Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 398/1244/15-ц

провадження № 61-12068св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: міський комунальний лікувально-профілактичний заклад «Міська лікарня № 1», Олександрійська міська рада Кіровоградської області, Олександрійський міський голова, виконавчий комітет Олександрійської міської ради Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2017 року та 15 лютого 2017 року у складі судді Франко В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до міського комунального лікувально-профілактичного закладу «Міської лікарні №1», Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Олександрійського міського голови, виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області про скасування розпорядження щодо звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку, зобов'язання працевлаштування, стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення та стягнення моральної шкоди.

У позовній заяві ОСОБА_4 просила скасувати розпорядження Олександрійського міського голови Цапюка С.К. від 02 лютого 2015 року № р-26-к «Про звільнення ОСОБА_4» та наказ міського комунального лікувально-профілактичного закладу «Міська лікарня №1» м. Олександрії №43-л від 02 лютого 2015 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_4», зобов'язати виконавчий комітет Олександрійської міської ради працевлаштувати ОСОБА_4 за спеціальністю «Організація та управління охороною здоров'я», зобов'язати Олександрійського міського голову Цапюка С.К. працевлаштувати ОСОБА_4 за спеціальністю «Організація та управління охороною здоров'я», стягнути з міського комунального лікувально-профілактичного закладу - Міська лікарня №1 м. Олександрії на її користь середню заробітну плату за період з 11 лютого 2015 року по день ухвалення судового рішення у справі; стягнути з міського комунального лікувально-профілактичного закладу - міська лікарня №1 м. Олександрії на її користь майнову шкоду в розмірі однієї матеріальної допомоги на оздоровлення, стягнути з міського комунального лікувально-профілактичного закладу - міська лікарня №1 м. Олександрії на її користь моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача є законним та відбулося на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України за закінченням дії строкового трудового договору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_4 оскаржила його до Апеляційного суду Кіровоградської області.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та запропоновано їй протягом п'яти днів з дня отримання ухвали доплатити судовий збір в сумі 1 818,96 грн.

Роз'яснено ОСОБА_4, що в разі виконання вимог у встановлений строк, апеляційна скарга буде вважатись поданою в день першого пред'явлення до суду, а якщо такі вимоги в установлений строк виконані не будуть, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута заявнику.

Ухвала мотивована тим, що при подачі апеляційної скарги позивач не сплатила судового збору, який необхідно було сплатити в розмірі 1 818,96 грн. При цьому в ухвалі наведено розрахунок зазначеної суми судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2016 року визнано неподаною та їй повернуто.

В ухвалі зазначено, що відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_4 копію ухвали про залишення її апеляційної скарги без руху отримала 14 січня 2017 року. Останнім днем виконання вимог ухвали суду був 20 січня 2017 року, однак станом на 15 лютого 2017 року вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху позивач не виконала, а також не надала доказів про звільнення її від сплати судового збору.

26 січня та 24 березня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані ухвали.

Касаційні скарги мотивовані тим, що висновки суду апеляційної інстанції про необхідність залишення апеляційної скарги ОСОБА_4 без руху та в подальшому повернення її апеляційної скарги є неправильними, оскільки вона звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі).

Водночас позивач стверджувала, що, звертаючись до суду першої інстанції з цим позовом, судового збору не сплачувала.

20 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення міського комунального лікувально-профілактичного закладу «Міської лікарні №1» на касаційні скарги ОСОБА_4, в яких відповідач просив касаційні скарги відхилити, а оскаржувані ухвали залишити без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані ухвали апеляційного суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Статтею 121 ЦПК України 2004 року передбачено, зокрема, що у разі несплати судового збору суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернулася з позовом до міського комунального лікувально-профілактичного закладу «Міської лікарні №1», Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Олександрійського міського голови, виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області з вимогами про скасування розпорядження щодо звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку, зобов'язання працевлаштування, стягнення невиплаченої допомоги на оздоровлення та стягнення моральної шкоди.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 без руху, суд апеляційної інстанції суд пропонував їй сплатити судовий збір за позовні вимоги про скасування розпорядження щодо звільнення з роботи, зобов'язання працевлаштування, стягнення моральної шкоди, які не є вимогами про стягнення заробітної плати чи поновлення на роботі.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 121, 297 ЦПК України 2004 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_4 без руху з наданням строку для усунення цих недоліків, про що повідомив його.

14 січня 2017 року ОСОБА_4 копію зазначеної ухвали отримала, однак у встановлений нею строк недоліків не усунула - не сплатила судового збору, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно на підставі статей 121, 297 ЦПК України 2004 року визнав її апеляційну скаргу неподаною та їй повернув.

Таким чином, оскаржувані ухвали апеляційного суду постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та на законність судових рішень не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 січня 2017 року та 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик