового розгляду.

За наслідками повторного судового розгляду цивільної справи № 161/14096/16 Луцьким міськрайонним судом 22 березня 2019 року ухвалене повторне заочне рішення, яким частково задоволено позов, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 2 323 288,72 грн та за кредитним договором № 11151517000 від 04 травня 2007 року - в розмірі 1 155 348,35 грн.

Постановою Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 161/14096/16 заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 22 березня 2019 року у цивільній справі № 161/14096/16 скасовано, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості по процентах.

Крім того, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, у справі № 161/12590/19 визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладений між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 .

З огляду на вказане та у зв`язку із тим, що заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16 було скасоване, а передача спірного нерухомого майна стягувачу відбулась на виконання, зокрема і цього рішення, ОСОБА_9 в подальшому неодноразово зверталась до суду з позовами, намагаючись повернути це майно, вартість якого є значно вищою від розміру стягнутої чинними судовими рішеннями заборгованості за кредитними договорами.

Так, постановою Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року у цивільній справі № 161/15019/19, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ТОВ ТВК «Львівхолод» про визнання незаконними і скасування постанови та акту державного виконавця, визнання недійсними свідоцтва, договору, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди, збитків - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, апеляційний суд зазначив, що порушене право позивачки на отримання справедливої компенсації за спірне майно має самостійний спосіб захисту та не може бути підставою для скасування передачі майна стягувачу, оскільки у такому випадку вже буде порушено право стягувача, оскільки залишаться невиконані два інших судових рішення.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності на нього.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2022 року у справі № 161/4569/22 узадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності на нього відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, набуваючи майно у власність, ОСОБА_2 не порушила жодної норми цивільного закону, вона є добросовісним набувачем майна, а тому у відповідності до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від неї. Суд зазначив, що визнання недійсним договору про відступлення права вимоги не скасовує зобов`язання боржника перед кредитором, а тому не може бути підставою для витребування майна.На думку суду, позивачка могла б відновити своє право на отримання від стягувача компенсації різниці між вартістю майна та розміром боргу.

При цьому суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню також у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у цивільній справі № 161/4569/22 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2022 року змінено в мотивувальній частині, виключено посилання на застосування позовної давності і відмову в позові з цієї підстави.

ОСОБА_1 вказує, що частина восьма статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язує стягувача, який виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, сплатити різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.

Разом із тим, ОСОБА_2 як стягувач, всупереч положенням частини восьмої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», після скасування заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16 не сплатила різницю між вартістю переданого їй майна за початковою ціною (6 084 960,00 грн) та сумою коштів, що підлягала стягненню після скасування заочного рішення (2234918,12 грн).

У зв`язку з тим, що їй відмовлено судами у задоволенні позовів про оскарження постанови та акту державного виконавця про передачу майна стягувачу, а також про витребування майна з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 вважає, що вона має право на компенсацію вартості майна, яку відповідачка мала б сплатити їй згідно частини восьмої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», тому просила суд стягнути з ОСОБА_2 3853811,88 грн як різницю між вартістю переданого їй майна за початковою ціною та сумою боргу за кредитними договорами (6 084 960,00 - 2234918,12).

Наполягає, що у цьому разі саме у такий спосіб можуть бути захищені її майнові права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 04 червня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між вартістю майна та розміром боргу в розмірі 3 853 811,88 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Багіров Р. А. оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Багірова Р. А. задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2024 року в даній справі скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щоналежним способом захисту порушених прав буде звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

03 грудня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Андрусяка І. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2024 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 27 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Багіров Р. А. просить суд закрити касаційне провадження у справі або відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишивши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належало нежитлове вбудоване приміщення ресторану загальною площею 343,00 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

29 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11134998000, за яким банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 175 000 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює 883 750 грн. за курсом Національного банку України на день укладання цього договору.

04 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11151517000, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у доларах США в сумі 90 000,00, що дорівнює еквіваленту 454 500,00 грн за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах зазначених у даному договорі.

На забезпечення виконання вищевказаних кредитних договорів ОСОБА_6 згідно договорів іпотеки від 29 березня 2007 року № 568, від 04 травня 2007 року № 791 передала в іпотеку банка належне їй на праві власності нежитлове вбудоване приміщення ресторану загальною площею 343,00 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року у справі № 2-6772/10 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11151517000 від 04 травня 2007 року в розмірі 733 236,29 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2013 року у справі № 2-2896/11 стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 1 497 911,83 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 109 694,09 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту № 11151517000 від 04 травня 2007 року в розмірі 80 370,22 доларів США.

Видані Луцьким міськрайонним судом Волинської області в цивільних справах № 2-6772/10, № 2-2896/11, №161/14096/16 виконавчі листи були об`єднані державним виконавцем в зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, яке перебувало на примусовому виконанні у Луцьому районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі -Луцьке РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області).

24 листопада 2016 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Фінактив» укладено договір факторингу № 48, відповідно до якого банком передано ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» право вимоги за кредитними договорами № 11134998000 від 29 березня 2007 року та № 11134997000 від 04 травня 2007 року, укладеними між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3

28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 28/12, за умовами якого до ОСОБА_2 перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_3 за кредитними договорами № 11134998000 від 29 березня 2007 року та № 11134997000 від 04 травня 2007 року, укладеними між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 з усіма додатковими угодами та додатками до них.

Ухвалами Луцького міськрайонного суду Волинської областї від 12 травня 2017 року та від 07 серпня 2017 стягувача ПАТ «УкрСиббанк» замінено на правонаступника ОСОБА_8

14 липня 2017 року та 08 листопада 2017 року заступником начальника Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Копетюком В. О. винесено постанови про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «УкрСиббанк» на ОСОБА_2 .

В межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області було призначено електронні торги, на які виставлено належне на праві власності ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу про проведення електронних торгів № 297710 від 20 листопада 2017 року торги не відбулися за відсутністю учасників. Стягувачу було запропоновано придбати предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , за початковою ціною - 6 084 960,00 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Стягувач ОСОБА_2 повідомила про згоду придбання предмету іпотеки.

22 листопада 2017 року старшим державним виконавцем Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Будя С. Л. винесено постанову у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про передачу належного позивачці приміщення ресторану, загальною площею 343 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу, за початковою ціною прилюдних торгів, які не відбулися, у розмірі 6084 960,00 грн.

На виконання приписів частини дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», був оформлений акт старшого державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Будя С. Л. від 22 листопада 2017 року у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про передачу приміщення ресторану, загальною площею 343 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу.

28 листопада 2017 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською М. В. видане свідоцтво № 2621 про право власності ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року скасовано заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16, призначено справу до судового розгляду.

За наслідками повторного судового розгляду справи № 161/14096/16 Луцьким міськрайонним судом 22 березня 2019 року ухвалене повторне заочне рішення, яким позов банка задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк заборгованість по процентам за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 2 323 288,72 грн та з договором №11151517000 від 04 травня 2007 року у сумі 1 155 348,35 грн.

Постановою Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 161/14096/16 заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 22 березня 2019 року скасовано, відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості по процентах.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, у справі № 161/12590/19 визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 28/12, укладений 28 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року у цивільній справі № 161/15019/19, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» про визнання незаконними і скасування постанови та акту державного виконавця, визнання недійсними свідоцтва, договору, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди, збитків - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, апеляційний суд зазначив, що порушене право позивача на отримання справедливої компенсації за спірне майно має самостійний спосіб захисту та не може бути підставою для скасування передачі майна стягувачу, оскільки у такому випадку вже буде порушено право стягувача, оскільки залишаться невиконані два інших судових рішення.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності на нього.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2022 року у справі № 161/4569/22 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності на нього відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набуваючи майно у власність, ОСОБА_2 не порушила жодної норми цивільного закону, вона є добросовісним набувачем майна, а тому, у відповідності до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від неї. Суд зазначив, що визнання недійсним договору про відступлення права вимоги не скасовує зобов`язання боржника перед кредитором, а тому не може бути підставою для витребування майна. На думку суду, позивачка могла б відновити своє право на отримання від стягувача компенсації різниці між вартістю майна та розміром боргу.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню також у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у цивільній справі № 161/4569/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності на нього, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2022 року в цій справі змінено в мотивувальній частині, виключено посилання на застосування позовної давності і відмову в позові з цієї підстави.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав буде звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України. За таких обставин у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації необхідно відмовити.

З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Предметом позову у цій справі є право ОСОБА_1 на грошову компенсацію, яку відповідачка ОСОБА_2 мала б сплатити як різницю між вартістю переданого їй державним виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 нерухомого майна (предмету іпотеки) за початковою ціною та сумою боргу позивачки за кредитними договорами.

Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі - на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Встановлено, що на примусовому виконанні Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчих листів, виданих судом в цивільних справах № 2-6772/10, № 2-2896/11, № 161/14096/16. У рішеннях, ухвалених у вказаних справах, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 , стягнута заборгованість за кредитними договорами № 11151517000 від 04 травня 2007 року та № 11134998000 від 29 березня 2007 року.

Зведеним виконавчим провадженням є виконавче провадження з присвоєним автоматизованою системою виконавчих проваджень номером зведеного виконавчого провадження, до складу якого входять виконавчі провадження про стягнення з одного боржника.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

На забезпечення виконання кредитних договорів № 11151517000 від 04 травня 2007 року та № 11134998000 від 29 березня 2007 року ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нежитлове вбудоване приміщення ресторану по АДРЕСА_1 , яке в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 державним виконавцем Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області було виставлено на електронні торги.

Згідно протоколу про проведення електронних торгів № 297710 від 20 листопада 2017 року торги не відбулися за відсутністю учасників. Стягувачу було запропоновано придбати предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , за початковою ціною - 6 084 960,00 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Стягувач ОСОБА_2 повідомила про згоду придбання предмету іпотеки та набула вказане нерухоме майно у власність на підставі відповідних постанови та акту державного виконавця від 22 листопада 2017 року про передачу приміщення ресторану, загальною площею 343 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу.

Таким чином, за рахунок предмета іпотеки було задоволено вимоги стягувача ОСОБА_2 не тільки у виконавчому провадженні, відкритому за виконавчим листом, виданим на виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року у цивільній справі № 161/14096/16, яке в подальшому було скасовано, а й за іншими виконавчими провадженнями, які входять до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної

чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він:

1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду;

3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Частинами п`ятою та шостою статті 444 ЦПК України визначено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Крім того, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності обов`язкових умов: отримання позивачем від відповідача

в порядку виконання рішення майна чи грошових коштів; виконане рішення скасоване вищестоящим судом повністю або змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може (див. постанову Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі

№ 753/21211/20 (провадження № 61-20342св21)).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 3-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини

НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8

частини третьої статті 129 Конституції України поворот виконання

рішення - це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає

у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.

Ураховуючи, що у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 крім виконавчого листа № 161/14096/16, виданого на виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2017 року, яке було в подальшому скасовано, підлягали виконанню виконавчі листи № 2-6772/10, № 2-2896/11 на загальну суму 2 234 918,12 грн, видані за рішеннями суду, які є чинними, що виключає повернення сторін виконавчого провадження в попереднє становище, тому судом не можуть бути застосовані вимоги статті 444 ЦПК України про поворот виконання рішення, а набуте стягувачем в порядку примусового виконання кількох судових рішень у власність майно не може бути повернуто боржнику на підставі приписів вказаної процесуальної норми.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на судові рішення, ухвалені за попередніми позовами ОСОБА_1 про визнання незаконними і скасування постанови та акту державного виконавця, а також про витребування майна з чужого незаконного володіння, ураховуючи приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо гарантованого права особи на судовий захист, зокрема на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, колегія суддів Верховного Суду вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав у цьому конкретному випадку є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права та інтересу, характеру його порушення та спричиненим наслідкам.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та, дійшовши помилкового висновку про обрання позивачкою неефективного способу захисту порушених прав, висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог не перевірив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу від 27 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Багіров Р. А., зокрема, просив суд закрити касаційне провадження у даній справі. На думку представника відповідача підстави, які заявлялись позивачем на обґрунтування для відкриття касаційного провадження, не підтвердились. При цьому, позивач чітко не зазначає в чому ж саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підстави для закриття касаційного провадження, визначені частиною першою статті 396 ЦПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Верховний Суд не встановив підстав, передбачених частиною першою статті 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження у справі, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Багірова Рустама Алігейдаровича про закриття касаційного провадження у даній справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник- адвокат Андрусяк Ігор Васильович, задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 рокускасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов