Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 523/17919/15-ц

провадження № 61-21974 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 13 травня 2009 року ОСОБА_5, зловживаючи його довірою, обманним шляхом, під приводом закриття щодо нього неіснуючого кримінального провадження, заволодів його грошовими коштами у розмірі 11 тис. доларів США. 26 серпня 2009 року відповідач надав слідчому свої пояснення з приводу звинувачення його у шахрайстві, в яких підтвердив отримання від нього вищевказаних грошових коштів, проте не для того, щоб закрити кримінальне провадження, а начебто для надання ним послуги з пошуку ОСОБА_6

Згідно з протоколом додаткового допиту ОСОБА_5, як обвинуваченого, від 13 січня 2010 року будь-якого письмового договору між ними не укладалося.

31 серпня 2009 року постановою слідчого слідчого відділу Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, він визнаний потерпілим. У вказаному кримінальному провадженні були отримані беззаперечні докази вини відповідача у заволодінні його грошовими коштами, а саме відео- та аудіозаписи, в яких він погоджується з тим, що отримав кошти від нього з метою вирішення питання про закриття кримінального провадження, якого у дійсності не існувало. Зазначені речові докази зникли зі слідчого відділу, що підтверджується листом першого заступника начальника слідчого відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 9 вересня 2013 року, а постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_5 повернуто на додаткове розслідування до прокуратури Приморського району м. Одеси.

Вважав, що відповідач безпідставно отримав від нього грошові кошти, оскільки, хоча ОСОБА_5 і стверджував про отримання цих коштів на виконання послуги з розшуку третьої особи, проте будь-якого письмового договору про надання таких послуг між ними не укладалося, і відповідач не є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому він не мав право на надання таких послуг.

Крім того, протиправними діями відповідача йому було завдано маральної шкоди, яка полягала у його душевних хвилюваннях унаслідок втрати належних йому коштів.

З урахуванням викладеного ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на його користь 11 тис. доларів США та моральну шкоду у розмірі 50 тис. грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2016 року у складі судді Середи І. В. позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Посилання позивача на те, що підтвердженням отримання відповідачем від нього грошових коштів є протоколи допиту ОСОБА_5, складені під час досудового розслідування по кримінальному провадженню, безпідставні, оскільки вони не є належними доказами укладення відповідного договору, так як позивач вказує про надання коштів для вирішення питання щодо закриття кримінального провадження, а у протоколі допиту відповідача зазначено про надання послуг з розшуку людини. Таким чином, позивачем не підтверджено відповідними доказами своїх вимог щодо стягнення грошових коштів, оскільки між сторонами не було укладено письмового договору, з якого можливо було б перевірити, які саме послуги повинен був надати відповідач, їх вартість та підтвердження отримання ОСОБА_5 грошових коштів.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 11 тис. доларів США, що еквівалентно 287 197 грн 02 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що письмовими поясненнями ОСОБА_5, наданими ним 26 серпня 2009 року на стадії досудового слідства у Приморському районному відділі у м. Одесі головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Одеській області, які ним підписані, підтверджено, що він отримав від ОСОБА_3 11 тис. доларів США. Між сторонами будь-яких договорів укладено не було, тому відповідач набув спірні кошти без достатньої правової підстави та ці кошти мають бути повернуті ОСОБА_3 З урахуванням характеру та глибини душевних страждань позивача пов'язаних з протиправними діями відповідача, а також засад розумності, виваженості і справедливості на його користь підлягає моральна шкода.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирок суду про притягнення його до кримінальної відповідальності відсутній, а кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, на слідстві він заперечував укладення між сторонами будь-якого договору та отримання ним грошових коштів й не підтверджував своїх підписів у протоколі його допиту. Отже, належні докази отримання ним спірних грошових коштів відсутні, унаслідок чого й відсутні докази завдання ОСОБА_3 моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що 25 серпня 2009 року до Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від ОСОБА_3 надійшла заява про заволодіння ОСОБА_5 шляхом шахрайських дій його грошовими коштами у розмірі 11 тис. доларів США.

31 серпня 2009 року слідчим слідчого відділу Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області порушено кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Письмовими поясненнями ОСОБА_5, наданими ним 26 серпня 2009 року на стадії досудового слідства у Приморському районному відділі у м. Одесі головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, підтверджено, що він отримав від ОСОБА_3 11 тис. доларів США. Протокол підписано ОСОБА_5 (а. с. 56-59).

Зазначений процесуальний документ є належним і допустимим доказом у розумінні статей 57-59 ЦПК України 2004 року, статті 1212 ЦК України.

31 серпня 2009 року ОСОБА_5 було затримано та пред'явлено обвинувачення. Склад злочину ОСОБА_5 у кримінальному провадженні перекваліфіковано на частину третю статті 190 КК України.

28 листопада 2013 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, повернуто на додаткове розслідування до прокуратури Приморського району м. Одеси.

30 вересня 2015 року постановою слідчого слідчого відділу Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 було закрите у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та встановлено, що ОСОБА_5, вступивши у довірчі відносини з ОСОБА_3, отримав від останнього 11 тис. доларів США (а. с. 35).

У частинах першій та другій статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що письмовими поясненнями ОСОБА_5, наданими ним 26 серпня 2009 року на стадії досудового слідства у Приморському районному відділі у м. Одесі головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Одеській області, які ним підписані, підтверджено, що він отримав від ОСОБА_3 11 тис. доларів США. Тобто письмовими доказами підтверджено отримання відповідачем спірних грошових коштів від позивача. Крім того, ОСОБА_5 заперечував укладення з ОСОБА_3 будь-якого договору. Отже, договірні відносини, взаємних зобов'язань між ними не було, тому грошові кошти отримано безпідставно.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Крім того, апеляційним судом згідно з положеннями статті 23 ЦК України визначено розмір моральної шкоди, завданої позивачу з урахуванням характеру та глибини його душевних страждань пов'язаних з протиправними діями відповідача, а також засад розумності, виваженості і справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що вирок суду про притягнення його до кримінальної відповідальності відсутній, а кримінальне провадження щодо нього було закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, не є підставою для відмови у позові, оскільки вищевказаними доказами підтверджено набуття ним коштів позивача без достатньої правової підстави.

Посилання касаційної скарги на те, що він заперечував укладення між сторонами будь-якого договору лише підтверджують безпідставність набуття ним спірних коштів у позивача.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовує.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк