Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 757/40264/15-ц

провадження № 61-8214св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Лариса Семенівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: ОСОБА_13., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Рильська Л. С., про зменшення обов`язкової частки у спадщині та поділ спадкового майна.

Позовну заяву мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , який за життя залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рильською Л. С. 20 жовтня 2006 року, згідно із яким заповів їй усе належне йому майно.

11 липня 2014 року вона подала приватному нотаріусу Рильській Л.С. заяву про прийняття спадщини та нотаріусом було відкрито спадкову справу.

Спадщина після смерті ОСОБА_6 включає таке майно:

1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ,

1/3 частини квартири

АДРЕСА_2 , 1/2 частини квартири

АДРЕСА_3 , 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_1 в будинку

АДРЕСА_4 , 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_2 в будинку

АДРЕСА_4 ,1/2 частини квартири

АДРЕСА_5 ,1/2 частини нежитлових приміщень з № 1 до № 7 (групи приміщень № 67) (в літ. А) в будинку

АДРЕСА_6 ,1/2 частини квартири АДРЕСА_7 , 1/2 частини квартири АДРЕСА_8 .

Спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_6 є вона (позивач), дружина померлого ОСОБА_5 , дочка померлого

від попереднього шлюбу ОСОБА_2 , син померлого

від попереднього шлюбу ОСОБА_2 , батько померлого - відповідач ОСОБА_3 та мати померлого - відповідач ОСОБА_4 .

З урахуванням складеного спадкодавцем заповіту, відповідачі як батьки ОСОБА_6 , мають право на обов`язкову частку у спадщині, тобто на спадкування половини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Разом з тим відповідачі за життя їх сина належним чином не виконували своїх батьківських обов`язків, не підтримували жодних родинних відносин, не цікавились його життям, не підтримували ані матеріально, ані морально.

ОСОБА_6 мав інвалідність першої групи з 2004 року внаслідок нещасного випадку та потребував постійного медичного та побутового догляду. Догляд за останнім здійснювали дружина та позивач.

18 липня 2014 року відповідачі написали нотаріально посвідчені заяви про відмову від права на обов`язкову частку у спадщині, проте пізніше подали заяви про прийняття спадщини.

Враховуючи загальний склад спадщини, позивач вважає справедливим зменшити обов`язкову частку відповідачів у спадщині вдвічі, тобто

до 1/24 частини кожному з відповідачів, оскільки згоди про поділ спадщини не досягнуто, та необхідно розділити спадкове майно між спадкоємцями.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- зменшити розмір обов'язкової частки ОСОБА_3 у спадщині після його сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

до 1/24 частини спадкового майна;

- зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_4 у спадщині після її сина ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

до 1/24 частини спадкового майна;

- у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 , 1/3 частини квартири

АДРЕСА_2 , 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_4 , 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_4 , 1/2 частини квартири

АДРЕСА_5 , 1/2 частини нежитлових приміщень з № 1

до№ 7 (групи приміщень № 67) (в літ. А) в будинку АДРЕСА_6 , 1/2 частини квартири

АДРЕСА_7 , 1/2 частини квартири

АДРЕСА_8 ;

- у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частини квартири

АДРЕСА_3 ;

- у порядку спадкування з законом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини квартири

АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_3 помер.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києві від 21 листопада

2016 року, занесеною в журнал судового засідання, до участі у справі залучено ОСОБА_2 у якості правонаступника

ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 136-137).

Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва

від 08 листопада 2017 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_5 .

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року виділено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рильська Л. С., про поділ спадкового майна в окреме провадження (т. 2, а.с. 160).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування підстав для зменшення обов`язкової частки у спадщині непрацездатних батьків спадкодавця. Зібрані у справі докази свідчать про те, що відносини між спадкоємцями ОСОБА_7 ,

ОСОБА_4 та спадкодавцем ОСОБА_6 були приязними та родинними. Відповідачі є особами похилого віку, непрацездатними, а померлий ОСОБА_6 був забезпеченою

у фінансовому сенсі людиною, а отже, твердження позивача про те,

що відповідачі не допомагали померлому матеріально, не свідчать про наявність підстав для зменшення їх обов`язкової частки у спадковому майні.

Суди дали оцінку тим обставинам, що ОСОБА_6 з 01 вересня 2004 року отримував пенсію за інвалідністю, був особою з інвалідністю першої групи та потребував побутового та медичного догляду, однак міг працювати на дому. Станом на 2004 рік, у якому спадкодавцю ОСОБА_6 було встановлено інвалідність першої групи, його матері ОСОБА_4 було 63 роки, а батьку ОСОБА_3 - 64 роки, тобто вже на той час вони були особами похилого віку. Позивач та дружина ОСОБА_6 здійснювали повноцінний догляд за спадкодавцем, що свідчить про те, що він не потребував додаткового догляду з боку його батьків, які були особами похилого віку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_8 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, проситьскасуватиоскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

30 листопада 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, в тому числі щодо питання застосування абзацу першого частини першої статті 1241, статті 1261 ЦК України. Суди неправильно застосували положення статті 1224 ЦК України.

Суд неправильно застосував частину першу статті 1276 ЦК України, оскільки ця норма не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Суд неправильно встановив коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадковому майні, та зробив необґрунтований висновок, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не має права на спадкування, оскільки її удочерив ОСОБА_10 . Законодавство про спадкування не передбачає позбавлення права на спадкування у разі, якщо спадкоємця усиновила інша особа,

а отже, суди дійшли неправильного висновку про відсутність підстав вважати доньку ОСОБА_6 його спадкоємицею.

Також в обгрунтування касаційної скарги заявник вказує на те, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди проігнорували фактичні обставини дійсних взаємовідносин між спадкодавцем та відповідачами, які мають істотне значення та в розумінні абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України є підставою для зменшення обов`язкової частки у спадщині.

Суди не врахували, що під час розгляду справи відповідачі не спростували доводів сторони позивача про дійсні взаємовідносини між спадкодавцем та особами, які претендують на обов`язкову частку у спадщині, що мають істотне значення.

Суд першої інстанції задовольнив заяву про допит позивача як свідка про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Однак фактично позивач не була допита як свідок у справі.

З метою реалізації права на отримання доказів сторона позивача при подачі апеляційної скарги заявила клопотання до суду апеляційної інстанції про допит позивача як свідка на підтвердження обставин, на які вона посилалась, та на спростування фактів і обставин, на які послалась сторона відповідача. Також одночасно заявлено клопотання про допит як свідка третьої особи, оскільки її допит не був завершений в суді першої інстанції. Проте вказане клопотання апеляційним судом проігноровано.

Крім того, заявник посилається на те, що в суді першої інстанції порушено порядок судового провадження та розглянуто справу у позапроцесуальний спосіб, незаконним складом суду. Заявлений у суді першої інстанції відвід судді за заявою від 23 липня 2021 року не був вирішений відповідно до норм процесуального права.

Суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні у надурочний час, тобто поза межами робочого часу роботи суду.

Суд першої інстанції безпідставно залучив до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не врахував, що право на обов`язкову частку

у спадщині зі смертю останнього припинилося, тобто припинилися правовідносини щодо обов`язкової частки, а отже, не існувало спору з цього приводу і не могло бути правонаступництва за цими правовідносинами, оскільки закон забороняє застосування спадкової трансмісії при спадкуванні обов`язкової частки у спадщині.

Отже, судом порушено порядок судового провадження - розгляд справи здійснювався за участю неналежного суб`єкта, який не мав права брати участі у справі як спадкоємець ОСОБА_3 . Наслідком участі цієї особи у справі є незаконна реалізація процесуальних прав і, відповідно, ухвалення незаконних судових рішень у справі. Суд фактично, всупереч вимогам закону, створив штучні обставини для спадкування цією особою обов`язкової частки у спадщині.

Апеляційний суд розглянув справу за відсутності належним чином повідомленого позивача про дату, час та місце судового засідання, чим порушив право на доступ до суду та реалізацію процесуальних прав, зокрема подання клопотань, заяв з процесуальних питань безпосередньо

в суді.

Прийняття, складення і підписання повного тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду відбулося з порушенням правила ухвалення судового рішення у нарадчій кімнаті та процедури ухвалення судового рішення колегіальним складом суду всупереч статей 35 245 248 259 ЦПК України.

Також заявник вважає, що постанова апеляційного суду прийнята неналежним складом суду, оскільки суддю ОСОБА_13 було призначено на посаду судді апеляційного суду у незаконний спосіб.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

06 листопада 1992 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено шлюб(т. 1, а.с. 225).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії КБ-1 № 002146

ОСОБА_6 з 2004 року був особою з інвалідністю першої групи внаслідок нещасного випадку та потребував постійного медичного та побутового догляду, міг працювати на дому (т. 1, а.с. 15).

20 жовтня 2006 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рильською Л. С. 20 жовтня 2006 року за № 2626, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день смерті буде належати йому та

на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_1 (т. 1,

а.с. 217).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

18 липня 2014 року ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса Рильської Л. С. із заявою про отримання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя (т. 1, а.с. 222).

На день смерті ОСОБА_6 спадкове майно складалось із:

1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ,

1/3 частини квартири

АДРЕСА_2 , 1/2 частини квартири АДРЕСА_7 , 1/2 частини квартири АДРЕСА_8 , 1/2 частини квартири

АДРЕСА_5 , 1/2 частини квартири

АДРЕСА_3 , 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_1 в будинку

АДРЕСА_4 , 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_2 в будинку

АДРЕСА_4 , 1/2 частини нежитлових приміщень з № 1 по № 7 (групи приміщень № 67) (в літ. А) в будинку АДРЕСА_6 , 1/2 частини автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 4/7, легковий універсал, 2005 року випуску, 1/2 частини автомобіля марки MERCEDES-BENZ S 350, седан легковий, 2012 року випуску.

11 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Рильської Л. С. з письмовою заявою про прийняття спадщини (т. 1, а.с. 209).

18 липня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_11 подали приватному нотаріусу заяви про відмову від свого права на обов`язкову частку (т.1, а.с. 19, 20).

04 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Рильської Л. С. із заявою про відкликання заяви про відмову від права на обов`язкову частку від 18 липня 2014 року, підпис на якій було засвідчено приватним нотаріусом Рильською Л. С. за № 501 (т. 1, а. с. 248). Та у цей же день подала заяву про прийняття обов`язкової частки у спадщині (т. 1,

а.с. 250).

04 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Рильської Л. С. із заявою про прийняття обов`язкової частки у спадщині, справжність підпису у якій було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охтень Т. Л. та зареєстровано

в реєстрі за № 500 (т. 2. а.с. 1).

13 січня 2015 року ОСОБА_2 , в інтересах своєї довірительки ОСОБА_4 , звернувся до приватного нотаріуса Рильської Л.С.

із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_6 , яка була зареєстрована у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 2 (т. 2, а.с. 6-7).

14січня 2015 року приватнийнотаріус Рильська Л.С. письмово повідомила ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про надходження та реєстрацію заяви ОСОБА_12 , який діє в інтересах ОСОБА_4 ,

про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом

після померлого ОСОБА_6 та просила пред`явити оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно для видачі необхідних свідоцтв.

20 січня 2015 року ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса Рильської Л. С. із заявою, в якій просила не вчиняти будь-яких дій щодо видачі відповідних свідоцтв, оскільки вона має намір звернутись до суду

(т. 2, а. с. 19).

29 січня 2015 року приватним нотаріусом Рильською Л.С. винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_4 свідоцтв про право на спадщину за законом. Підставою відмови у вчиненні нотаріальних дій стало відсутність у спадкоємця оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно (т. 2, а. с. 20-21).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

Згідно із заповітом від 04 лютого 2015 року, посвідченим нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Ткач О. А., ОСОБА_3 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 110).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, на розгляді стоїть питання щодо зменшення розміру обов`язкової частки у спадковому майні після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , його спадкоємцями першої черги (батьками), які своєчасно звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

Статтями 1216 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає

в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульованостаттею 1241

ЦК України, частиною першою якої передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку

у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця,

в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки

у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає

у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року

у справі № 497/51/18, від 31 березня 2021 року у справі № 637/882/19 (провадження № 61-8090св20)

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом встановленого законом шестимісячного строку реалізували своє право на прийняття обов`язкової частки у спадщині після смерті

ОСОБА_6 , а позивач не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що між спадкодавцем та його батьками було припинено спілкування чи існували неприязні стосунки, зумовлені поведінкою саме спадкоємцями обов`язкової частки, які є особами похилого віку, або інших обставин, які мають істотне значення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій перевірили та проаналізували обставини щодо того, чи мали спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальну та фізичну можливість надавати таку допомогу спадкодавцю ОСОБА_6 та чи потребував спадкодавець допомоги від цих спадкоємців за умов отримання її від інших осіб та його матеріального стану.

Суди врахували, що станом на 2004 рік, у якому спадкодавцю ОСОБА_6 було встановлено інвалідність першої групи, його матері ОСОБА_4 було 63 роки, а батьку ОСОБА_3 -

64 роки, тобто вже на той час вони були особами похилого віку, станом на дату смерті спадкодавця( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) його батькам було 73 та

74 роки відповідно. При цьому за життя ОСОБА_6 з 01 вересня 2004 року отримував пенсію за інвалідністю, проте продовжував працювати та набував право власності на нерухоме майно.

Під час розгляду справи позивач посилалась на те, що вона та дружина ОСОБА_6 здійснювали повноцінний догляд за останнім, що свідчить про те, що він не потребував додаткового догляду з боку його батьків похилого віку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зменшення розміру обов`язкової частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спадщині ОСОБА_6 , суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних

у справі доказів, з`ясував усі обставини, які мають значення для застосування абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України та на які посилався позивач під час розгляду справи, і зазначених у цій нормі підстав для зменшення розміру обов`язкової частки не встановив. Суд дав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу (групам однотипних доказів), в тому числі показанням свідків, допитаних під час розгляду справи.

Посилання у касаційній скарзі на неправильне посилання судом першої інстанції на частину першу статті 1276 ЦК України не спростовують правильність висновків судів про відсутність підстав для зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині. Зазначена норма не застосована судом до спірних правовідносин, а спір щодо зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині вирішено саме на підставі статті 1241

ЦК України, що також вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної у цій справі постанови апеляційного суду.

Колегія суддів не бере до уваги аргументи позивача щодо безпідставного залучення судом першої інстанції до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки закон забороняє застосування спадкової трансмісії при спадкуванні обов`язкової частки у спадщині.

Так, стаття 1276 ЦК України передбачає, що якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом встановленого законом шестимісячного строку реалізували своє право на прийняття обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_6 , тобто прийняли спадщину шляхом подання відповідних заяв, і частка у спадщині належить цим спадкоємцям з часу відкриття спадщини незалежно від часу прийняття спадщини. Право на отримання обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , реалізував ще за життя. Позовні вимоги до ОСОБА_3 про зменшення розміру належної йому обов`язкової частки у спадщині також пред`явлено ще за його життя (у жовтні 2015 року).

Згідно із частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщинупов`язується з її прийняттямта вважається, що вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Правила статті 1276 ЦК України щодо спадкової трансмісії стосуються випадків, коли спадкоємець помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти.

Залучаючи до участі у справі після смерті ОСОБА_3 його правонаступника ОСОБА_2 , суд допустив процесуальне правонаступництво та не вирішував питання щодо переходу права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії, а отже,

є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд всупереч вимогам закону створив обставини для спадкування цією особою обов`язкової частки у спадщині в порядку статті 1276 ЦК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд неправильно встановив коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадковому майні, є необґрунтованими, оскільки спір у цій справі стосувався саме зменшення обов`язкових часток ОСОБА_3 та ОСОБА_4

у спадщині, і суд вирішив спір саме в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, зокрема відмовив у їх задоволенні з підстав недоведення обставин, на які посилався позивач на їх обґрунтування.

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на те,

що заявлений у суді першої інстанції відвід судді за заявою від 23 липня

2021 року не був вирішений відповідно до норм процесуального права, оскільки зазначена заява про відвід подана вже після розгляду судом справи і ухвалення судового рішення від 23 квітня 2021 року, тобто поза межами розгляду справи судом першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу

за відсутності належним чином повідомленого позивача про дату, час та місце судового засідання, чим порушив право на доступ до суду та реалізацію процесуальних прав, спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких позивач (зворотне повідомлення т. 4, а.с. 30) та її представник повідомлялись про день, час та місце апеляційного розгляду справи належним чином, представник позивача неодноразово подавав клопотання про відклдання розгляду справи (т. 3, а. с. 239, т. 4,

а.с. 15, 41-42).

За наявності у матеріалах справи відомостей про належне повідомлення про день, час і місце розгляду справи позивача, в тому числі його представника, суд апеляційної інстанції у встановленому порядку вирішив подане втретє представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи та обґрунтовано відхилив його, оскільки за змістом частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторони належним чином повідомленої про розгляд справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

При цьому доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, у повній мірі перевірені апеляційним судом, аргументовані висновки щодо яких викладено у прийнятій цим судом постанові.Також апеляційним судом вирішено клопотання позивача про дослідження нового доказу - допиту як свідка позивача та відмовлено у його задоволенні

з відповідним обґрунтуванням.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції за відсутності представника позивача не призвів до неправильного встановлення обставин справи

та її вирішення. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Під час розгляду справи позивач не був позбавлений можливості реалізувати надані йому законом процесуальні права щодо спростування заперечень відповідачів, подання доказів та доведення обґрунтованості заявлених ним позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції порядку судового провадження та здійснення розгляду справи у позапроцесуальний спосіб, незаконним складом суду та поза межами робочого часу роботи суду є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом правил ухвалення судового рішення у нарадчій кімнаті, прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови неналежним складом суду є безпідставними та необґрунтованими, ґрунтуються на домислах і припущеннях.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника

з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для зменшення обов`язкової частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спадщині померлого сина.

Проте аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій та спростовані судами під час розгляду справи.

У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець