Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №648/150/17

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 648/150/17

провадження № 61-35934св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу Херсонської області Гребенюк Таїсія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2018 року у складу колегії суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Білозерського нотаріального округу Херсонської області Гребенюк Т. М. (далі - приватний нотаріус Гребенюк Т.

М. ), про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, визнання майна особистою приватною власністю.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 17 серпня 2002 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 В 2008 році вони з дружиною переїхали з м. Донецька в с. Широка Балка Білозерського району, де власного житла не мали, а проживали в будинку АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_3

У 2014 році він отримав у спадок 3 625,00 доларів США і 191 868,46 грн, та вирішив придбати будинок, в якому вони мешкали. 27 червня 2014 року ними був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку за 50 000,00 грн, покупцем у якому зазначено

ОСОБА_2.

Крім того, за отримані у спадок кошти ним було відремонтовано спірний житловий будинок та придбано наступне майно: вантажний автомобіль ГАЗ 33021,1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 8 000,00 грн, куток м'який, вартістю 3 000,00 грн, меблеву стінку, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, вартістю 6 348,00 грн, пилосос "LG", вартістю 889,00 грн, пральну машину, вартістю 4 000,00 грн, бетономішалку, вартістю 1 500,00 грн, бочку пластмасову (3 куб. ), вартістю 3 000,00 грн, зварювальний напівавтомат, вартістю 1 000,00 грн, зварювальний апарат інвекторний, вартістю 900,00 грн, двокамерний холодильник "Норд", вартістю 4 000,00 грн, слюсарний інструмент на загальну суму 3 000,00 грн.

Посилаючись на те, що придбаний будинок та інші вказані речі є його особистою приватною власністю, оскільки були придбані за отримані ним у спадок кошти, просив визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений

27 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Гребенюк Т. М. за реєстровим № 510; визнати його покупцем у зазначеному договорі купівлі-продажу; визнати за ним право особистої власності на вказаний житловий будинок, плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, вартістю 6 348,00 грн, бетономішалку вартістю 1 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 26 грудня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном, вартістю 6 348,00 грн та бетономішалку, вартістю

1 500,00 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця, та визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів, які б давали підстави для висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 27 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є недійсним, та визнати за ним право особистої власності на спірний будинок, оскільки в момент укладення договору сторонами було дотримано всіх вимог чинного законодавства, необхідних для укладання такого роду правочинів, позивач був згоден з укладенням спірного договору від імені дружини, яка діяла в інтересах сім'ї. Саме по собі твердження позивача про придбанння житлового будинку за його особисті кошти не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку в частині покупця. Суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача лише в частині визнання за ним права особистої приватної власності на плазмовий телевізор "Honda HD" з кронштейном та бетономішалку, оскільки вони були придбані в період шлюбу за кошти, які належали позивачу особисто, що підтверджується роздруківкою про рух коштів на депозитних рахунках та не заперечувалось ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й джерело його набуття за спільні сумісні кошти або спільною працею подружжя, чи за особисті кошти одного із подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на доведеність позивачем належними та допустимими доказами придбання спірного будинку за кошти, що належали йому особисто, отримані ним в порядку спадкування, тоді як відповідач зазначені обставини не спростував, апеляційний суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на спірний житловий будинок з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України.

З огляду на встановлені судом обставини щодо придбання спірного нерухомого майна за особисті кошти позивача, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про визнання недійсним в частині покупця договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2014 року не підлягають задоволенню, оскільки визнання недійсним вказаного договору в частині покупця та визнання ОСОБА_1 покупцем у вказаному договорі, який укладений під час перебування

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі не є ефективним способом захисту, оскільки не відновлює майнові права позивача, і не встановлює інших, ніж передбачені статтею 60 СК України наслідків укладення такого правочину для сторін.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на спірний будинок та залишити в силі в цій частині рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми сімейного права та дослідив докази щодо джерела походження коштів та спільної участі у придбанні спірного майна, оскільки позивачем не заявлялись вимоги про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності на майно з наведених підстав, а тому апеляційний суд безпідставно визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями. Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість зазначених позовних вимог з огляду на не надання ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спірного нерухомого майна за особисті кошти.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частин 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 оскаржує рішення апеляційного суду лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на спірний будинок. В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 2002 року по 20 вересня 2016 року.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 травня

2014 року, виданого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Строковою Т. Ю. за реєстровим № 349, ОСОБА_1 отримав у спадщину після смерті ОСОБА_5 грошові вклади у розмірі 3 625,00 доларів США та 191 868,46 грн (з яких 16 819,70 грн - вартість компенсаційних рахунків).

Згідно з повідомленням Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк"

від 16 листопада 2017 року № 25-9/1-3081/3788-БТ, на ім'я ОСОБА_5 були відкриті депозитні рахунки, кошти з яких були отримані 07 травня 2014 року ОСОБА_1 в ТВБВ 10004/0061 м. Донецьк готівкою. На підставі заяви про видачу готівки від 15 травня 2014 року за терміновим переказом через АТ "Ощадбанк" з м. Донецьк до м.

Херсона на ім'я ОСОБА_1 було відправлено 145 000,00 грн.

15 травня 2014 року ОСОБА_1 у ПАТ КБ "Приватбанк" відкрив депозитний рахунок зарахувавши на нього 140 000,00 грн.

Згідно з виписками про рух коштів, в період з 17 червня 2014 року по 27 червня 2014 року, ОСОБА_1 зняв готівкою зі свого рахунку кошти в розмірі 38 000,00 грн.

27 червня 2014 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1. За умовами договору (пункт 2) продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчинено за 50 000,00 грн, які продавець отримала до підписання цього договору.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини 3 , 4 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною 1 статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає вказаним критеріям.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане., а тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, та

від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми сімейного законодавства, є неспроможними, оскільки правовідносини щодо визнання права особистої власності або спільної сумісної власності на майно регулюються положеннями Сімейного кодексу України.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 79 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Дослідивши надані сторонами докази, зокрема свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 травня 2014 року, відповідно до якого

ОСОБА_1 отримав в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, грошові вклади у розмірі 3 625,00 доларів США та 191 868,46 грн, виписки про рух коштів, з яких вбачається, що в період з 17 червня 2014 року по 27 червня 2014 року ОСОБА_1 зняв готівкою зі свого рахунку кошти в розмірі 38 000,00 грн, наявності у позивача готівкових коштів, які він отримав у спадщину за місяць до укладення договору договір купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2014 року, відповідно до якого вартість об'єкту продажу складає 50 000,00 грн, відсутність наданих відповідачем доказів на спростування зазначених обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач надав достатньо допустимих доказів на підтвердження придбання майна за його особисті кошти, спростувавши презумпцію належності придбаного у шлюбі майна, до спільної сумісної власності подружжя, а тому його вимоги про визнання права особистої власності на зазначений житловий будинок є обгрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив зазначені позовні вимоги, без визнання договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна недійсним є неспроможними, оскільки визнання права особистої власності на спірний будинок є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, який забезпечує досягнення завдання цивільного судочинства щодо справедливого розгляду та вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наслідками розгляду касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко