Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2021 року у справі №752/3849/20

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 752/3849/20

провадження № 61-11625св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудик Яніна Анатоліївна, про розірвання договору довічного утримання, за касаційною скаргоюОСОБА_2, подану представником Бортом Павлом Сергійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Іванової І. В., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудик Я. А., про розірвання договору довічного утримання.

Позов обґрунтований тим, що 02 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та її дочкою ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик Я. А. за реєстровим №
3170. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 (відчужувач) передала у власність ОСОБА_2 (набувача) належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, взамін чого остання зобов'язалася забезпечувати позивачку утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я - довічно доглядати. Також умовами цього договору передбачено, що матеріальне забезпечення, яке сплачується позивачці відповідачкою складає 1 500 грн на місяць і має сплачуватися не пізніше 20 числа кожного місяця за наступний місяць.

Пунктом 17 договору встановлено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків або на вимогу набувача.

ОСОБА_1 зазначала, що у порушення умов договору довічного утримання, ОСОБА_2 обов'язок щодо місячної сплати матеріального забезпечення не виконує, одноразово 29 січня 2020 року перерахувала їй суму у розмірі 1500 грн.

У зв'язку з цим позивачка просила розірвати договір довічного утримання, повернувши у свою власність квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за нею права власності на неї та скасування заборони відчуження, накладену на вказану квартируприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик Я.

А. за реєстровим № 3171.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 02 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Повернуто у власність ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 шляхом визнання за нею права власності на вказану квартиру. Скасовано заборону відчуження, накладену на цю квартиру. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у процесі розгляду справи судом було встановлено, що має місце невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання. У договорі (п. 8) сторони чітко погодили спосіб грошового утримання ОСОБА_1. Проте відповідачка не виконує цю умову, а саме не забезпечує свою матір матеріально, не несе витрати по утриманню квартири, які має нести власник квартири, тобто ОСОБА_2. Одноразове перерахування коштів позивачці не може вважатися належним виконанням відповідачкою умов договору довічного утримання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня

2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким розірвано договір довічного утримання, укладений 02 листопада 2016 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик Я. А., зареєстрований в реєстрі за № 3170. Повернуто у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання за

нею права власності на вказану квартиру. Скасовано заборону відчуження, накладену на вказану квартиру. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд розглянув справу та ухвалив рішення за відсутності відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про дату, місце та час розгляду справи. У той же час, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції встановив, що наявні підстави для розірвання оспорюваного договору довічного утримання (догляду). Твердження відповідачки про належне виконання нею умов цього договору не знайшли свого підтвердження у процесі розгляду справи, оскільки остання не надала належних і допустимих доказів на їх підтвердження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Борт П. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Заявник посилається на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Літвінов Р. О. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини у справі, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 02 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та її дочкою ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудик Я. А. за реєстровим № 3170.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 (відчужувач) передала у власність ОСОБА_2 (набувача) належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, взамін чого остання зобов'язалася забезпечувати позивачку утриманням довічно, а у разі втрати здоров'я - довічно доглядати.

Пунктом 8 договору передбачено, що за згодою сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується відчужувачу набувачем складає 1 500 грн на місяць.

Дана сума повинна сплачуватися набувачем не пізніше 20 числа кожного місяця за наступний місяць.

За умовами пункту 17 договору договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

- на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків;

- на вимогу набувача.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 як на підставу для задоволення своїх позовних вимог про розірвання договору довічного утримання (догляду) посилалася на те, що відповідачка не виконує свої зобов'язання за цим договором в частині сплати їй щомісячного забезпечення відповідно до пункту 8 договору.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з частиною 1 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина 1 статті 756 ЦК України).

Установивши, що відповідачка належним чином не виконує свої зобов'язання за договором довічного утримання, а саме щодо надання щомісячної грошової допомоги у розмірі 1 500 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що відповідачка належним чином виконувала свої зобов'язання за договором довічного утримання, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та апеляційним судом їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - Борт П. С. посилається на те, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) та у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/2676/15-ц (провадження № 61-3126св18).

Колегія суддів вважає такі доводи заявника необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Так, у справі № 914/3224/16 предметом спору є витребування земельної ділянки.

Предметом спору у справі № 686/2676/15-ц хоча і є розірвання договору довічного утримання (догляду), але обставини встановлені у ній судами, є іншими ніж у справі, яка наразі переглядається Верховним Судом.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки останнє ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником Бортом Павлом Сергійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров