Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 370/2309/18

провадження № 61-12793св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

треті особи (за зустрічним позовом): приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвська Наталія Валеріївна, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок шляхом виселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (1/2 частини - на підставі договору дарування від 14 серпня 2004 року, укладеного між нею та її матір'ю ОСОБА_3; іншої 1/2 частини - на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2017 року, укладеного між нею (в її інтересах діяла представник ОСОБА_4) та ОСОБА_5 (у інтересах якого діяла представник ОСОБА_3)).

У Ѕ частині будинку, що належала колишньому власнику ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає його дружина ОСОБА_2, яка добровільно відмовляється звільнити житлове приміщення.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвська Н. В., ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку.

Зустрічні позовні вимоги мотивувала тим, що вона та ОСОБА_5 тривалий час проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в спірному будинку, 1/2 частина якого з 1986 року належала її чоловікові на праві власності в порядку спадкування після смерті бабусі. 23 вересня 2017 року між ними зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, який був інвалідом першої групи, помер.

Після смерті чоловіка вона звернулася до Макарівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо про те, що

19 жовтня 2017 року між ОСОБА_5 (як продавцем), у інтересах якого на підставі довіреності від 06 червня 2015 року діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_1 (як покупцем), у інтересах якої діяла ОСОБА_4, укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини спірного будинку.

Згоди на відчуження частини будинку вона, як дружина ОСОБА_5, не надавала, коштів від продажу житла подружжя не отримало. За життя

ОСОБА_5, будучи інвалідом І групи, не мав волевиявлення на відчуження єдиного житла, у якому він проживав разом із сім'єю.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 діяла недобросовісно з метою отримання власної вигоди, уклавши договір купівлі-продажу зі своєю донькою ОСОБА_1, інтереси якої представляла її тітка ОСОБА_4 (рідна сестра ОСОБА_3).

Посилаючись на те, що оспорюваний правочин укладений за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_5 та за зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (стаття 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1, укладений 19 жовтня 2017 року між ОСОБА_5, від імені якого діяла представник за довіреністю ОСОБА_3, та ОСОБА_1, від імені якої діяла представник за довіреністю ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений 15 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвською Н.

В., зареєстрований у реєстрі за №1333.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу будинку від 19 жовтня 2017 року на підставі статей 203, 215, 232, 238 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин укладений за відсутності вільного волевиявлення власника спірного майна ОСОБА_5 та за зловмисною домовленістю представників сторін договору. Зокрема ОСОБА_3 достовірно було відомо, що ОСОБА_5 є інвалідом І групи і належна йому частина житлового будинку є його єдиним житлом.

Незважаючи це, вона уклала договір купівлі-продажу задля власної вигоди (її донька набула у власність увесь будинок) усупереч інтересам довірителя, усвідомлюючи настання негативних наслідків для нього та членів його сім'ї.

Довіреність, видана 06 червня 2015 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_3, визначає повноваження представника на оформлення прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 та розпорядження вказаним майном, а не будь-яким іншим майном довірителя.

ОСОБА_5 не мав наміру відчужувати житло, оскільки не передавав оригіналів правовстановлюючих документів повіреній особі (договір купівлі-продажу укладений на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом (1/2 частину житлового будинку), виданий 15 березня 1986 року державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори, зареєстрований за реєстровим номером 539).

У зв'язку доведеністю позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу будинку від 19 жовтня 2017 року недійсним на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного житлового будинку за необґрунтованістю.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що довіреністю від 06 червня 2015 року ОСОБА_5 уповноважив представника ОСОБА_3 на відчуження належного йому нерухомого майна (його частки, часток) без указівки на те, що таке відчуження стосується лише спадкового майна після смерті його матері ОСОБА_6, а томувисновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 не уповноважував ОСОБА_3 на продаж належної йому частки у спірному будинку, суперечать обставинам справи та змісту довіреності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладення договору між особами, які є близькими родичами між собою, не свідчить про зловмисну домовленість представників однієї сторони з другою стороною, оскільки законом не передбачено заборони щодо вчинення правочинів між родичами чи подружжям.

Апеляційний суд визнав таким, що грунтується на припущеннях висновок суду першої інстанції про те, оспорюваний правочин укладений за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_5 з огляду на те, що він не надав представнику ОСОБА_3 оригінал правовстановлюючого документу, оскільки відчуження нерухомого майна на підставі дубліката правовстановлюючого документа законом не заборонено, і ця обставина сама по собі не може свідчити про відсутність волевиявлення власника майна на його відчуження, чи про зловмисну домовленість представників сторін, які уклали оспорюваний правочин.

Задовольняючи позовні вимоги первісного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житло, апеляційний вважав їх обгрунтованими, оскільки ОСОБА_2 проживає у спірному будинку усупереч волі нового власника ОСОБА_1, що відповідно до статей 319, 321, 383, 391 ЦК України є підставою для її виселення.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року та залишити в силі рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні її позову, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, що вона та ОСОБА_5 з 2003 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, разом здійснювали капітальний ремонт житлового будинку. 23 вересня 2017 року вони зареєстровали шлюб і її чоловік не мав наміру відчужувати належну йому частку у житловому будинку, оскільки іншого житла у них не було. Грошові кошти від продажу своєї частки у будинку, у розмірі 157 000,00 грн, ОСОБА_5 не отримував і ОСОБА_1 не надала допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин. 02 грудня 2016 року ОСОБА_5 переніс інсульт,

ОСОБА_3 усупереч його волі отримала дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом, а 19 жовтня 2017 року ОСОБА_3, діючи в інтересах своєї доньки ОСОБА_1, уклала оспорюваний договір всупереч інтересам

ОСОБА_5, позбавивши його єдиного житла. Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не виселяла ОСОБА_5 та надала йому можливість користуватися спірною частиною будинку, додатково підтверджує зловмисну домовленість сторін.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, у якому вона просила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити та залишити без змін постанову Київського апеляційного суду від 11 червня

2019 року, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року до закінчення касаційного перегляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 березня 1986 року, набув право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташований по АДРЕСА_1.

У подальшому номер будинку змінено з НОМЕР_3 на НОМЕР_4.

Власником іншої 1/2 частини спірного будинку була ОСОБА_3, яка 14 серпня 2004 року подарувала її своїй доньці ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського нотаріального округу Київської області Дарнопих Т. М., зареєстрованого в реєстрі за № 4328.

23 вересня 2017 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

06 червня 2015 року ОСОБА_5 видав на ім'я ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Макарівського нотаріального округу Середюком О. П., зареєстровану у реєстрі за № 646, якою уповноважив її бути представником з питання оформлення його спадкових прав після смерті ОСОБА_6, померлої

ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстрації права власності на спадкове майно та відчуження належного йому нерухомого майна (його частки (часток). ОСОБА_3 надано право підписувати договори про відчуження, договори про передачу прав щодо користування нерухомим майном.

29 вересня 2017 року ОСОБА_1 видала на ім'я ОСОБА_4 (яка є рідною сестрою ОСОБА_3) довіреність, якою уповноважила останню бути її представником з питань, пов'язаних з придбанням (купівлею) за ціну та на умовах за її розсудом житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, та земельних ділянок, розташованих за тією ж адресою.

19 жовтня 2017 року між представником ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_5 1/2 частини спірного будинку, який посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвською Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 133.

У пункті 3 договору купівлі-продажу зазначено, що відчужувана 1/2 частка житлового будинку належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 15 березня 1986 року державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого за № 539, дублікат якого виданий 02 грудня 2016 року державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований за № 399.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

27 липня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Київської області із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до довіреності від 06 червня 2015 року, виданої від імені

ОСОБА_5 на ОСОБА_3, посвідчену приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Середюком О. П., зареєстровану у реєстрі за № 646, ОСОБА_3 була уповноважена бути представником ОСОБА_5 щодо отримання ним присудженого майна та грошей з питання оформлення його спадкових прав після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстрації права власності на спадкове майно та відчуження належного йому нерухомого майна (його частки (часток), для чого їй (представнику) надано право підписувати договори про відчуження, відкривати банківські рахунки і розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на відкритих представником рахунках, пов'язаними з відчужуваним нерухомим майном, одержувати належні йому гроші. Довіреність видана строком на три роки та дійсна до 06 червня 2018 року.

Аналізуючи зміст повноважень ОСОБА_3, визначених зазначеною довіреністю, апеляційний суд правильно зауважив, що посилання суду першої інстанції на те, що вказаною довіреністю ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником лише з питань оформлення прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 та розпорядження цим майном, а не будь-яким іншим майном довірителя є помилковим, оскільки довіритель надав повіреній особі повноваження представляти його інтереси при відчуженні будь-якого належного йому нерухомого майна (його частки (часток), а не лише спадкового майна після смерті ОСОБА_6.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2017 року, апеляційний суд виходив із недоведеності нею позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки він їх дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов'язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За змістом частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.

Відхиляючи доводи ОСОБА_2 про те, що оспорюваний правочин укладений представником ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 унаслідок зловмисної змови представників (стаття 232 ЦК України), апеляційний суд зазначив, що законом не передбачено заборони щодо вчинення правочинів між родичами чи подружжям. Суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин був укладений за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_5 з посиланням на те, що він не надав представнику правовстановлюючих документів на будинок, вказавши на те, що відчуження нерухомого майна на підставі дубліката правовстановлюючого документа законом не заборонено, і ця обставина сама по собі не свідчити про відсутність волі власника майна на його відчуження чи про зловмисну домовленість представників сторін, які уклали оспорюваний правочин.

Доведеність вчинення оспорюваного правочину таким, що вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (стаття 238 ЦК України), зокрема направленість умислу повіреного на вчинення правочину усупереч інтересам довірителя, у своїх власних інтересах чи в інтересах близьких осіб, є можливим лише на підставі певних доказів у їх сукупності.

Перевіряючи доводи заявника про те, що довірена особа ОСОБА_5 -

ОСОБА_3 діяла зловмисно, усвідомлюючи, що вона вчиняє правочин всупереч волі довірителя у своїх власних інтересах, оскільки відчужуючи належну

ОСОБА_5 Ѕ частину спірного будинку на користь своєї доньки ОСОБА_1, в інтересах якої діяла її тітка (сестра ОСОБА_3) ОСОБА_4 вона позбавляє довірителя, який був інвалідом першої групи єдиного для нього житла, суд апеляційної інстанції надав оцінку наявним у справі обставинам та доказам кожному окремо без їх взаємного зв'язку та сукупності.

Саме сукупність доводів позивача про те, що довіритель ОСОБА_5 був інвалідом першої групи, не мав у власності чи користуванні іншого наявного у нього житла, окрім Ѕ частини спірного житлового будинку, що була предметом договору купівлі-продажу; відсутність у повіреного ОСОБА_3 наданого їй довірителем оригіналу правовстановлюючого документа, дублікат якого вона отримала на підставі довіреності; тісний родинний зв'язок повіреного ОСОБА_3 з повіреним покупця (її дочки ОСОБА_1) ОСОБА_4, яка є сестрою

ОСОБА_3 та тіткою покупця ОСОБА_1, виникнення негативних наслідків для довірителя, оскільки внаслідок укладення оспорюваної угоди він був позбавлений права власності на житло, яке було єдиним його місцем проживання (став безхатченком), та оцінка судом першої інстанції наявних у справі доказів, що підтверджують зазначені обставини у їх взаємозв'язку, вказують на обгрунтованість висновку суду першої інстанції про доведеність ОСОБА_2 позовних вимог про визнання оспорюваної угоди недійсною.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

ОСОБА_1 обгрунтовувала свої вимоги про усунення перешкод у користуванні її власністю, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу

від 19 жовтня 2017 року вона набула у власність 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, у зв'язку з чим проживання ОСОБА_2, як дружини колишнього власника цієї 1/2 частини будинку (ОСОБА_5) порушує її права власника.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 від 19 жовтня 2017 року, а отже відсутні підстави виселення ОСОБА_2 зі спірного будинку, суд правильно відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні її власністю.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно з частиною 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року підлягає скасуванню, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року зміні з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання суду на те, щодовіреністю

від 06 червня 2015 року, виданою на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_5 уповноважив її на представлення його інтересів саме з питань оформлення прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 та розпорядження указаним майном, а не яким-небудь іншим майном.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 4 549,60 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року скасувати.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на те, що довіреністю від 06 червня 2015 року, виданою на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_5 уповноважив її на представлення його інтересів саме з питань оформлення прав на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 та розпорядження указаним майном, а не яким-небудь іншим майном.

В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області

від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса місця зареєстрованого проживання: АДРЕСА_3)на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка села Куповате, Чорнобильський район, Київська область, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, адреса місця проживання: АДРЕСА_1) судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 4
549,60 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко