Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №756/10573/17
Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №756/10573/17

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 756/10573/17

провадження № 61-6703св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_4 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башлай Дар`я Іванівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_4 ,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору:

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Башлай Дар`я Іванівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого

2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2011 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про звернення стягнення звернення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 31 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1581/К та додаткову угоду до нього № BL1581/К-1, за умовами яких ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 370 000,00 дол. США зі сплатою 11 % річних строком до 01 січня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 31 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, та уточнивши позовні вимоги, банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу її на прилюдних торгах за початковою ціною 336 000,00 грн.

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , в якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати договір іпотеки від 31 січня 2008 року, укладений між ним і ПАТ «Універсал Банк», таким, що припинив свою дію, та зобов`язати ПАТ «Універсал Банк» і приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. вчинити передбачені законом дії, необхідні для зняття заборони із зазначеного нерухомого майна.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2013 року позов ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , в якому просила визнати договір іпотеки від 31 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ «Універсал Банк», припиненим з 11 серпня 2010 року та зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І. вчинити дії щодо зняття заборони відчуження предмета іпотеки, виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження вказаної квартири та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою нерухомого майна.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2013 року позов третьої особи ОСОБА_4 прийнято до розгляду.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду вказаних позовних вимог

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2014 року у складі судді Андрейчука Т. В., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Гаращенка Д. Р., Семенюк Т. А., позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL1581/К від 31 січня 2008 року і додатковою угодою до нього № BL1581/К-1 від 31 січня 2008 року у розмірі 2 992 065,98 грн, з яких 2 882 999,84 грн - заборгованість за кредитом та 109 066,14 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 420 331,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Універсал Банк», зустрічного позову ОСОБА_1 та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відхилено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада

2014 року відмовлено.

Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2014 року.

Заява мотивована тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_1 було визнано недієздатним, отже суд не мав правових підстав ухвалювати рішення щодо його вимог за зустрічним позовом.

Крім того, у червні 2014 року прийнято Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який пом`якшує відповідальність майнових поручителів та забороняє звернення стягнення на належне їм майно під час дії мораторію, вимоги якого не були враховані судом при вирішенні цієї справи.

Також вказувала на те, що у рішенні суду першої інстанції, про перегляд якого подано заяву, не зазначено усі складові заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених за наслідками розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року у складі судді Майбоженко А. М. заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2014 року за нововиявленими обставинами задоволено.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг від 31 січня 2008 року № BL1581/К та додатковою угодою до нього від 31 січня 2008 року № BL1581/К-1 у розмірі 400 661,19 дол. США, що еквівалентно 3 175 600,53 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 505 000,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання іпотеки припиненою та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Башлай Д. І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання договору іпотеки припиненим та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Соколової В. В. апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року в частині задоволення позову ПАТ «Універсал Банк» скасовано, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року касаційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що на час ухвалення рішення, про перегляд якого подано заяву, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року про визнання ОСОБА_1 недієздатним вже існувало та сторонам у справі не могло не бути відомо про його існування, тому таке рішення не є нововиявленою обставиною.

Посилаючись на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року про визнання недійсним договору іпотеки, суд вийшов за межі заяви ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами. Разом з тим обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судового рішення, не можуть бути враховані судом при перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової позовної вимоги або інших вимог на стадії виконання судового рішення, отже апеляційний суд помилково дійшов висновку, що рішення суду від 26 листопада 2018 року є нововиявленою обставиною.

Верховний Суд виходив з того, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2014 року відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявником не доведено того, що обставини, на які вона посилається у своїй заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не були їй відомі на час розгляду справи, а обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судового рішення, не можуть бути враховані судом при перегляді рішення, оскільки є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової позовної вимоги або інших вимог на стадії виконання судового рішення.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року продовжено

ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 814/2148/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 638/6869/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17,

від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 201/10123/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 521/2993/13-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц (пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів, суд розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що у даному випадку нововиявленою обставиною є факт недієздатності ОСОБА_1 на час вирішення спору по суті та, відповідно, відсутність у нього цивільної процесуальної дієздатності, а не рішення суду, яким встановлений і підтверджений вказаний факт. Якщо б нововиявлені обставини щодо недієздатності ОСОБА_1 , відсутності у нього цивільної процесуальної дієздатності, не залучення до участі у справі опікуна, вирішення зустрічних позовних вимог недієздатної особи були відомі суду під час ухвалення судового рішення від 12 квітня 2014 року, то вони обов`язково вплинули б на результат розгляду справи. Про існування вказаних обставин заявник дізналася випадкового від свого представника 02 серпня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 606/1642/15-ц, провадження № 61-17774св18, від 20 листопада 2019 року у справі

№ 289/2207/17, провадження № 14-506цс19, від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, провадження № 14-108цс19, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, провадження № 61-4668св18, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 10 лютого

2021 року у справі № 638/6869/16, провадження № 61?13538св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник також зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд розглянув справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій мали встановити, дослідити та надати належну правову оцінку саме обставинам втрати ОСОБА_1 цивільної процесуальної дієздатності, втрати ним можливості здійснювати свої права та нести обов`язки, проте всупереч вимогам процесуального закону суди помилково обмежилися лише посиланням на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року. Суд не мав права вирішувати справу за участю та за позовом особи, яка не має цивільної процесуальної дієздатності та без вирішення при цьому питання щодо залучення до участі у справі законного представника недієздатної особи.

Крім того, станом на 20 липня 2020 року в матеріалах справи не було відомостей та доказів про повідомлення ОСОБА_4 про час та місце судового розгляду.

Також в мотивувальній частині касаційної скарги ОСОБА_4 зазначала про необхідність передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо розгляду позову проти особи, яка втратила цивільну процесуальну дієздатність.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, від

20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17, провадження № 14?506цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник також зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не розглянули клопотання про відкладення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що доводи заявника щодо нововиявлених обставин (в даному випадку факт недієздатності ОСОБА_1 на час розгляду та вирішення справи у суді (пункт 1 частина друга статті 423 ЦПК України) взагалі судами попередніх інстанцій залишені без будь-якої уваги та оцінки.

Суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, не врахувавши та не надавши будь-якої оцінки його заяві про відкладення розгляду справи.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду від надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 АТ «Універсал Банк» у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. При цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вказують на необхідність скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони суперечать вимогам матеріального та процесуального права. Вважають, що касаційна скарга ОСОБА_2 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У липні 2021 року до касаційного суду надійшов відзив АТ «Універсал Банк» на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому банк зазначав, що при постановлені оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було повно і всебічно з`ясовано обставини справи, а рішення судів постановлені відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому остання зазначала про обґрунтованість касаційної скарги та просила її задовольнити.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в якому останній вважає касаційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_4 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1581/К та додаткову угоду до нього № BL1581/К-1, за умовами яких ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 370 000,00 дол. США зі сплатою 11 % річних з кінцевим строком повернення кредиту до 01 січня 2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 31 січня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої визначено сторонами у розмірі 505 000,00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL1581/К та додатковою угодою до нього № BL1581/К-1 у розмірі 400 661,19 дол. США, що еквівалентно 3 175 600,53 грн, вказаний кредитний договір та додаткову угоду до нього розірвано.

У зв`язку з непогашенням заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Універсал Банк» відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» надіслало ОСОБА_4 та майновому поручителю ОСОБА_1 письмову вимогу від 08 квітня 2011 року про усунення порушень умов кредитного договору та договору іпотеки, однак останні не вчинили жодних дій на виконання вказаної вимоги, а тому банк звернувся до суду з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року ОСОБА_1 визнано недієздатним та призначено ОСОБА_5 його опікуном.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року, позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Універсал Банк» за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL1581/К

від 31 січня 2008 року і додатковою угодою до нього № BL1581/К-1

від 31 січня 2008 року у розмірі 2 992 065,98 грн, з яких 2 882 999,84 грн - заборгованість за кредитом та 109 066,14 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 420 331,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» та зустрічних позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_4 відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Відповідно до частин першої, другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Обставини, визначені пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є нововиявленими за умови, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

В свою чергу обставини, визначені пунктами 3, 4 частини другої статті

423 ЦПК України, є нововиявленими, якщо вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, необхідно розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Так, обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учаснику справи, який звертається із заявою, та стали йому відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

В той же час обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги.

Нововиявленими обставинами за своєю юридичною суттю є факти, що у встановленому порядку спростовують обставини, які були покладені в основу судового рішення.

Для вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами, необхідно розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту).

При цьому не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами суд

не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду

при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

В якості нововиявлених обставин у справі, що переглядається, заявник визначає факт того, що ОСОБА_1 на час ухвалення рішення суду

від 12 квітня 2014 року був недієздатним, що встановлено рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року, про яке вона дізналася лише 02 серпня 2017 року від свого представника після його ознайомлення з матеріалами справи за заявою ОСОБА_5 про визнання особи недієздатною.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявником не доведено того, що обставини, на які вона посилається у своїй заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не були їй відомі на час розгляду справи.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що обставини, на які посилається заявник як на нововиявлені, не спростовують факти, покладені в основу судового рішення, і ці обставини не можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, оскільки станом на 12 квітня 2014 року, тобто на час ухвалення рішення судом першої інстанції, про перегляд якого подано заяву, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року про визнання ОСОБА_1 недієздатним вже існувало, тому таке рішення, як і ця обставина не є нововиявленою. При цьому заявником не надано суду доказів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанції про обізнаність ОСОБА_4 з рішенням Деснянського районного суду

м. Києва від 21 грудня 2012 року, яким батька її чоловіка ОСОБА_5 , який виступив її майновим поручителем, було визнано недієздатним за заявою її чоловіка ОСОБА_5 , і останнього, з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з лютого 1989 року, призначено опікуном

ОСОБА_1 .

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, на які посилається ОСОБА_4 , не є нововиявленими, тому підстав для задоволення її заяви немає.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційних скаргах.

Крім того, Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (Ponomaryov v. Ukraine, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Зі змісту поданої ОСОБА_4 заяви про перегляд рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами вбачається, що ця заява по суті є «прихованою апеляцією», а не щирим прагненням заявника виправити судову помилку, оскільки обставини існування заборгованості за кредитним договором, що встановлено судовим рішенням, існувати не перестали.

Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не надали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційних скарг, які є подібними доводам апеляційних скарг, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, зокрема й щодо розгляду справи судом першої інстанції за відсутності учасника справи, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційних скарг про неповідомлення ОСОБА_4 про судове засідання, призначене на 20 липня 2020 року, оскільки остання скористалася своїм правом на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції і під час апеляційного перегляду цього судового рішення мала можливість подати суду свої докази та висловити думку щодо обставин справи.

При цьому, апеляційний суд вмотивовано відхилив доводи апеляційних скарг про те, що справу було розглянуто без належного повідомлення заявника про судове засідання 20 липня 2020 року, а також без врахування заяв представника відповідачів - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про відкладення зазначеного судового засіданні через необхідність лікування.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 429 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими обставинами. У суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу. Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному цим Кодексом (частина перша, третя статті 240 ЦПК України).

Згідно із вимогами статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема: у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; у разі якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В судовому засіданні 25 червня 2020 року, яке було відкладено на 20 липня 2020 року, приймали участь представник АТ «Універсал Банк» - Прудка О. В., представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , представник

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 .

Про судове засідання 20 липня 2020 року представники сторін були повідомлені належним чином, про що свідчить їхня розписка, проте представник заявника - ОСОБА_7 відмовився розписатися про отримання зазначеної інформації відповідно до вимог статті 240 ЦПК України, про що 25 червня 2020 року було складено відповідний акт (а. с. 188, т. 9).

З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що неявка учасника справи до судового засідання, за умови його належного повідомлення про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення.

Отже доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про необхідність передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у побідних правовідносинах, зокрема, щодо розгляду позову проти особи, яка втратила цивільну процесуальну дієздатність, є безпідставними, оскільки предметом розгляду у цій справі є наявність нововиявлених обставин, які можуть бути підставою для перегляду остаточного рішення суду. Практика Верховного Суду щодо застосування статті 423 ЦПК України є сталою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 760/20599/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян