Постанова КЦС ВП від 17.08.2022 року у справі №761/15232/18

Друк

Пошук

262

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 761/15232/18

провадження № 61-19661св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Моторне (транспортне) страхове бюро України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Капля Аліна Степанівна, на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (далі - ТДВ «СТ «Домінанта»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Моторне (транспортне) страхове бюро України, про стягнення майнової та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовну заяву мотивовано тим, що 06 липня 2017 року сталась ДТП за участю належного їй автомобіля «Infinity FX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ «СТ «Домінанта» з лімітом відповідальності 100 000,00 грн.

Постановою Святошинського районного суду міста Києві від 27 липня 2018 року ОСОБА_2 було визнано винним у ДТП та притягнуто його до адміністративної відповідальності.

06 липня 2017 року вона повідомила ТДВ «СТ «Домінанта» про настання страхового випадку та 31 серпня 2017 звернулася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, яке їй не було виплачено.

У подальшому вона дізналася, що 07 червня 2018 року розпорядженням Нацкомфінпослуг анульовано ліцензію ТДВ «СТ «Домінанта» у сфері надання послуг страхування з 07 липня 2018 року та з 02 липня 2018 року цей страховик позбавлений членства в МТСБУ.

Вказує, що згідно зі звітом про оцінку колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) № 17/9/660 вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ становить 154 541,37 грн, фактично нею понесено витрати на ремонт автомобіля в розмірі 141 423,01 грн та 2 552,00 грн відповідно до рахунку на придбання додаткових частин. ОСОБА_2 частково компенсував завдану шкоду у розмірі 33 241,53 грн. Разом з тим матеріальна шкода не була відшкодована їй в повному обсязі та своєчасно, а оскільки страхова компанія винуватця ДТП є неспроможною, неналежно виконує свої обов`язки, а ліміт страхової відповідальності не покриває весь розмір майнової шкоди, якої вона зазнала як власник автомобіля, то вона вимушена звернутись до суду із позовом.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 1, а. с. 203-214) ОСОБА_1 просила стягнути з ТДВ «СТ «Домінанта» на її користь 191 353,30 грн, з яких: 100 000,00 грн - сума страхового відшкодування, пеня - 68 501,37 грн, інфляційні втрати - 15 485,15 грн, 3 % річних - 5 991,78 грн, моральна шкода - 1 000,00 грн, витрати за розрахунок вартості шкоди - 375,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь 35 346,27 грн, з яких 27 688,18 грн - основна сума відшкодування, 4 962,50 грн - інфляційні втрати, 1 820,59 грн - 3 % річних, 500,00 грн - моральна шкода та 375,00 грн витрат за розрахунок вартості шкоди; стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування 100 000,00 грн, моральну шкоду 1 000,00 грн, 3% річних 5 991,78 грн, інфляційні втрати 15 485,15 грн, пеню 3 355,90 грн, а всього 125 832,83 грн.

Стягнуто з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 27 305,10 грн, судовий збір у розмірі 1 258,32 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення ДТП була застрахована у ТДВ «СТ «Домінанта» із встановленим лімітом відповідальності у 100 000,00 грн, позивач вчасно повідомила та надала ТДВ «СТ «Домінанта» всі необхідні документи для виплати їй страхового відшкодування, однак страховик не виплатив потерпілій особі суму страхового відшкодування за завдані страхувальником збитки. Правовідносини, які склалися із обов`язку ТДВ «СТ «Домінанта» сплатити позивачу суму страхового відшкодування, є грошовим зобов`язанням, на які поширюється дія положень статті 625 ЦК України, через що з ТДВ «СТ «Домінанта» підлягає стягненню на користь позивача 100 000,00 грн - суми страхового відшкодування в межах встановленого ліміту, 15 485,15 грн - інфляційні нарахування на суму боргу за період з 01 грудня 2017 року до 31 жовтня 2019 року, 5 991,78 грн - 3 % річних за період з 30 листопада 2017 року до 28 листопада 2019 року, пеня у розмірі 3 355,90 грн у межах одного року за період з 30 листопада 2017 року до 30 листопада 2018 року. Законний володілець (користувач) пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 скористався своїм правом на відшкодування матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_2 , завданих внаслідок ДТП, оскільки ОСОБА_2 добровільно відшкодовано йому шкоду, погоджену між учасниками ДТП, що підтверджується укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договором, а тому підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення з нього матеріальної шкоди немає.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн, моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн, 3% річних у розмірі 5 991,78 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 485,15 грн, пеню у розмірі 68 501,37 грн, а всього 190 978,30 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 21 299,84 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 703,06 грн та 3 111,65 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 853,00 грн та 390,48 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 941,50 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки ТДВ «СТ «Домінанта» не сплатило позивачу суму страхового відшкодування та прострочило виконання грошового зобов`язання, то з ТДВ «СТ «Домінанта» підлягає стягненню 100 000,00 грн - сума страхового відшкодування в межах встановленого ліміту, 15 485,15 грн інфляційних втрат і 5 991,78 грн - 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Стягуючи з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь позивача суму пені у межах одного року, суд першої інстанції не врахував, що відповідач не заявляв вимогу про застосування строку позовної давності, через що з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь позивача підлягає стягненню пеня за увесь час прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 68 501,37 грн.

Разом з тим вимоги про стягнення з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь позивача витрат за розрахунок вартості шкоди в розмірі 375,00 грн задоволенню не підлягають, оскільки у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази понесення позивачем таких витрат.

Позивач як власниця пошкодженого автомобіля є потерпілою особою, якій завдано шкоди, і тому саме вона має право на її відшкодування особою, яка винна у спричиненні такої шкоди, тобто відповідачем ОСОБА_2 .

Висновок суду першої інстанції про те, що між позивачем та ОСОБА_2 досягнуто згоду щодо повного відшкодування шкоди та про те, що ОСОБА_3 як законний володілець (користувач) автомобіля, власником якого є позивач, скористався своїм правом на відшкодування шкоди ОСОБА_2 , є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Оскільки розмір майнового збитку, завданого позивачу з вини ОСОБА_2 , перевищує ліміт страхового відшкодування, що підлягає стягненню з ТДВ «СТ «Домінанта», то відповідно до положень статті 1194 ЦК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між повним розміром майнової шкоди у розмірі 154 541,37 грн, завданої позивачу, та лімітом страхового відшкодування у розмірі 100 000,00 грн, з урахуванням 33 241,53 грн, які були добровільно сплачені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування шкоди, та які ОСОБА_1 враховуються при визначенні обсягу вимог до відповідача, у розмірі 21 299,84 грн.

Апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних, інфляційних втрат, неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки зобов`язання, які склалися між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , випливають з деліктних правовідносин, і ОСОБА_2 як особі, цивільно-правова відповідальність якої була на той час застрахована, не могло бути відомо про обсяг майнових збитків, яких зазнала позивач. Крім цього, ним в рахунок відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля позивача, було добровільно сплачено грошові кошти, а тому будь-яких правових підстав для застосування щодо ОСОБА_2 санкції за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, так і стягнення моральної шкоди, апеляційний суд не встановив.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 сплатила своєму представнику 36 903,10 грн витрат на правову допомогу, тому з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з ТДВ «СТ «Домінанта» на користь позивача підлягають стягненню 30 703,06 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 111,65 грн судового збору, а з ОСОБА_2 - 3 853, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 390,48 грн судового збору.

Крім того, ОСОБА_2 було фактично понесено 22 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням обсягу позовних вимог та тієї частини, у задоволенні якої до ОСОБА_2 було відмовлено, з позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 10 941, 50 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Капля А. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог відносно ОСОБА_2 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 395 396 ЦК України, не врахував, що на момент ДТП ОСОБА_3 користувався транспортним засобом «Infinity FX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та як законний користувач отримав від ОСОБА_2 у рахунок відшкодування майнової та немайнової шкоди 33 241,53 грн, про відсутність претензій до ОСОБА_2 склав відповідну заяву, яку було посвідчено нотаріально.

Отже, суд апеляційної інстанції проігнорував обставини відшкодування ОСОБА_2 ОСОБА_3 майнової та немайнової шкоди у повному обсязі.

Апеляційний суд не врахував неможливість подвійного стягнення відшкодування, що суперечить змісту статті 61 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції помилково взяв за основу суму матеріального збитку з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 154 541,37 грн, тоді як фактично позивач сплатила за ремонт автомобіля 141 423,01 грн.

Також суд не врахував, що відсутність у звіті експерта про визначення матеріального збитку застереження щодо обізнаності про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є підставою для відхилення такого висновку як доказу.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Патюк С. О., заперечувала проти доводів заявника, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Крім того, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Патюк С. О., просила стягнути з ОСОБА_2 10 000,00 грн судових витрат, пов`язаних з підготовкою та складанням відзиву на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Капля А. С., на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишено без руху, вказано про необхідність сплати судового збору.

У лютому 2021 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Капля А. С., на постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, зазначено, що справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики, а тому відповідно до підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК Українисудове рішення у цій справі підлягає касаційному оскарженню, і витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/15232/18, відмовлено ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Капля А. С., у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

06 липня 2017 року о 17 год. 30 хв. в місті Києві на вул. Ватутіна, 72 сталась ДТП за участю автомобіля «Infinity FX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (під керуванням ОСОБА_3 ), та автомобіля «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Святошинського районного суду міста Києві від 27 липня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ «СТ «Домінанта», ліміт відповідальності - 100 000,00 грн (а. с. 100).

06 липня 2017 року ТДВ «СТ «Домінанта» було повідомлено про настання страхового випадку.

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ТДВ «СТ «Домінанта» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до звіту про оцінку КТЗ № 17/9/660, складеного 02 жовтня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок цієї ДТП з врахуванням ПДВ, становить 154 541, 37 грн (а. с. 24-27).

Згідно з актом виконаних робіт від 17 липня 2017 року № 7255 ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_5 за ремонт автомобіля «Infinity FX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , грошові кошти в розмірі 141 423,01 грн та 2 552,00 грн (а. с. 18, 19, 20, 28).

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 в особі свого представника Патюк С. О. звернулася до МТСБУ із скаргою на бездіяльність ТДВ «СТ «Домінанта» щодо невиплати їй страхового відшкодування (а. с. 16, 17).

07 червня 2018 року розпорядженням Нацкомфінпослуг анульовано ліцензію ТДВ «СТ «Домінанта» у сфері надання послуг страхування з 07 липня 2018 року та з 02 липня 2018 року ТДВ «СТ «Домінанта» позбавлене членства в МТСБУ.

Станом на момент розгляду справи ТДВ «СТ «Домінанта» не вчинило жодних дій щодо виплати позивачу страхового відшкодування.

Із заяви ОСОБА_3 від 20 вересня 2017 року вбачається, що він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 33 241,53 грн в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, що сталась 06 липня 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц (провадження №61-37571св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 299/2811/16-ц (провадження

№ 61-15714св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, у касаційній скарзі викладені доводи про необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі у зв`язку з тим, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, оскільки оскаржувана постанова Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року не відповідає єдиній правозастосовній практиці. Тому заявник вважає, що у цій справі наявні підстави, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі є стягнення з ТДВ «СТ «Домінанта» страхового відшкодування у розмірі 191 353,30 грн; з ОСОБА_2 на її користь - матеріальної шкоди у розмірі 35 346,27 грн.

Відповідно до статті 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом статей 1166 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а за шкоду, завдану в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV, тут і далі в редакції, чинній на момент ДТП)).

Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні».

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 641/10491/15-ц (провадження

№ 61-12709св21).

Апеляційний суд встановив, що розмір завданої ОСОБА_2 шкоди є більшим за визначений договором про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ліміт відповідальності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що для повного відшкодування завданої ОСОБА_2 шкоди він зобов`язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Також колегія суддів погоджується із визначеним апеляційним судом розміром матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 як власнику пошкодженого транспортного засобу.

Визначаючи розмір такої різниці, апеляційний суд належним чином врахував, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц та від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц (провадження № 61-19062св20).

Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень частини другої статті 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження

№ 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки питання щодо правомірності стягнення страхового відшкодування з ТДВ «СТ «Домінанта» заявником не порушується, колегія суддів переглядає оскаржувану постанову апеляційного суду лише в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У такому разі під час визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, необхідно враховувати складові цих збитків відповідно до змісту частини другої статті 1192 ЦК України: реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, витрати, понесені лише за ремонт автомобіля «Infinity FX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склали 141 423,01 грн та 2 552,00 грн, а разом 143 975,01 грн.

Водночас відповідно до звіту про оцінку КТЗ № 17/9/660, складеного 02 жовтня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок цієї ДТП, з врахуванням ПДВ становить 154 541, 37 грн (а. с. 24-27).

До складу зазначеної матеріальної шкоди входять:

137 586,67 грн - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням ПДВ на деталі, які підлягають заміні, і лакофарбові матеріали;

116 812,73 грн - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування ПДВ на деталі, які підлягають заміні, і лакофарбові матеріали;

16 954,70 грн - величина втрати товарної вартості транспортного засобу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 (провадження № 61-26508св18) зроблено правові висновки щодо відшкодування величини втрати товарної вартості транспортного засобу, які полягають у такому.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

При цьому пунктом 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що шкоду, пов`язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів у зв`язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкоджених: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема, в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України

«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166 1187 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

З огляду на викладене сума відновлювального ремонту у розмірі 143 975,01 грн, сплачена позивачем, не є розміром реальної шкоди, завданої ДТП, оскільки до її складу не входить величина втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу, яка відповідно до звіту про оцінку КТЗ № 17/9/660, складеного 02 жовтня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , становить 16 954,70 грн.

Крім того, у позові ОСОБА_1 за основу матеріальних збитків прийняла визначені звітом 154 541,37 грн (137 586,67 грн відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням ПДВ та 16 954,70 грн як величини втрати товарної вартості транспортного засобу).

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково взяв за основу суму матеріального збитку з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 154 541,37 грн, тоді як фактично позивач сплатила за ремонт автомобіля 141 423,01 грн. Позивач виходила з необхідності урахування вартості відновлювального ремонту, визначеного у звіті про оцінку, тому фактично сплачена позивачем вартість ремонту автомобіля значення у цій справі не має.

Враховуючи розмір сплаченого страхового відшкодування (100 000,00 грн), а також сплачені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 33 241,53 грн в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд в межах доводів та вимог позовної заяви ОСОБА_1 правильно зазначив, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 21 299,84 грн (154 541,37 грн - 100 000,00 грн - 33 241,53 грн).

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про завищений розмір грошових коштів, які підлягають стягненню як різниця між загальним розміром матеріальних збитків та сумою страхового відшкодування.

Доводи касаційної скарги про те, що у зв`язку зі сплатою ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 33 241,53 грн він не зобов`язаний нести додаткових витрат, є необґрунтованими, оскільки зазначеної суми недостатньо для компенсації витрат, які позивач понесла для відновлення свого порушеного права, тоді як за змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Указане спростовує доводи касаційної скарги про подвійне стягнення майнових збитків у цій справі.

Також необґрунтованими є доводи про неналежність доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог про стягнення матеріальних збитків.

Апеляційний суд надав відповідну правову оцінку звіту про оцінку КТЗ № 17/9/660, складеному 02 жовтня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , а суд касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями переоцінювати докази у справі та встановлювати нові обставини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Водночас на спростування доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відсутність у звіті експерта про визначення матеріального збитку застереження щодо обізнаності про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок є підставою для відхилення такого висновку як доказу, колегія суддів зазначає таке.

Оцінка матеріального збитку, який було заподіяно у результаті ДТП майну особи, є обов`язковою процедурою для його відшкодування страховиком у встановленому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку відповідно до лімітів відповідальності страховика.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «СК «Домінанта» не сприяло ОСОБА_1 у врегулюванні страхового випадку, що також підтверджується зверненням позивача до МТСБУ зі скаргою на дії страховика.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, надала звіт про оцінку КТЗ № 17/9/660, складений 02 жовтня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 на підставі звернення позивача.

У частині шостій статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Зазначений звіт було виконано до пред`явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний звіт не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, а особа, яка виконувала звіт, ОСОБА_7 , є оцінювачем за напрямом 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів», тому вимоги статті 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюється.

Крім того, у випадку незгоди з визначеною сумою матеріальних збитків, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про проведення у справі відповідної експертизи.

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 20 вересня 2017 року він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 33 241,53 грн в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, що сталась 06 липня 2017 року.

Отже, саме ОСОБА_3 зазначив, що будь-яких претензій фінансового та матеріального характеру до ОСОБА_2 не має та не матиме і до суду не звертатиметься.

Разом з цим автомобіль «Infinity FX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який отримав пошкодження унаслідок ДТП 06 липня 2017 року під керуванням ОСОБА_3 , належить на праві власності ОСОБА_1 .

Саме ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом. Матеріали справи не містять її заяви до ОСОБА_2 про відсутність претензій матеріального характеру, а також доказів відшкодування ОСОБА_2 ОСОБА_1 моральної та майнової шкоди у позасудовому порядку.

У такому випадку, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про подвійне стягнення відшкодування моральної шкоди.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат на користь заявника не проводиться.

Разом з тим, подаючи відзив на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Патюк С. О., серед іншого, просила суд покласти судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду касаційної скарги у справі у розмірі 10 000,00 грн на ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Здійснені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду касаційної скарги підтверджуються договором від 12 квітня 2021 року № 12/04/21, укладеним між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Патюк та партнери» в особі керуючого партнера об`єднання адвоката Патюк С. О., про надання правничої допомоги; зведеним актом прийому-передачі наданих послуг від 16 квітня 2021 року № 16 та квитанцією від 16 квітня 2021 року на суму 10 000,00 грн, які є достатніми для підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на те, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Капля А. С., не підлягає задоволенню, наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача судових витрат за надання правової допомоги.

Водночас сума, заявлена до стягнення витрат на правову допомогу, є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Колегія суддів вважає, що стягненню із заявника на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, з урахуванням вимог статей 137 141 ЦПК України, а саме з урахуванням критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, з урахуванням її складності та обґрунтованості таких витрат.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду