Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2021 року у справі №134/1789/19

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 134/1789/19

провадження № 61-9975св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи (за первісним позовом):

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Городківська сільська рада, ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

учасники справи (за зустрічним позовом):

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Городківська сільська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року у складі судді Зарічанського В. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Городківської сільської ради Крижопільського району, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на житловий будинок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Городківка Крижопільського району Вінницької області помер його батько ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Городківка Крижопільського району Вінницької області померла його баба (мама його батька) ОСОБА_6.

Вказував, що станом на 15 квітня 1991 року він, його батько та баба являлись членами колгоспного двору, який розташований в АДРЕСА_1. Після ліквідації колгоспних дворів будинок перейшов у їхню спільну власність.

Після смерті батька та баби він прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, оскільки проживав у їхньому спільному будинку. Тривалий час він проживав за межами України, а в травні 2019 року вирішив оформити право власності як на належну йому 1/3 частину будинку, так і на 2/3 частини, які залишились після смерті батька та баби.

Документи на житловий будинок знаходились у його сестри ОСОБА_3, яка відмовилась їх віддати, тому він вимушений був зробити новий технічний паспорт на будинок.

В Городківській сільській раді йому стало відомо, що сільською радою було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок в 2002 році, в якому зазначений він, покійний батько, баба та особи, які станом на 15 квітня 1991 року не являлись членами колгоспного двору, а саме: ОСОБА_7 (його мати) та ОСОБА_2 (його син).

В інвентарній справі на житловий будинок АДРЕСА_1 було виявлено рішення виконкому Городківської сільської ради № 86 від 2002 року, в якому було зазначено абсурдні підстави для його прийняття, оскільки він та його син знаходились за кордоном, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були померлими та не могли звернутись до Городківської сільської ради із заявою про видачу свідоцтва про право власності.

Звернувшись до архівного сектора Крижопільської районної державної адміністрації, він отримав довідку про те, що 15 травня 2002 року виконавчим комітетом Городківської сільської ради будь-які рішення не приймались. Рішення № 86 приймалось 31 липня 2002 року, але права власності на спірний житловий будинок воно не стосується, тому має вважатись недійним.

З урахуванням викладеного просив суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2002 року, зареєстроване Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року в реєстрову книгу № 10 за № 1452; визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про зміну та доповнення позовних вимог, у якій доповнив обсяг позовних вимог та просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 квітня 2005 року, за яким за його матір'ю - ОСОБА_7 було визнано право на автомобіль ЛуАЗ-969М, номерний знак НОМЕР_1, який належав його батьку ОСОБА_5, оскільки мати при зверненні за оформленням спадщини не вказала про наявність інших спадкоємців, тобто його, хоча на день смерті батька він проживав із ним разом у спірному будинку, і мати могла б успадкувати лише 1/2 частину спадкового майна після смерті батька. Також просив визнати за ним право власності на 5/6 житлового будинку АДРЕСА_1.

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Городківської сільської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання недійсним свідоцтв про право власності на житловий будинок та визнання права власності на частину житлового будинку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати ОСОБА_7, яка постійно проживала за адресою:, АДРЕСА_1.

Вона є єдиним спадкоємцем за заповітом на все майно спадкодавця.

Вказувала, що до складу спадщини входить автомобіль ЛуАЗ-969М, номерний знак НОМЕР_1, який її мати ОСОБА_7 прийняла у спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 квітня 2005 року, видане державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 539.

У 1958 році її мати ОСОБА_8 та її батько ОСОБА_5 почали проживати як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у даному колгоспному дворі разом із батьками її батька ОСОБА_9 та ОСОБА_6

24 липня 1973 року її батьки зареєстрували шлюб.

З 1958 року та до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її мати проживала у вказаному будинку.

Відповідно до виписки з погосподарської книги за 1986-1990 роки від 30 вересня 2019 року № 1867 її мати ОСОБА_7 30 листопада 1990 року виписалась за адресою колгоспного двору та приписалась у смт Крижопіль. Однак у 1994 році приписана була знову за вищевказаною адресою. Вказувала, що фактично її мати не залишала свого місця проживання, нікуди не виїжджала, надалі проживала зі своїм чоловіком і своєю працею та коштами приймала участь у ведені майна колгоспного двору.

Її мати ОСОБА_7 з 20 вересня 1958 року по 01 січня 1969 року працювала вчителем крою та шиття Городківської середньої школи, та з 01 вересня 1969 року по 12 вересня 1994 року працювала бібліотекарем Городківської СЗШ І-ІІІ ступенів № 2, що підтверджується довідками.

Зазначала, що станом на 15 квітня 1991 року фактично в даному будинку проживали її баба ОСОБА_6, її батько ОСОБА_5, її мати ОСОБА_7, її брат ОСОБА_1, частка кожного з яких у майні колишнього колгоспного двору становила 1/4.

11 червня 2002 року виконавчим комітетом Городківської сільської ради Крижопільського району на підставі рішення виконкому Городківської сільської ради від 15 травня 2002 року № 86 видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок на ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в рівних частинах як членам колишнього колгоспного двору. На підставі цього рішення 12 червня 2002 року Тульчинським МБТІ за вказаними особами зареєстровано право власності на 1/5 частини житлового будинку за кожним.

Вважала, що дане свідоцтво на право власності від 11 червня 2002 року є незаконним, оскільки ОСОБА_2, син відповідача, народився ІНФОРМАЦІЯ_4, тому він не міг набути частку у майні колгоспного двору, оскільки станом на 1993 рік колгоспні двори було ліквідовано.

Також в матеріалах інвентаризаційної справи КП "Тульчинське МБТІ" щодо даного житлового будинку наявна копія свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок № 1466 від 13 жовтня 1993 року, видане на ім'я ОСОБА_6 на цілий житловий будинок на підставі рішення від 15 липня 1987 року № 9. Свідоцтво зареєстроване в Тульчинському МБТІ 13 жовтня 1993 року за реєстром № 1452. Дане свідоцтво про право власності також вважала недійсним, оскільки станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були чотири особи, які відповідно мають право на 1/4 частини в майні колгоспного двору, а не одна ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5, частка якого у майні колишнього колгоспного двору становила 1/4.

Після його смерті в силу положень статті 549 ЦК УРСР спадщину прийняла її мати ОСОБА_7 та отримала свідоцтво на право на спадщину на частину спадкового майна, а саме автомобіль автомобіль ЛуАЗ-969М, номерний знак НОМЕР_1.

Зазначала, що відповідно до статті 1268 ЦК України її мати прийняла 1/4 частину житлового будинку після смерті її батька, а тому частка її матері становить 1/2.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її баба ОСОБА_6. Спадщину після її смерті ніхто не прийняв.

Вказувала, що вона, як спадкоємець за заповітом на все майно своєї матері ОСОБА_7, прийняла спадщину згідно статті 1268 ЦК України, оскільки проживала разом із нею з 2013 року до дня її смерті та здійснювала поховання.

Враховуючи наведене просила суд:

встановити факт спільного проживання у вищевказаному будинку із ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме з серпня 2013 по день смерті;

визнати недійсним свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок № 1466 від 13 жовтня 1993 року, видане на ім'я ОСОБА_6 на цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване в Тульчинському МБТІ 13 жовтня 1993 року за реєстровим № 1452;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, зареєстроване в Тульчинському МБТІ 12 червня 2002 року за № 1452;

визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_7 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_3.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466, видане на ім'я ОСОБА_6 на цілий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване в Тульчинському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1993 року за реєстровим № 1452.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2002 року, зареєстроване Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року в реєстрову книгу № 10 за № 1452.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 квітня 2005 року, яким за ОСОБА_7 було визнано право власності на автомобіль ЛуАЗ-969М, номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_5 (спадкова справа № 162, реєстрованого 539).

У задоволенні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту її постійного проживання з ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, на час відкриття спадщини, а саме з серпня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1) відмовлено.

У задоволенні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 відмовлено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_4 (А - житловий будинок загальною площею 62,4 кв. м, житловою площею 44,9 кв. м, а - веранда, а 1 - прибудова, а2 - вхідний майданчик, а3 - прибудова, Б - літня кухня, б - веранда, В - господарська будівля, Г - сарай, г - прибудова, Д - погріб, У - вбиральня, К - криниця, 1-2 - ворота) по АДРЕСА_3.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення судових витрат відмовлено.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частин житлового будинку, суд першої інстанції виходив із того, що останній прийняв спадщину після смерті батька у розмірі 1/8 частин житлового будинку та після смерті баби у розмірі 1/4 частини житлового будинку, а з урахуванням належної йому 1/4 частини житлового будинку, суд дійшов висновку, що він має право на 5/8 частин житлового будинку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту її постійного проживання з ОСОБА_7 з серпня 2013 року по 06 грудня 2013 року, суд першої інстанції виходив із того, що на час відкриття спадщини ОСОБА_3 була зареєстрована по АДРЕСА_5, працювала в Крижопільському будівельному ліцеї, а її догляд за матір'ю не можна вважати як постійне проживання із нею.

Крім того, місцевим судом зазначено, що спадщину після смерті ОСОБА_7 не прийняли ані її дочка ОСОБА_3, ані її син ОСОБА_1, з вимогами про надання додаткового строку для прийняття спадщини останні не звертались, тому у задоволенні їх вимог щодо визнання права на спадщину після смерті матері слід відмовити.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину від 16 квітня 2005 року, за яким за ОСОБА_7 було визнано право на автомобіль ЛуАЗ-969М, номерний знак НОМЕР_1, суд виходив із того, що при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_5. ОСОБА_7 не повідомила про наявність іншого спадкоємця - ОСОБА_1.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право особистої власності на спірний житловий будинок № НОМЕР_2 від 13 жовтня 1993 року, виданого виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2020 року на ім'я ОСОБА_6, та свідоцтво про право власності на спірний будинок, виданого виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2020 року, зареєстроване Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року в реєстрову книгу № 10 за № 1452, на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7, суд виходив із того, що дані свідоцтва не відповідають фактичним обставинам, які були встановлені під час розгляду справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 квітня 2005 року, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2002 року, зареєстрованого Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року за № 1452, про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку у житловому будинку АДРЕСА_1, та позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2002 року, зареєстрованого Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року, скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_7, видане виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2002 року, зареєстроване Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року в реєстрову книгу № 10 за №
1452.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466 відмовлено.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, з урахуванням положень частин 1 , 4 статті 367 ЦПК України, дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі апеляційної скарги, оскільки при вирішенні вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності на житловий будинок № 1452 від 12 червня 2002 року та № 1466 від 13 жовтня 1993 року суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Так, вирішуючи питання щодо свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 червня 2002 року № 1452, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутня правова підстава для його видачі на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 та відсутні відомості про наявність підстав для переоформлення права часткової власності на житловий будинок у зв'язку з припиненням існування колгоспного двору на ОСОБА_2 з урахуванням того, що останній станом на 15 квітня 1991 року не був членом колгоспного двору, та відсутні відомості щодо наявності підстав для включення у свідоцтво осіб, які станом на час його видачі померли, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання вказаного свідоцтва недійсним.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466, суд виходив із того, що рішення виконавчого комітету сільської ради від 15 липня 1987 року № 9, яке стало підставою для видачі оскаржуваного свідоцтва, не оскаржувалось та є чинним, а тому визнання недійсним вказаного свідоцтва не породить, не змінить та не припинить певних прав та обов'язків.

Враховуючи те, що ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, вимога про визнання за ним права власності на будинок визначена у меншій частці ніж він може претендувати за законом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної вимоги, оскільки даний спосіб захисту не буде відповідати критерію законності та справедливості.

Також суд апеляційної інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 квітня 2005 року, яким за його матір'ю було визнано право власності на автомобіль, який належав його батьку, у зв'язку із пропуском строку позовної давності, на застосування якої наполягала ОСОБА_11.

Колегія суддів погодилась із висновком місцевого суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_12, оскільки ОСОБА_11 після смерті ОСОБА_12 спадщину не прийняла, з вимогами про надання додаткового строку для прийняття спадщини не зверталась.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466 та залишити в цій частині в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 145/1684/16-ц, провадження № 61-30757св18, від 10 лютого 2021 року у справі № 340/87/18, провадження № 61-15230св19, від 24 вересня 2020 року у справі № 352/283/18, провадження № 61-1435св19, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, провадження № 61-43496св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що з погосподарської книги № 3аК особового рахунку № НОМЕР_3 вбачається, що станом на 15 квітня 1991 року спірний будинок відносився до суспільної групи колгоспних дворів, членами якого були: ОСОБА_6 (голова двору), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (онук). Проте, членом колгоспного двору за вказаною адресою також була мати ОСОБА_1 та її - ОСОБА_7, яка відповідно до виписки з погосподарської книги за 1986-1990 роки від 30 вересня 2019 року № 1867 30 листопада 1990 року виписалась за адресою колгоспного двору, а згодом, 28 лютого 1994 року, прибула за цією ж адресою, що підтверджується випискою з погосподарської книги від 30 вересня 2019 року № 1868.

Заявник вказує, що фактично ОСОБА_7 не залишала свого місця проживання, нікуди не виїжджала і надалі проживала разом із своїм чоловіком ОСОБА_5, що підтверджується довідкою відділу освіти Крижопільської районної державної адміністрації від 16 жовтня 2013 року.

Отже, станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були: ОСОБА_6 (голова двору), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (онук), ОСОБА_7 (невістка).

Також заявник вказує, що згідно із заповітом ОСОБА_7 єдиними спадкоємцем на все її майно є ОСОБА_3. Довідкою виконкому Городківської сільської ради від 11 грудня 2013 року № 2086 підтверджується, що вона постійно проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_7.

Посилається на те, що вона не оскаржувала до апеляційного суду рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466, виданого на ім'я ОСОБА_6, проте суд апеляційної інстанції вийшов за межі її апеляційної скарги.

Зазначає, що вказане свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Городківської сільської ради народних депутатів від 15 липня 1987 року № 9. На час прийняття вказаного рішення був живий голова колгоспного двору ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5, та зареєстровані інші мешканці колгоспного двору, тому у 1987 році не могло прийматись рішення про оформлення особистої власності на цілий житловий будинок на одного члена колгоспного двору.

Також заявник вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, посилаючись лише на те, що він був зареєстрований з ОСОБА_6 у житловому будинку АДРЕСА_4. Разом із тим, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 січня 2020 року підтверджується, що 28 вересня 1993 року ОСОБА_1 придбав житловий будинок АДРЕСА_6. Тому на час смерті ОСОБА_6. ОСОБА_1, хоча і був зареєстрований за однією адресою із ОСОБА_6, однак фактично проживав зі своєю сім'єю за іншою адресою, тобто із спадкодавцем ОСОБА_6 він спільно не проживав і не вів спільного господарства. Вважає, що реєстрація місця проживання разом із спадкодавцем не може бути належним доказом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, якщо на час смерті спадкодавця спадкоємець фактично проживав в іншому жилому приміщення.

Крім того, заявник не згодна із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту постійного проживання разом із матір'ю - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

На підтвердження постійного спільного проживання разом із ОСОБА_7 до дня її смерті нею було надано копію довідки виконкому Городківської сільської ради від 11 грудня 2013 року № 2086 про спільне проживання, посвідчену Городківською сільською радою Крижопільського району. Також факт постійного її проживання разом із матір'ю було підтверджено показами свідків.

Вважає, що вона в силу положень частини 3 статті 1268 ЦК України, як спадкоємець за заповітом на все майно спадкодавця ОСОБА_7, прийняла спадщину після її смерті на належну останній частку житлового будинку.

Також заявник посилається на те, що головуючий суддів місцевого суду під час розгляду її заяви про відвід не дотримався вимог статті 40 ЦПК України та статті 33 ЦПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно погосподарської книги № 3аК особового рахунку № НОМЕР_3 житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносився до суспільної групи - колгоспних дворів (т. 1, а. с.22).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого Крижопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 19 вересня 2019 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 у с. Городківка Крижопільського району (т. 1, а. с. 14).

13 жовтня 1993 року на ім'я ОСОБА_6 видано свідоцтво на право власності на цілий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване в Тульчинському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1993 року за реєстровим № 1466. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Городківської сільської ради народних депутатів від 15 липня 1987 року № 9 (т. 1, а. с. 82).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5, виданого Крижопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 19 вересня 2019 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.

Городківка Крижопільського району Вінницької області померла ОСОБА_6 (т 1, а. с. 15).

Відповідно до відповіді завідувача Державного нотаріального архіву Вінницької області Слободяник О. І. від 04 грудня 2019 року № 3894/01-18 згідно даних алфавітної книги обліку спадкових справ Крижопільської державної нотаріальної контори за 1995-2006 роки, яка знаходиться на зберіганні в державному нотаріальному архіві, спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 по фонду даної контори не виявлено (т. 1, а. с. 52).

12 червня 2002 року видане свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7. Дане свідоцтво видане виконавчим комітетом Городківської сільської ради 11 червня 2002 року, зареєстроване Тульчинським МБТІ 12 червня 2002 року в реєстрову книгу № 10 за № 1452 (т. 1, а. с. 10-11).

16 квітня 2005 року видане свідоцтво про право на спадщину за законом, яким за ОСОБА_7 було визнано право на автомобіль ЛуАЗ - 969 М, номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_5 (спадкова справа № 162, реєстрованого 539).

06 грудня 2013 року відповідно свідоцтва про смерть померла ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до заповіту, посвідченого Бурдейною В. Б. секретарем Городківської сільської ради Крижопільського району Вінницької області 27 вересня 2013 року, ОСОБА_7 все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все майно, що на день смерті буде належатиме їй і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_3,1960 року народження (т. 1, а. с. 47).

Відповідно до довідки Городківської сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 30 травня 2019 року № 1091 згідно даних погосподарського обліку по Городківській сільській раді (погосподарська книга № 15 за 2011-2015 роки) ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, на день своєї смерті за адресою своєї прописки в АДРЕСА_1 була прописана одна. Інших зареєстрованих членів сім'ї за адресою не було (т. 1, а. с. 137).

Відповідно до відповіді Крижопільської державної нотаріальної контори від 31 січня 2020 року № 21/01-16 Крижопільською державною нотаріальною конторою до майна померлої ОСОБА_7 спадкова справа не заведена (т. 1, а. с. 93).

Згідно довідки Городківської сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 05 серпня 2019 року № 1480 згідно даних погосподарського обліку по Городківській сільській раді (погосподарська книга № 3аК за 1991-1995 роки) ОСОБА_7,1936 року народження, була прописана по АДРЕСА_1, з 28 лютого 1994 року (т. 1, а. с. 21).

Відповідно до довідки виконкому Городківської сільської ради від 05 серпня 2019 року житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносився до суспільної групи колгоспних дворів. Склад двору, як встановлено під час розгляду справи, на 15 квітня 1991 року становив: ОСОБА_6 (голова), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (онук) (т. 1, а. с. 22).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 02 травня 2019 року № 98, виданої виконавчим комітетом Городківської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, з 14 лютого 1997 року по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_6 (т. 1, а. с. 6).

Відповідно до виписки з погосподарської книги від 30 вересня 2019 року № 1868, за 1986-1990 роки в АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_9 (голова двору) ІНФОРМАЦІЯ_7 - помер ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, (дружина); ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9 (син), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, (невістка), виписалась 30 листопада 1990 року в смт. Крижопіль, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, (онук), виписаний 27 серпня 1987 року в м. Ладижин, 10 грудня 1988 року РА (т. 1, а. с. 24,78).

Відповідно до виписки з погосподарської книги від 30 вересня 2019 року № 1868 за 1991-1995 роки в АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_6 (голова двору), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_5 (син), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 (невістка) прибула 28 лютого 1994 року з смт. Крижопіль, ОСОБА_1 (онук), ОСОБА_2 (правнук) (т. 1, а. с. 23,.79).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_3 просить скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466 та залишити в цій частині в силі рішення місцевого суду. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Спір щодо спадкового майна має вирішуватися, серед іншого, між особами, які є спадкоємцями, тобто особами, які прийняли спадщину.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 оскаржуються судові рішення місцевого та апеляційного суду в частині її позовних вимог щодо встановлення факту спільного проживання, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, та постанова апеляційного суду в частині вимог щодо визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що перш ніж вирішувати питання про права ОСОБА_13 на спадкове майно, необхідно встановити, чи відноситься вона до кола осіб, які є спадкоємцями, тобто прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Судами встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого Бурдейною В. Б. секретарем Городківської сільської ради Крижопільського району Вінницької області 27 вересня 2013 року, ОСОБА_7 все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все майно, що на день смерті буде належатиме їй і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_3,1960 року народження.

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

З відповіді Крижопільської державної нотаріальної контори від 30 січня 2020 року вбачається, що спадкова справа щодо майна ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, не заведена (т. 1, а. с. 93).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1272 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

ОСОБА_3 вказувала, що з серпня 2013 року по 06 грудня 2013 року постійно проживала із своєю матір'ю ОСОБА_7 по АДРЕСА_1, а тому в силу положень частини 3 статті 1268 ЦК України прийняла спадщину.

На підтвердження вказаного факту ОСОБА_3 було надано довідку Городківської сільської ради від 11 грудня 2013 року № 2086, у якій вказано, що остання з покійною ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, постійно проживали разом та вели спільне господарство.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_13 про встановлення факту спільного проживання разом із ОСОБА_7 з серпня 2013 року по 06 грудня 2013 року, виходили із того, що на час відкриття спадщини ОСОБА_3 була зареєстрована по АДРЕСА_5, працювала в Крижопільському будівельному ліцеї, а її догляд за матір'ю не можна вважати як постійне проживання із нею.

Крім того, зазначено, що спадщину після смерті ОСОБА_7 не прийняли ані її дочка ОСОБА_3, ані її син ОСОБА_1, з вимогами про надання додаткового строку для прийняття спадщини останні не звертались.

Колегія суддів погоджується зі висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 ЦПК України.

З копії паспорту ОСОБА_3 вбачається, що вона зареєстрована по АДРЕСА_5.

Відповідно до довідки виконкому Городківської сільської ради від 30 травня 2019 року № 1091 згідно даних погосподарського обліку по Городківській сільській раді (погосподарська книга № 15 за 2011-2015 роки) ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, на день своєї смерті за адресою своєї прописки була прописана одна. Інших зареєстрованих членів сім'ї за даною адресою не було.

З наведеного випливає, що на час смерті ОСОБА_7 вона та ОСОБА_13 були зареєстровані за різними адресами.

З відповіді на адвокатський запит № 35 від 16 липня 2020 року дирекція ДНЗ "Крижопільський професійний будівельний ліцей" повідомила, що педагогічне навантаження викладача ОСОБА_3 на 2013-2014 роки складало 755 годин. Заробітна плата нараховувалася згідно тарифікації. Вичитка запланованих годин проводилась згідно розкладу, який складено відповідно до навчальних планів і замін до розкладу.

З 01 липня 2013 року по 27 серпня 2013 року ОСОБА_3 знаходилась у відпустці.

Заробітна плата складала: вересень - 3 988,60 грн, жовтень - 2 712,50 грн, листопад - 2 750,56 грн, грудень 3 282,53 грн.

Отже, посилання заявника на те, що вона постійно проживала з серпня 2013 року по 06 грудня 2013 року разом із своєю матір'ю ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 не знайшли свого підтвердження, оскільки, як вбачається із вищевказаної довідки, вона працювала викладачем у ДНЗ "Крижопільський професійний будівельний ліцей" у смт Крижопіль, тобто у іншому населеному пункті ніж той, де проживала ОСОБА_7, та отримувала заробітну плату.

Також колегією суддів враховано показання свідків, допитаних судом, а саме: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, які зазначили, що коли захворіла мати ОСОБА_13 то вона їздила до неї з серпня та доглядала її до дня смерті, коли її брат був закордоном. Разом із тим, вказані свідки не підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_13 з матір'ю по АДРЕСА_1.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_17, який працював сільським головою з 2006 року по 2019 рік, пояснив, що коли ОСОБА_7 хворіла її дочка здійснювала за нею догляд. Довідка про спільне проживання від 11 грудня 2013 року № 2086 видавалась для отримання ОСОБА_3 пенсії своєї матері. ОСОБА_3 здійснювала догляд за матір'ю, періодично навідувалась до неї, приїздивши з смт Крижопіль, а також здійснювала її поховання.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту спільного проживання із ОСОБА_7 ОСОБА_3 суду не надано.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що ОСОБА_3 не доведено факту постійного проживання із ОСОБА_7, оскільки допомога, яку вона надавала своїй матері під час хвороби, не доводить факту спільного проживання в одному будинку, ведення спільного побуту, наявності певних взаємних прав та обов'язків, з урахуванням яких відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України можна вважати, що вона прийняла спадщину.

Крім того, доказів звернення із вимогами про надання додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_3 не надано.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження 61-44149св18), від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 (провадження № 61-43496св18), у яких зроблено висновок про те, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом, не можуть бути прийняті судом, оскільки у справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач здійснювала догляд за хворою матір'ю, періодично до неї приїзджала, проте останньою не було надано доказів наявності обставин, які відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, можуть слугувати підставою для визнання ОСОБА_3 такою, що прийняла спадщину після смерті матері.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 не доведено факту прийняття спадщини після ОСОБА_7, тобто в судовому порядку не встановлено фактів, що вона є спадкоємцем ОСОБА_7, яка прийняла спадщину, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування.

Колегія суддів виходить із того, що позовна вимога ОСОБА_13 про визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1993 року № 1466 є похідною від вищевказаних вимог, оскільки, на думку заявника, визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_6 впливає на розмірі її частки у спадщини, тому перегляд судового рішення апеляційного суду у вказаній частині, з урахування відмови заявнику у задоволенні вимог про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, не можна вважати таким, що призведе до належного захисту прав ОСОБА_13.

Доводи заявника про порушення місцевим судом порядку розгляду заяви про відвід судді, не можуть бути прийняті судом, оскільки під час апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи заявника щодо неупередженості та необ'єктивності головуючого судді місцевого суду під час розгляду справи не є такими, що дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції повністю відповідно до положень частини 3 статті 376 ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки рішення у справі, яка переглядається, ухвалено за різних фактичних обставин ніж у вказаних постановах.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваних частинах без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович