Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.08.2021 року у справі №637/488/20

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 637/488/20-ц

провадження № 61-12798св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Шевченківська селищна рада Харківської області, Шевченківська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року у складі судді Островської Н. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І.

В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Шевченківської селищної ради Харківської області (далі - Шевченківська селищна рада), Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Шевченківська РДА) про встановлення факту належності правовстановлюючих документів та визнання права на земельну частку (пай).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 29 червня 1984 вона була прийнята у члени колективного сільськогосподарського підприємства "Надія" (далі - КСП "Надія"), де продовжувала працювати до 21 березня 1998 року. Землю у колективну власність КСП "Надія" передано 19 січня 1996 року на підставі Державного акта на право колективної власності на землю. Вона була включена за номером запису 246 у Додаток 1 до Списку громадян - членів КСП до Державного акта. Проте, відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП "Надія", відсутній запис про реєстрацію сертифікату на її ім'я, тобто сертифікат на право на земельну частку (пай) на її ім'я не виготовлявся.

У період паювання землі вона працювала у КСП "Надія" та була членом КСП. З посиланням на Указ Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" зазначила, що право на земельну частку (пай) особи виникає не з часу внесення членів КСП до Списку, доданого до Державного акта на право колективної власності на землю, перевірки і затвердження цього Списку, а з моменту передачі Державного акта конкретному КСП, членом якого вони є. Право на земельну частку (пай) особи виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством Державного акта на право колективної власності на землю, в якому ця особа вказана, як така, що має право на земельну частку (пай). Оскільки про включення її прізвища до списку членів КСП "Надія", які мають право на земельну частку (пай), вона дізналася 06 серпня 2019 року з листа Відділу у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, вважає, що строк позовної давності пропущено із поважних причин, а тому вона має право на земельну частку (пай) розміром 6,68 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) на території Петропільської сільської ради Шевченківського району Харківської області.

Зазначила, що у період із 31 липня 1984 року по 19 грудня 1992 року працювала у колгоспі імені Петровського, була членом колгоспу, а з 19 грудня 1992 року по 21 березня 1998 року, в зв'язку з реорганізацією колгоспу, переведена у КСП "Надія", членом якого залишалася до звільнення. За період трудової діяльності їй видано трудову книжку колгоспника від 29 червня 1984 року № 25 та вкладиш до трудової книжки, які містять записи про її трудовий стаж та трудову діяльність.

Проте, у трудовій книжці є помилки щодо написання її прізвища та імені по - батькові. Зокрема, їй видано трудову книжку з датою видачі 29 червня 1984 року, в якій вона записана як "ОСОБА_1 (російською мовою), що не відповідає її паспорту громадянина України та свідоцтву про шлюб. У зв'язку із розбіжністю записів у правовстановлюючих документах вона не має можливості підтвердити трудовий стаж згідно із записами у ній, а також членство в колгоспі імені Петровського та КСП "Надія".

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, поновивши строк для звернення до суду з цим позовом, а також визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 6,68 умовних кадастрових гектари, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) із земель реформованого КСП "Надія" на території Шевченківської селищної ради; встановити факт належності правовстановлюючого документа - трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 з датою заповнення від 29 червня 1984 року, виданої на ім'я "ОСОБА_1 та запису № 246 в Додатку 1 Списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства до Державного акта на право колективної власності на землю ХР 27-00-000439 КСП "Надія".

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт належності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, трудової книжки колгоспника № 25 із датою заповнення від 29 червня 1984 року, на ім'я "ОСОБА_1". Встановлено факт належності ОСОБА_1 запису № 246 у Додатку 1 Списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства до Державного акта на право колективної власності на землю ХР 27-00-000439 КСП "Надія", зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю від 19 січня 1996 року за № 4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що на момент отримання КСП "Надія" Державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_1 була членом КСП, була включена до списків осіб, що мають право на земельну частку (пай), а тому набула право на земельну частку (пай) з моменту отримання КСП "Надія" Державного акта на право колективної власності на землю, а саме 19 січня1996 року. Проте позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із позовом, оскільки знала, що має право на земельну частку /пай/, але протягом 23 років не реалізувала своє право щодо звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права, не надала поважних причин пропуску цього строку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач у передбачений законом строк без поважних на те причин не звернулася до суду з вказаними вимогами, що стало підставою для відмови у задоволенні позову. Інших фактів та доказів, які б свідчили про поважність причин пропущення строків позовної давності позивачкою не надано.

Таким чином, позивач знала, що має право на земельну частку (пай), але протягом 23 років не реалізувала своє право щодо звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права, не надала поважних причин пропуску цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права на земельну частку (пай) розміром 6,68 умовних кадастрових гектари, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) із земель реформованого КСП "Надія" на території Шевченківської селищної ради, то Верховний Суд переглядатиме судові рішення лише в цій частині.

Обставини, встановлені судами

Згідно з трудовою книжкою колгоспника від 29 червня 1984 року № 25 ОСОБА_1 29 червня 1998 року прийнята в члени колгоспу імені Петровського різноробочим, з 1996 по 1989 роки працювала кухаром. У 1992 році у зв'язку з реорганізацією колгоспу імені Петровського переведена в члени КСП "Надія". Членство ОСОБА_1 у господарстві припинено 21 березня 1998 року на підставі наказу від 26 березня 1998 року.

Відповідно до протоколу зборів уповноважених колгоспу ім. Петровського від 27 грудня 1984 року № 2, ОСОБА_1 прийнята в члени колгоспу з 29 червня 1984 року.

На підставі протоколу засідань правління КСП "Надія" від 21 березня 1998 року № 6, ОСОБА_1 виведено з членів КСП. Згідно з протоколом засідань правління КСП "Надія" від 30 січня 1999 року № 2 ОСОБА_1 прийнята на роботу в Олександрівську школу кухаром за трудовим договором із 11 січня 1999 року.

Згідно з копією Державного акта на право колективної власності на землю серії ХР-27-00-000439, він зареєстрований 19 січня 1996 року в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 4.

У Додаток № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серії ХР-27-00-000439 від 19 січня 1996 року у Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства за № 246 включена ОСОБА_1.

Відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку /пай/ по КСП "Надія" відсутні записи про реєстрацію сертифікатів на право на земельну частку /пай/, виготовлених на ім'я ОСОБА_1.

06 листопада 2019 року Шевченківською РДА відмовлено ОСОБА_1 у видічі сертифікату на право на земельну частку (пай), оскільки останні виготовлені у необхідній кількості відповідно до кількості пайовиків і видавалися в одному екземплярі на руки, архівні екземпляри відсутні та не виготовлялися

Суди встановили, що на момент отримання КСП "Надія" Державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_1 була членом КСП, була включена до списків осіб, що мають право на земельну частку (пай), а тому набула право на земельну частку (пай) з моменту отримання КСП "Надія" Державного акта на право колективної власності на землю.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у визнанні за нею права на земельну частку (пай), виходив із того, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 про порушення свого права на земельну частку (пай) повинна була дізнатись з моменту отримання КСП "Надія" Державного акта на право колективної власності на землю з 19 січня 1996 року. Позивач знала, що має право на земельну частку (пай), але протягом 23 років не реалізувала своє право щодо звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права, не надала поважних причин пропуску цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 9 статті 5 ЗК України (тут і далі в редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Частиною 9 статті 5 ЗК України.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 (720/95) "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з частиною 1 статті 17 ЗК України, в редакції ~law28~ від 13 березня 1992 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України або за результатами аукціону.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Виходячи з повноважень, визначених у статті 122 ЗК України, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради.

Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI "Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень ~law30~, з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а " і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 нього розділу.

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК Україницентральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина 1 , 2 та 3 статті 51 ЦПК України).

Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Отже, у розумінні вимог закону виконавчий орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.

У разі пред'явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що ОСОБА_1 пред'явила позов не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема без залучення до участі у справі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яке є розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій, оскільки вимоги про визнання права особи на земельну частку (пай) не можуть розглядатися без залучення до участі належних за такими позовами відповідачів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 181/950/17 (провадження № 61-11562св19) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 181/699/17 (провадження № 61-10112св19).

Відмова у визнанні права на земельну частку (пай), не позбавляє позивача права, у передбаченому законом порядку, звернутись до суду із позовом до належного відповідача/відповідачів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай), підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 , 2 , 13 статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

РішенняШевченківського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 6,68 умовних кадастрових гектари, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) із земель реформованого Колективного сільськогосподарського підприємства "Надія" на території Шевченківської селищної ради Харківської області, скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Шевченківської селищної ради Харківської області, Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) відмовити.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 09 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко