Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.01.2023 року у справі №465/7143/20
Постанова КЦС ВП від 18.01.2023 року у справі №465/7143/20

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 465/7143/20

провадження № 61-6011св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ОСОБА_2 , Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові західного міжрегіонального управління міністерства юстиції

(міста Львова),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я.,

Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі -

АТ «Ощадбанк»), ОСОБА_2 та Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (місто Львів) (далі - Франківський ВДВС у місті Львові Західного МРУМЮ (місто Львів)) про звільнення майна з-під арешту.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивачем на електронних торгах

з реалізації іпотечного майна на погашення кредитної заборгованості, забезпеченої іпотекою, придбано нежитлові підвальні приміщення під

літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 , проте він немає змоги ними розпоряджатися, оскільки ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 29 вересня 2011 року у справі № 2-2002/11 було накладено арешт

на вказане майно.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд звільнити іпотечне майно,

а саме: нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок

АДРЕСА_1 , з-під арешту, накладеного ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 22 вересня 2011 року у справі

№ 2-2002/11 що належало ОСОБА_2 , та було до накладення судом арешту забезпечене іпотечним договором від 14 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованим у реєстрі № 1836 з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого

є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та ОСОБА_2 ,

й придбане на електронних торгах ним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 03 листопада

2021 року у складі судді Ванівського Ю. М. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Звільнено майно, а саме: нежитлові підвальні приміщення під

літ. V, VI, VII, VIШ, ІХ, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться

за адресою: будинок АДРЕСА_1 , з під арешту, накладеного ухвалою Галицького районного суду міста Львова

від 22 вересня 2011 року у справі № 2-2002/11, що належало

ОСОБА_2 , та було до накладення судом арешту забезпечене іпотечним договором від 14 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованим у реєстрі

№ 1836 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», та ОСОБА_2 , й придбане на електронних торгах

ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявного факту перешкод у користуванні своїм майном, проте позивачем,

як новим власником спірного майна доведено факт порушення його прав щодо розпорядження своїм майном.

Спірне майно не перебуває в іпотеці, оскільки після реалізації саме іпотечного майна через прилюдні торги, у результаті якого позивач набув право власності, таке майно перестало бути в іпотеці, проте в Єдиному державному реєстрі нерухомого майна не внесено змін щодо такого майна,

у зв`язку із цим, на думку суду першої інстанції, звільнення майна з-під арешту відновить порушене право позивача на розпорядження своїм майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 листопада 2021 року скасовано

й ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, фактично скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 29 вересня 2011 року у справі № 2-2002/11, у той час

як норми статті 158 ЦПК України містять вичерпний перелік підстав для скасування заходів забезпечення позову і їх порядок.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач вимоги про визнання права власності на нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIШ, ІХ, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок

АДРЕСА_1 , не пред`явив, тому відсутні правові підстави для звільнення спірного майна з-під арешту у обраний позивачем спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 21 листопада 2018 року у справі

№ 465/650/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц,

від 19 червня 2019 року у справі № 825/1764/16, від 16 листопада 2020 року

у справі № 465/581/20, від 02 грудня 2020 року у справі № 0541/4463/2012

та від 15 квітня 2021 року у справі № 2-2002/11, а також не дослідив зібрані

у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що немає необхідності заявляти вимогу про визнання права власності на спірне майно разом із вимогою щодо звільнення цього майна з-під арешту, оскільки у цьому випадку спору про право власності немає. ОСОБА_1 придбав спірне майно на електронних торгах. Ніхто не оскаржував ні факт, ні процедуру придбання ним спірного майна.

У цьому випадку спір виник тільки з підстав необхідності звільнення спірного майна, яке належить позивачу, з-під арешту за борговими зобов`язаннями третьої особи, який не стосується його.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до акта про реалізацію предмета іпотеки від 29 серпня 2019 року та інформації із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору іпотеки

від 14 квітня 2008 року № 1835 між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIШ, ІХ, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 були забезпечені цим договором іпотеки.

ПАТ «Дельта Банк» скористалось своїм правом на відчуження забезпеченого іпотекою спірного майна і на підставі рішення Галицького районного суду міста Львова від 09 червня 2016 року у справі № 1304/2601/12 реалізувало таке майно у рамках виконавчого провадження на електронних торгах.

На думку ОСОБА_1 , суд має звільнити з-під арешту лише частину нерухомого майна, яке було забезпечене іпотекою, а саме: нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIШ, ІХ, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 , що виникла раніше по іншому кредитному зобов`язанню, яка була реалізована та яку він придбав. Зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту на спірне майно ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 22 вересня 2011 року у справі № 2-2002/11.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Франківського районного суду м. Львова.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Ощадбанк» на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 22 вересня 2011 року

у справі № 2-2002/11 накладено арешт на нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться

за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

23 вересня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання зазначеного судового рішення у справі № 2-2002/11

Згідно постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 27 вересня 2011 року ухвалу суду виконано, арешт

на нерухоме майно накладено.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада

2012 року у справі № 2-2002/11 позов ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Львівське обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , третя особа: Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації задоволено частково.

Вирішено змінити умови договору відновлювальної кредитної лінії

від 27 жовтня 2006 року № 2203-1293, укладеного між ПАТ «Ощадбанк»

в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк», шляхом визначення терміну його виконання моментом набрання законної сили рішення суду про зміну умов договору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» 116 202,30 доларів США, у тому числі 93 825,03 доларів США - залишок несплаченого кредиту;

17 695,95 доларів США - прострочених процентів; 2 659,31 доларів США - сума нарахованої пені за кредитом; 1 891,70 - сума нарахованої пені

за процентами; 130,31 доларів США - проценти за лютий 2012 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» 1 820,00 грн сплаченого судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 27 жовтня 2006 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. за № Д-1176. Визнано недійсними договір про внесення змін

та доповнень до договору іпотеки нерухомого майна від 14 березня

2007 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. за № Д-276 та договір про внесення змін

та доповнень до договору іпотеки нерухомого майна від 11 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дячуком О. А. за № 1303. Звільнено з-під іпотеки квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Стягнуто

з ПАТ «Ощадбанк» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» 38,50 грн судових витрат.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Галицького районного суду міста Львова від 30 квітня 2015 року

у справі № 1304/2601/12 позовну заяву ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 1 380 491,08 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» 1 700,00 грн витрат зі сплати судового збору та 120,00 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2016 року

у справі № 2-2002/11 апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_2 116 202,30 доларів США, відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки на квартиру АДРЕСА_2 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором відновлюваної кредитної лінії та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3

в інтересах якої діє ОСОБА_4 - скасовано та ухвалено в цій частині вимог нове рішення.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 жовтня 2006 року № 2203-1293,

що становить 116 202,30 доларів США, у тому числі 93 825,03 доларів США - залишок несплаченого кредиту; 17 695,95 доларів США - прострочених процентів; 2 659,31 долара США - сума нарахованої пені за кредитом;

1 891,70 - сума нарахованої пені за процентами; 130,31 долара США - проценти за лютий 2012 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки

за іпотечним договором від 27 жовтня 2006 року № Д-1176 зі змінами

від 14 березня 2007 року № Д-276, 11 лютого 2008 року № 1303, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_2 , а саме: на квартиру

АДРЕСА_2 шляхом її продажу

на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження»

з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною,

що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відмовлено ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 ,

у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним іпотечного договору від 27 жовтня 2006 року, укладеного між ПАТ «Ощадбанк»

та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дячуком О. А.

№ Д-1176, про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки нерухомого майна від 14 березня 2007 року, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» в особі філії - Львівське обласне управління

АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дячуком О. А. № Д-276 та договору про внесення змін та доповнень

до договору іпотеки нерухомого майна від 11 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дячуком О. А. № 1303; про звільнення з-під іпотеки та з-під арешту квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 08 листопада 2012 року у частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягало до виконання протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій

на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті».

Додатковим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року у справі № 2-2002/11 заяву ПАТ «Ощадбанк» про ухвалення додаткового рішення задоволено. Відмовлено ПАТ «Ощадбанк»

у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 116 202,30 доларів США заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії

від 27 жовтня 2006 року № 2203-1293, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» 3 590,45 грн судових витрат.

Постановою Верховного Суду України від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 2-2002/11 касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» залишено без задоволення. Рішення Апеляційного суду від 11 квітня 2016 року у частині позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення

та зняття з реєстрації залишено без змін. Додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року у частині позовних вимог

ПАТ «Ощадбанк» про стягнення кредитної заборгованості залишено без змін.

Відповідно до акта про реалізацію предмета іпотеки від 29 серпня 2019 року у межах виконавчого провадження № 58774972 щодо виконання виконавчого листа № 1304/2601/12, виданого 09 червня 2016 року Галицьким районним судом міста Львова, передано на реалізацію нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м,

що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 (а. с. 5, 6).

Переможцем електронних торгів став ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 420734 (а. с. 8, 9).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баіровою Н. М. від 29 серпня 2019 року у виконавчому провадженні

№ 58774972 знято арешт із нежитлових підвальних приміщень під

літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 , накладених постановами приватного виконавця від 02 квітня 2019 року

у виконавчих провадженнях № 58774972 та № 52039235; знято заборону на нерухоме майно за реєстровим № 7008821, зареєстровану за № 7008821 реєстратором: приватним нотаріусом Лаврик Т. Я. на підставі іпотечного договору від 14 квітня 2008 року № 1835; припинено іпотеку за реєстровим номером обтяжень 7008868, зареєстровану приватним нотаріусом Хара Н. С. на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» реєстрові № № 2949 та 2950,

08 грудня 2011 року, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. (а. с. 7).

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 17 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 29 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду від 15 квітня

2021 року, у справі №-2-2002/11 заяву адвоката Винниченка М. П. в інтересах ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову залишено без задоволення.

У своїй постанові апеляційний суд посилається на те, що сам факт перебування у власності ОСОБА_1 спірних нежитлових приміщень,

не може бути підставою для скасування забезпечення позову, оскільки рішення суду є обов`язковим до виконання. На час розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ПАТ «Ощадбанк»

до виконання рішення у справі, пов`язана із захистом його прав, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Верховний Суд у своїй постанові посилався на те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що факт того, що ОСОБА_1 став власником нежитлових підвальних приміщень у порядку реалізації майна з прилюдних торгів у іншому виконавчому провадженні, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки інші особи, які є власниками (володільцями) майна і, які вважають, що майно, на яке накладено арешт належить їм,

а не боржникові, можуть звертатися до суду із позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено

статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або

в інших осіб.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій по вжиттю судом,

на прохання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом заходів, які гарантують в майбутньому реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб

в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя

і задоволення претензій позивача (заявника).

Інститут забезпечення позову в цивільному процесі дозволяє гарантувати дійсне і ефективне виконання судового рішення, а тим самим і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод

та інтересів осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Згідно із частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

За змістом положень Закону України «Про виконавче провадження»

від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у всіх інших випадках арешт може бути знятий

за рішенням суду.

За змістом статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» до суду

з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує

на таке майно.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто

не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права

та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться

у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення

у цивільній справі» правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод

чи інтересів, тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати,

чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами статей 12, 80, 81 та 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі

і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив відсутність належних

та допустимих доказів факту перешкод позивачу у користуванні своїм майном.

Разом із цим, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 ,

як новим власником нежитлових підвальних приміщень під

літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: будинок АДРЕСА_1 , доведено факт порушення його прав щодо розпорядження своїм майном.

Встановлено, що спірне майно не перебуває в іпотеці, оскільки після реалізації саме цього іпотечного майна через прилюдні торги, у результаті якого позивач набув право власності, таке майно перестало бути в іпотеці. Проте, в Єдиному державному реєстрі нерухомого майна не внесено змін щодо такого майна.

Згідно інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень результати електронних торгів щодо реалізації спірного майна та факт придбання цього майна ОСОБА_1 ПАТ «Ощадбанк» не оскаржувало.

При цьому, спірні нежитлові приміщення не були предметом позовних вимог АТ «Ощадбанк» у справі № 2-2002/11 про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації.

Спірне майно позивачем придбане на публічних торгах, процедура яких передбачає продаж майна без обтяжень, а тому позивач мав законні підстави сподіватися, що придбав спірне майно без будь-яких обтяжень.

Задовольняючи позовну заяву про звільнення спірного майна з-під арешту, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у цій справі предметом позовної вимоги є звільнення з-під арешту спірного нерухомого майна,

а не скасування ухвали Галицького районного суду місті Львова

від 22 вересня 2011 року у справі № 2-2002/11, у зв`язку із цим дійшов правильного висновку про те, що саме звільнення майна з під арешту відновить порушене право позивача на розпорядження своїм майном.

Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі № 465/581/20 та

від 15 квітня 2021 року у справі № 2-2002/11 (провадження № 61-15995св20).

Висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним

і обґрунтованим.

Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди і залишає в силі рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із цим з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 681,60 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Згідно із частиною першою статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного

на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги -

це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру

та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав

і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному

та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав

і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг

і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом

та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність

(пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня

2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати

з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим

та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути

на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,

що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;

3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг

та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу надано лише ордер серії ВС № 1061267 та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001103.

Матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також не містять квитанцій про оплату правової допомоги. Відсутність цих документів не дозволяє суду надати оцінку розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу щодо

їх дійсності, необхідності й розумності.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 01 червня 2022 року скасувати.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 листопада

2021 року залишити в силі.

Стягнути з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

на користь ОСОБА_1 1 681,60 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Відмовити ОСОБА_1 у стягненні витрат

на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта