Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 740/3852/19

провадження № 61-7745св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Рід",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгророзвиток",

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Рід" на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 січня 2021 року у складі судді Олійника В. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Висоцької Н.

В., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Рід" (далі - СТОВ "Рід") звернулось з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В., про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок, встановлення нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельних ділянок.

На обґрунтування позовних вимог СТОВ "Рід" зазначало, що між ним

і ОСОБА_3 були укладені договори оренди землі від 16 грудня 2008 року та від 10 березня 2009 року зі строком дії 10 років кожен, згідно з якими орендодавець передала, а орендар прийняв в оренду земельні ділянки земель сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) з кадастровим номером 7423388100:03:001:0112 площею 1,92 га та з кадастровим номером 7423388100:03:001:0097 площею 1,94 га.

Після ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем її майна,

в тому числі й вказаних вище земельних ділянок, відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2015 року є відповідач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_1, до якого перейшли всі права та обов'язки орендодавця у обсязі та на умовах, що визначені договорами оренди землі. Вказані договори є чинними у межах строків та на умовах, що визначені

в них.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1, перебуваючи в дружніх стосунках

з відповідачем ОСОБА_2, який є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгророзвиток" (далі - ТОВ "Украгророзвиток"), яке як і позивач займається сільськогосподарською діяльністю, й є його прямим конкурентом, намагається будь-якими способами заволодіти земельними ділянками, що на даний час перебувають у користуванні позивача,

17 грудня 2015 року уклав договори оренди земельних ділянок з ТОВ "Украгророзвиток".

Відповідно до частини 4 статті 81 ЗК України 03 грудня 2016 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, згідно з якими ОСОБА_1 продав,

а ОСОБА_2 придбав спірні земельні ділянки.

Усвідомивши, що такими правочинами відповідачі порушили переважне право позивача на придбання спірних земельних ділянок, яке передбачене частиною 2 статті 777 ЦК України та статтею 9 Закону України "Про оренду землі",

а позивач в судовому порядку може вимагати переведення на себе прав та обов'язків покупця за відповідними договорами, відповідачі 02 березня 2017 року уклали договори про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок,

та 19 квітня 2017 року оформили угоди у формі договорів дарування земельних ділянок. Після цього ОСОБА_2 направив на адресу позивача листи, в яких вимагав розірвання договорів оренди землі та дострокового повернення йому спірних земельних ділянок.

СТОВ "Рід" посилалось на те, що укладення між відповідачами 02 березня

2017 року договорів про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, і наступне укладення договорів дарування земельних ділянок від 19 квітня

2017 року є діями, які спрямовані на позбавлення позивача переважного права на придбання цих земельних ділянок у власність під час їх продажу.

Договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між відповідачами, виконані сторонами в повному обсязі у момент їх укладення. Продавцем ОСОБА_1 на момент підписання договорів грошові кошти отримані,

а земельні ділянки передані ОСОБА_2, здійснено державну реєстрацію права власності на придбане майно. Таким чином, зобов'язання сторін договорів купівлі-продажу земельних ділянок припинилися відповідно до статті 599 ЦК України, внаслідок чого суб'єкти зобов'язань втратили суб'єктивні права та обов'язки, що складають зміст зобов'язального правовідношення. Отже, договори від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 03 грудня 2016 року фактично є самостійними договорами про відчуження ОСОБА_2 земельних ділянок ОСОБА_1. При цьому, такі договори суперечать не лише нормам ЦК України, але й положенням ЗК України.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 як іноземець не мав права знову (повторно) набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення згідно з статтею 81 ЗК України, а також здійснювати відчуження земельних ділянок відповідно до підпункту "б" пункту 15 Перехідних положень ЗК України.

Також позивач вважав, що договори від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 03 грудня 2016 року, укладені між відповідачами, є нікчемними, а отже недійсними з моменту їх укладення, оскільки недійсність угод з такою правовою природою прямо передбачена підпунктом "б" пункту 15 Перехідних положень ЗК України. Вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. ОСОБА_1 не міг здійснювати дарування земельних ділянок, які йому вже не належали і були власністю ОСОБА_2, а останній не міг приймати в дар ці ділянки, вже будучи їх власником на підставі договорів купівлі-продажу від 03 грудня

2016 року. Таким чином, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. повинна була відмовити ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у вчиненні нотаріальних дій щодо посвідчення договорів, укладених між відповідачами.

Оскільки ЦК України, передбачаючи для орендаря переважне право на придбання речі, переданої у найм, у разі її продажу, не врегульовує правові наслідки порушення такого права та не визначає конкретного способу його захисту, то, на думку позивача, до спірних правовідносин на підставі частини 1 статті 8 ЦК України за аналогією закону слід застосовувати частину четверту статті

362 ЦК України, якою передбачено, що особа, переважне право якої на купівлю майна порушено, може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

З огляду на викладене СТОВ "Рід" просило:

встановити нікчемність договору від 02 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 466, про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7423388100:03:001:0097, площею 1,9391 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2961;

встановити нікчемність договору від 02 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 467, про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7423388100:03:001:0112, площею 1,9163 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2962;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка розташована на території Сальненської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097, площею 1,9391 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладений

19 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 920;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, яка розташована на території Сальненської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, кадастровий номер 7423388100:03:001:0112, площею 1,9163 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладений

19 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 921;

перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 7423388100:03:001:0097, площею 1,9391 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2961,

з ОСОБА_2 на СТОВ "Рід";

перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7423388100:03:001:0112, площею 1,9163 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2962,

з ОСОБА_2 на СТОВ "Рід";

присудити ОСОБА_2 грошові кошти, що становлять вартість земельних ділянок згідно з договорами купівлі-продажу від 03 грудня 2016 року, зареєстрованих в реєстрі за № 2961 та № 2962, які за цими договорами повинен сплатити покупець і які будуть внесені СТОВ "Рід" на депозитний рахунок суду;

стягнути з відповідачів на користь позивача усі понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 03 серпня 2020 року до участі у справі залучено ТОВ "Украгророзвиток" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 12 січня 2021 року позовні вимоги СТОВ "Рід" задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,9391 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097, розташованої на території Сальненської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладений

19 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 920.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,9163 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0112, розташованої на території Сальненської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладений

19 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 921.

Встановлено нікчемність договору від 02 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 466, про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,9391 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097, розташованої на території Сальненської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2961.

Встановлено нікчемність договору від 02 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 467, про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,9163 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0112, розташованої на території Сальненської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладеного 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 2962.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірні правочини про розірвання договорів купівлі-продажу від 02 березня 2017 року та дарування від 19 квітня 2017 року вчинені всупереч частині 4 статті 81 ЗК України та пункту 15 Перехідних положень ЗК України. Аналіз умов договорів оренди землі, укладених із СТОВ "Рід" 10 березня 2019 року та 30 грудня 2019 року, дає підстави для висновку про наявність права позивача на оспорення вказаних правочинів.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельних ділянок, враховуючи заборону на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок відповідно до пункту

15 Перехідних положень ЗК України, які діяли станом на час спірних правовідносин сторін і на час розгляду справи, що унеможливлювало застосування до цих правовідносин частини 2 статті 777 ЦК України (наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання). При цьому спірні земельні ділянки станом на час розгляду справи перебувають

у користуванні ТОВ "Украгророзвиток". Також суд вважав, що підстав для застосування позовної давності немає, оскільки позовні вимоги у цій частині

є необґрунтованими.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу СТОВ "Рід" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 січня

2021 року в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок, встановлення нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок та розподілу судових витрат скасовано, у задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Повернуто СТОВ "Рід" кошти в розмірі 74 940,00 грн, які були сплачені згідно

з платіжним дорученням від 12 лютого 2020 року № 63 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України

у Чернігівській області та 75 830,00 грн, які були сплачені згідно з платіжним дорученням від 12 лютого 2020 року № 64 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України

у Чернігівській області.

Апеляційний суд дійшов висновку, що згідно з частиною 4 статті 81 ЗК України ОСОБА_1 як іноземець і власник спірних земельних ділянок

з 09 листопада 2015 року, протягом року повинен був їх відчужити, тобто

до 09 листопада 2016 року. 03 грудня 2016 року він уклав договори купівлі-продажу із ОСОБА_2, які ними ж розірвано 02 березня 2017 року,

а надалі 19 квітня 2017 року укладено договори дарування, які є також предметом спору. Захищаючи права іноземців на отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність шляхом успадкування, українським законодавством встановлений річний строк на відчуження такої земельної ділянки.

При цьому пункт 15 Перехідних положень ЗК України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на

ці правовідносини, оскільки норма частини 4 статті 81 ЗК України

є імперативною. Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок укладення договорів купівлі-продажу, не суперечать пункту 15 Перехідних положень ЗК України, як не суперечать і правовідносини, які виникли внаслідок розірвання договорів купівлі-продажу.

Суд апеляційної інстанції вказав, що посилання на дію мораторію, як на підставу задоволення частини позовних вимог, не ґрунтуються на нормах права, оскільки зазначена земельна ділянка була набута у спадщину ОСОБА_1, який

є громадянином Російської Федерації, у порядку визначеному законом, та відповідно була відчужена, хоча і з порушенням строку, та в подальшому перейшла у його ж власність внаслідок розірвання договору купівлі-продажу, що не суперечить статті 81 ЗК України, якою визначено права іноземців щодо успадкування та набуття за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами земельних ділянок та обов'язок припинити право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом її відчуження протягом року. Зазначене також узгоджується

з положеннями статті 145 ЗК України. Під час розгляду справи встановлено, що спірні земельні ділянки після розірвання договорів купівлі-продажу були відчужені 19 квітня 2017 року на підставі договорів дарування на користь ОСОБА_2. З врахуванням наведеного апеляційний суд вважав обґрунтованими доводи ОСОБА_2 про те, що норма, якою встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на правовідносини, однією із сторін яких є іноземець або особа без громадянства, оскільки положення частини 4 статті 81 ЗК України, якою на них покладено обов'язок щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення,

є імперативною.

Також суд апеляційної інстанції вважав, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог СТОВ "Рід" про переведення на нього прав покупця за договором купівлі-продажу доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на заборони здійснювати купівлю-продаж або іншим способом відчужувати земельні ділянки відповідно до пункту 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній станом на час спірних правовідносин сторін і розгляду справи), які унеможливлюють застосування до цих правовідносин частини другої статті

777 ЦК України.

Позивач необґрунтовано посилався на наявність підстав для визнання недійсними, нікчемними договорів про розірвання договорів купівлі-продажу та переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу на норми статті 777 ЦК України, оскільки ЗК України та Закон України "Про особисте селянське господарство" не передбачає можливість передачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність юридичних осіб,

а лише дозволяє передавати громадянам такі земельні ділянки у користування юридичним особам України з метою використання їх для ведення сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що за відсутності суб'єктивного права у юридичної особи на набуття права власності на спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, доводи апеляційної скарги щодо неврахування норми частини другої статті

777 ЦК України, яка передбачає переважне право (наймача (орендаря) на придбання переданої в найм (оренду) речі (земельної ділянки),

є необґрунтованими.

При цьому норми ЦК України, передбачивши переважне право наймача (орендаря) на придбання використовуваного ним майна у випадку його відчуження, безпосередньо не вказують на спосіб захисту такого права

у випадку його порушення. Суд вважав, що для захисту переважного права наймача (орендаря), який належним чином виконує свої обов'язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідної речі. Проте, незважаючи на посилання щодо належного способу захисту переважного права позивача на придбання орендованого ним майна, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки не звернув увагу, що чинне законодавство визначає суб'єктом права на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише громадян, отже СТОВ "Рід" не могло набути переважного права на придбання земельних ділянок.

Доводи СТОВ "Рід" про те, що законодавчо не визначено порядку чи спеціального кола осіб, які можуть набувати на законних підставах земельні ділянки сільськогосподарського призначення, відчуження якої здійснюється іноземцем чи особою без громадянства, не ґрунтуються на нормах права, оскільки відчуження земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства здійснюється у загальному порядку у будь-який спосіб, особі, яка має право на її набуття відповідно до закону.

Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що внаслідок укладення спірних договорів, які не суперечать пункту 15 Перехідних положень ЗК України

(у редакції, чинній на час укладення договорів) та відповідають положенням статей 203, 215, 651, 653 ЦК України, права СТОВ "Рід" не порушені. Договори оренди спірних земельних ділянок були чинним і діяли до закінчення їх строку незалежно від зміни власника земельних ділянок. При переході права власності орендованих земельних ділянок до іншої особи договір оренди не припиняється, як це визначено у пункті 12.5 договорів оренди, а відповідачем ОСОБА_2 дотримано вимог щодо попередження про намір розірвати договори оренди за взаємною згодою.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи представника ОСОБА_2 про неповідомлення ОСОБА_1, який є громадянином Російської Федерації, про день, час та місце розгляду справи, оскільки апеляційної скарги ОСОБА_1 не подавав.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

СТОВ "Рід", у якій товариство просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог залишити в силі; в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторони не можуть змінити або розірвати договір, який вже виконаний, оскільки зобов'язання за ним вже припинені. Оскільки зобов'язання за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від

03 грудня 2016 року припинилися виконанням в повному обсязі в момент їх укладення, то сторони не могли ці договори змінювати або розривати. Позивач вважає, що договори від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 03 грудня 2016 року фактично є самостійними договорами про відчуження земельних ділянок, які суперечать вимогам законодавства, зокрема підпункту "б" пункту 15 Перехідних положень ЗК України, частині 1 статті 203, частині 2 статті 215 ЦК України, та є недійсними

з моменту їх укладення (посвідчення), тобто нікчемними.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що надалі після продажу ОСОБА_2 повторний перехід права власності на земельні ділянки до ОСОБА_1 як громадянина Російської Федерації внаслідок розірвання договорів купівлі-продажу не суперечить вимогам законодавства, зокрема статті 81 ЗК України. При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року

у справі № 6-105цс12.

Іноземці за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами можуть набувати у власність лишу земельні ділянки несільськогосподарського призначення. Спірні земельні ділянки є ділянками сільськогосподарського призначення. Іноземець або особа без громадянства може на законних підставах одержати у власність в Україні земельну ділянку сільськогосподарського призначення в порядку спадкування. Проте законодавець встановив обов'язок для такої особи протягом року здійснити відчуження одержаної у спадщину земельної ділянки. З метою можливості реалізації такого обов'язку, законодавство містить і виняток, коли допускається здійснення продажу чи іншим способом відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення попри заборони, встановлені пунктом 15 Перехідних положень ЗК України. На випадок розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення та повернення її у власність іноземця, тим більше, після спливу однорічного строку з часу її первісного одержання у власність (у спадщину) іноземцем, такий виняток не поширюється.

Апеляційний суд помилково вважав, що спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства не можуть переходити у власність позивача як юридичної особи. Позивач є сільськогосподарським підприємством, заснованим громадянами України, тому воно може набувати у власність землі сільськогосподарського призначення, в тому числі й у спосіб придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни або за іншими цивільно-правовими угодами. Нормами законодавства України не визначено спеціального порядку чи перелік осіб, які можуть бути набувачами на законних підставах земельної ділянки сільськогосподарського призначення, відчуження якої здійснюється іноземцем чи особою без громадянства.

Позивач наголошує, що суди попередніх інстанцій не врахували його переважного права як орендаря спірних земельних ділянок на їх придбання, закріпленого у частині 2 статті 777 ЦК України та статті Закону України "Про оренду землі".

Наведені у касаційній скарзі доводи та вимоги вказують на те, що предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про переведення на прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, про присудження

ОСОБА_2 грошових коштів та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок, про переведення прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельних ділянок та про присудження грошових коштів.

У червні 2021 року від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи позивача щодо нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, обґрунтовано не взято до уваги судом апеляційної інстанції. Право на розірвання будь-якого договору його сторонами за взаємною згодою передбачено частиною 1 статті 604 ЦК України. Крім того, частиною 2 статті 214 ЦК України передбачено, що зобов'язання за договором може бути припинено, навіть якщо всі умови за ним вже виконано. Договорами про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок погоджено, що ОСОБА_1 повертає грошову суму за земельні ділянки, отриману ним в результаті продажу належних йому земельних ділянок, а ОСОБА_2 повертає земельні ділянки. Повернення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 у зв'язку з розірванням договорів купівлі-продажу земельних ділянок є відновленням попереднього становища, що існувало до укладення зазначених договорів купівлі-продажу. Таким чином і сам договір про розірвання договору купівлі-продажу не є договором відчуження, як стверджує позивач. Відповідно до пункту 3 зазначених договорів про розірвання договорів купівлі-продажу правовстановлюючими документами на земельні ділянки залишаються свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А. Г. 09 листопада 2015 року за реєстровими номерами 1-2233,1-2236. Враховуючи той факт, що до ОСОБА_1 повернулося право власності на спірні земельні ділянки, він як іноземець повторно набув обов'язок їх відчужити, що і було ним зроблено у спосіб укладення договорів дарування.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які посилається позивач, не є релевантними. У зазначених позивачем справах договори купівлі-продажу були розірвані, в одному випадку - під час розгляду справи, а в іншому - вже після прийняття рішення у справі. У цій справі договори купівлі-продажу були розірвані майже одразу після їх вчинення. Більше того,

у зазначених позивачем справах, на відміну від справи, яка розглядається, було встановлено факт належного виконання орендарем своїх обов'язків. У цій справі позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він належним чином виконував умови договорів оренди, зокрема щодо виконання позивачем обов'язку систематичної та у повному обсязі сплати орендної плати. Про вказані обставини ОСОБА_2 наголошував під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Також на момент розгляду зазначених позивачем справ існували чинні договори оренди та суборенди нерухомого майна, тоді як у цій справі договори оренди були припинені у зв'язку із закінченням строків, на який вони були укладені.

Переважне право на придбання об'єкта оренди у разі його продажу має орендар, який належним чином виконує умови договору оренди. Предметом доказування у справі про захист переважного права орендаря на набуття у власність орендованого майна є факт належного виконання орендарем умов договору оренди, у тому числі щодо виплати орендної плати. Як ОСОБА_2, так і ТОВ "Украгророзвиток" у своїх відзивах на позовну заяву наголошували, що позивач не виконував належним чином свого обов'язку щодо своєчасної виплати орендної плати. Це твердження полягало не лише у своєчасності виплати орендної плати, а у її фактичній виплаті, оскільки на момент укладення оскаржених договорів позивач не сплатив орендну плату взагалі. Крім того, відповідно до частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" позивач повинен був сплачувати орендну плату ще й з врахуванням індексу інфляції. Лише у процесі розгляду цієї справи у суді першої інстанції позивач сплатив ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати, проте без врахування індексу інфляції, що підтверджує факт неналежного виконання ним умов договору оренди, а відтак і неможливість застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 777 ЦК України.

У частині 2 статті 777 ЦК України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, має переважне перед іншими право на її придбання. Законодавець використовує слово "виконує" у теперішньому часі, а не в минулому. Це свідчить про те, що вимога про переважне право покупця може мати місце лише на момент існування договірних правовідносин.

Проте, на час звернення до суду із вказаним позовом, а тим більше на момент прийняття рішення судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та СТОВ "Рід" не існувало жодних правовідносин, оскільки строк дії договорів оренди закінчився.

Вимоги про переведення прав та обов'язків покупця є похідними від вимог про встановлення нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу та визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок. Оскільки апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні основної позовної вимоги, то і похідні вимоги задоволенню також не підлягають.

Позивач просить суд захистити його права шляхом переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від

03 грудня 2016 року. Про існування зазначених договорів позивачу було достеменно відомо ще у 2017 році, фактично з моменту їх укладення, оскільки ОСОБА_2 повідомляв про укладення цих договорів позивача, просив їх розірвати та сплатити заборгованість з орендної плати, а позивач звертався до суду майже з аналогічним позовом у справі № 740/2651/17. Тому, позовна давність за вимогами про переведення на позивача прав покупця спливла

03 грудня 2017 року. Проте із позовом у цій справі позивач звернувся до суду лише у серпні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 подав клопотання про застосування позовної давності до вимог про переведення прав та обов'язків покупця.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 травня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року

у справі № 6-105цс12, постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 201/10030/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку ЧН №020907 та ЧН №197840 ОСОБА_3 була власником земельних ділянок площею 1,94 га та 1,92 га, розташованих на території Сальненської сільської ради Ніжинського району, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097,7423388100:03:001:0112 відповідно, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з договорами оренди землі від 16 грудня 2008 року та 10 березня

2009 року, укладеними між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем СТОВ "Рід" спірні земельні ділянки площею 1,92 га та 1,94 передані в оренду на 10 років. Зазначені договори були зареєстровані у Ніжинському районному відділі центру Державного земельного кадастру 10 березня 2009 року та 30 грудня 2009 року.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 09 листопада 2015 року спадкоємцем майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1,

є її син ОСОБА_1, спадщина: земельна ділянка площею 1,9391 га, розташована на території Сальненської сільської ради Ніжинського району, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097, та земельна ділянка площею 1,9163 га, розташована на території Сальненської сільської ради Ніжинського району, кадастровий номер 7423388100:03:001:0112.

Право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано 09 листопада

2015 року за ОСОБА_1

03 грудня 2016 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,9391 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097, та площею 1,9163 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0112. Договори купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Л. В. та зареєстровано в реєстрі.

02 березня 2017 року вказані вище договори купівлі-продажу були розірвані, згідно із відповідними договорами, які укладені між цими ж особами.

19 квітня 2017 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,9391 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0097, та площею 1,9163 га, кадастровий номер 7423388100:03:001:0112, що оформлено відповідними договорами дарування.

05 лютого 2019 року на підставі договорів дарування від 19 квітня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельні ділянки

з кадастровими номерами 7423388100:03:001:0097,7423388100:03:001:0112.

Відповідно до заяв від 12 травня 2017 року ОСОБА_2 звертався до СТОВ "Рід" як власник земельних ділянок з кадастровими номерами 7423388100:03:001:0097,7423388100:03:001:0112, в яких просив провести розрахунок та оплату заборгованості з орендної плати і розірвати договори оренди.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 серпня

2016 року, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення реєстраційної служби Прилуцького районного управління юстиції Чернігівської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: права оренди земельної ділянки індексний номер 28682831 від 11 березня 2016 року, та права оренди земельної ділянки індексний номер 28683078 від 11 березня

2016 року, а також зобов'язано реєстраційну службу виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи. При цьому судом встановлено, що за наявності зареєстрованого права оренди на земельні ділянки за СТОВ "Рід" на підставі укладених договорів із ОСОБА_3 від 16 грудня

2008 року та 10 березня 2009 року, державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за договорами оренди землі від 17 грудня 2015 року № 101/15, № 102/15, укладених між ОСОБА_1 (як спадкоємцем

ОСОБА_3) і ТОВ "Украгророзвиток ", порушила права орендаря СТОВ "Рід".

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27 липня 2020 року щодо земельної ділянки площею 1,9391 га, кадастровий номер undefined,07 лютого 2020 року зареєстровано право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), підстава - договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31 січня 2020 року зі строком дії до 31 грудня 2020 року, з правом пролонгації, землекористувач - ТОВ "Украгророзвиток", власник - ОСОБА_2.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27 липня 2020 року щодо земельної ділянки площею

1,9163 га, кадастровий номер undefined,06 лютого 2020 року зареєстровано право оренди земельної ділянки, підстава - договір оренди землі від 31 січня 2020 року зі строком дії до 31 грудня 2030 року, орендар -

ТОВ "Украгророзвиток", орендодавець - ОСОБА_2.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції вказав, що відповідно до частини 4 статті 81 ЗК України ОСОБА_1 як іноземець і власник спірних земельних ділянок з

09 листопада 2015 року, протягом року повинен був їх відчужити, тобто до 09 листопада 2016 року. 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, які розірвані за взаємною згодою сторін договорів 02 березня 2017 року. Обмеження, які передбачені у пункті 15 Перехідних положень ЗК України

(в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) існували і на час судового розгляду (до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року). За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правочини (договори від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 03 грудня 2016 року) вчинені всупереч частині 4 статті 81 ЗК України та пункту 15 Перехідних положень ЗК України, що підставою для встановлення нікчемності договорів від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок. Суд першої інстанції вважав, що необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу земельних ділянок, враховуючи заборону на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок відповідно до пункту 15 Перехідних положень ЗК України, які діяли станом на час спірних правовідносин сторін і на час розгляду справи, що унеможливлювало застосування до цих правовідносин частини 2 статті 777 ЦК України (наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання).

Апеляційний суд дійшов висновку, що пункт 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на спірні правовідносини, оскільки положення частини 4 статті 81 ЗК України щодо обов'язку відчуження іноземцем отриманої у спадщину земельної ділянки сільськогосподарського призначення (як от для ведення особистого селянського господарства) є імперативними. Правовідносини, які виникли між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок укладення договорів купівлі-продажу, не суперечать пункту 15 Перехідних положень ЗК України, як не суперечать і правовідносини, які виникли внаслідок розірвання цих договорів.

З урахуванням наведеного, посилання позивача на дію мораторію, як на підставу задоволення частини позовних вимог не ґрунтуються на нормах права, оскільки спірні земельні ділянки були набуті у спадщину ОСОБА_1, який

є громадянином Російської Федерації, у порядку визначеному законом, та відповідно були відчужені, хоча і з порушенням строку. Надалі спірні земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_1 внаслідок розірвання договорів купівлі-продажу, що не суперечить вимогам статті 81 ЗК України. Крім того, під час розгляду справи спірні земельні ділянки після розірвання договорів купівлі-продажу 19 квітня 2017 року були відчужені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 шляхом укладення договорів дарування. Позивач необґрунтовано посилався на наявність підстав для визнання недійсними, нікчемними договорів про розірвання договорів купівлі-продажу та переведення прав та обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу на норми статті 777 ЦК України, оскільки ЗК України та Закон України "Про особисте селянське господарство" не передбачає можливість передачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність юридичних осіб,

а лише дозволяє передавати громадянам такі земельні ділянки у користування юридичним особам України з метою використання їх для ведення сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що за відсутності суб'єктивного права у юридичної особи на набуття права власності на спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного неврахування норми частини 2 статті 777 ЦК України, яка передбачає переважне право наймача (орендаря) на придбання переданої в найм (оренду) речі (земельної ділянки).

Колегія суддів частково не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 5 статті 22 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

У частині 3 статті 81 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Відповідно до частини 4 статті 81 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Підставою для припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених частини 4 статті 81 ЗК України України (пункт "е" статті 140 ЗК України).

Відповідно до частин 1 -2 статті 145 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за частин 1 -2 статті 145 ЗК України не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

У пункті 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а " та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному Закон України "Про особисте селянське господарство". Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а " та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма Закон України "Про особисте селянське господарство" про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої Закон України "Про особисте селянське господарство". Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний ", "є недійсним".

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 61-8199св21) зазначено: "відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Оскільки СТОВ "Рід" просило встановити нікчемність договорів від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто заявило вимогу, яка не є ефективним способом захисту права чи інтересу, у задоволенні цієї вимоги належить відмовити саме з цих підстав - обрання позивачем неефективного способу захисту права.

Водночас, перевіряючи доводи позивача про нікчемність договорів від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що відсутні обставини, які б свідчили про нікчемність зазначених правочинів, виходячи з наступного.

У пункті 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_1 набув права власності на спірні земельні ділянки, які призначені для ведення особистого селянського господарства у порядку спадкування,

а не в порядку їх виділення в натурі (на місцевості) як власнику земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції правильно вважав, що у цій ситуації встановлена

у пункті 15 Перехідних положень ЗК України заборона не поширюється на відчуження спірних ділянок, зокрема, шляхом укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів розірвання договорів їх купівлі-продажу і, відповідно, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для кваліфікації цих правочинів як нікчемних.

Набуття ОСОБА_1 як іноземцем у власність спірних земельних ділянок внаслідок укладення договорів про розірвання договорів їх купівлі-продажу не визначено законом як підстава для визнання нікчемними зазначених правочинів.

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог СТОВ "Рід" про встановлення нікчемності договорів від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 03 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відсутні.

Вимог про визнання недійсними (як оспорюваних) договорів від 02 березня

2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 03 грудня 2016 року СТОВ "Рід" не пред'являло.

Стосовно доводів позивача про неможливість укладання між сторонами договорів від 02 березня 2017 року про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 03 грудня 2016 року, зобов'язання за якими виконано у повному обсязі в момент їх укладення, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

За відсутності підстав для задоволення основної вимоги про встановлення нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок через неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права чи інтересу та відсутність факту нікчемності цих правочинів, не можуть бути задоволені і похідні від неї вимоги про визнання недійсними договорів дарування спірних земельних ділянок, про переведення на позивача прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу цих земельних ділянок та про присудження ОСОБА_2 грошових коштів, що становлять вартість земельних ділянок згідно з договорами купівлі-продажу.

Отже, суди першої і апеляційної інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, дійшли правильного висновку по суті їх вирішення, проте помилились щодо мотивів такої відмови. У зв'язку з цим мотивувальні частини судових рішень в оскарженій частині підлягають зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 2 статті 214 ЦК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 61-8199св21), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Рід" задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 січня

2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про переведення на прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, про присудження грошових коштів та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення нікчемності договорів про розірвання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок, про переведення прав і обов'язків покупця за договорами купівлі-продажу земельних ділянок та про присудження грошових коштів змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М.

Русинчук