Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 233/2745/17-ц

провадження № 61-32284св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» про визнання недійсними наказу про звільнення і запису у трудовій книжці, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року у складі судді Мартиненка В. С. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Азевича В. Б., Новосьолової Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (далі - КП «Компанія «Вода Донбасу») про визнання недійсними наказу про звільнення і запису у трудовій книжці, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 липня 2012 року вона працювала у Макіївському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу», з 01 вересня 2014 року - працювала на посаді пробовідбірника 2 розряду лабораторії контролю якості води.

11 травня 2017 року її звільнено на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі через стан її здоров`я.

ОСОБА_1 вважала, що вказаної підстави для звільнення не існувало, оскільки відповідачем незаконно враховано наявність висновку медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про її стійку втрату працездатності та відповідні рекомендації щодо роботи, виданого медичною установою, яка перебуває на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а, отже, є недійсною. Крім того, з довідки МСЕК випливає, що посада, яку вона займає, відповідає стану її здоров`я і вона може продовжувати працювати. Інших підстав для звільнення не було, оскільки вона добросовісно виконувала свою роботу, трудову дисципліну не порушувала.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним наказ директора Макіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» від 11 травня 2017 року № 87-к та записи у трудовій книжці від 11 травня 2017 року про її звільнення; визнати незаконним звільнення і поновити її на роботі; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Макіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» від 11 травня 2017 року № 87-к.

Поновлено ОСОБА_1 на попереднє місце роботи - пробовідбірником 2 розряду лабораторії контролю якості води Макіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» з 12 травня 2017 року.

Стягнуто з КП «Компанія «Вода Донбасу» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня 2017 року до 11 вересня 2017 року включно без відрахування податків і обов`язкових платежів у розмірі 11 311,58 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 2 104,48 грн без відрахувань податків і обов`язкових платежів підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з КП «Компанія «Вода Донбасу» на користь держави судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що листом від 21 квітня 2015 року № 3.14-19/637-15/12618 Міністерство охорони здоров`я України повідомило, що не має можливості контролювати якість надання медичної допомоги, у тому числі порядок видачі документів медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованих територіях. Медичні документи, оформлені медичними закладами, які розташовані на тимчасово непідконтрольній Уряду України території вказують на те, що відсутнє підпорядкування медичного закладу у відповідності до відомчої підпорядкованості, що ставить під сумнів легітимність їх оформлення закладами охорони здоров`я, органами, установами, організаціями, місцем розташування яких є населені пункти, на території яких органи влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Таким чином, довідка до акта огляду МСЕК № 1 серія 16 ААА № 002965 від 23 березня 2017 року, видана міжрайонною МСЕК № 1 м. Макіївки Донецької області, не може бути допустимим доказом стану здоров`я ОСОБА_1 , який перешкоджає продовженню нею роботи пробовідбірника 2 розряду.

Не знайшли свого підтвердження й інші підстави для звільнення ОСОБА_1 , а саме систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Щодо зобов`язання відповідача внести відповідні записи у трудову книжку, то такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки виконання рішення в цій частині відбувається шляхом винесення відповідного наказу роботодавця про поновлення на роботі.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу КП «Компанія «Вода Донбасу» відхилено.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що висновок МСЕК, виданий на неконтрольованій Україною території, застосований не для захисту прав позивача, а для її звільнення, з чим вона не погоджується, тому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи. ОСОБА_1 не була визнана інвалідом і обмежень в роботі за станом здоров`я у неї немає, тому вона неправомірно звільнена з роботи, якій відповідає за станом здоров`я.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року КП «Компанія «Вода Донбасу» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 233/2745/17-ц з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Зупинено виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року до закінчення розгляду касаційної скарги.

У грудні 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, не застосовуючи як доказ КП «Компанії «Вода Донбасу» про стан здоров`я ОСОБА_1 , довідку до акта огляду МСЕК № 1 м. Макіївки Донецької області серія 16 AAA № 002965 від 23 березня 2017 pоку, протокол засідання МСЕК №1 від 24 квітня 2017 pоку, послались на лист Міністерства охорони здоров`я України від 21 квітня 2015 року № 3.14-19/637-15/12618, який не є нормативно-правовим актом, а носить лише інформаційний характер, чим порушили частину другу статті 19 Конституції України, частину першу статті 213 ЦПК України 2004 року.

Суди попередніх інстанцій не обгрунтували, у чому полягає порушення закону, при одержанні відповідачем вищезазначених доказів, не зробили посилання, який закон порушено, а також не зазначили, що обставини стану здоров`я ОСОБА_1 мають бути підтверджені певними засобами доказування та за яким законом стан її здоров`я не може підтверджуватися тими доказами, які були надані відповідачем.

Також суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 сама за власною ініціативою звернулася до лікувальних закладів м. Макіївки Донецької області, сама отримала документи про свій стан здоров`я та подала їх відповідачу з метою підтвердження групи інвалідності у власних цілях, що необхідно робити періодично. Крім того, відповідач отримав від МСЕК № 1 м. Макіївки Донецької області повідомлення від 23 березня 2017 року, де зазначено, що огляд ОСОБА_1 був повторний, що вона є інвалідом третьої групи загального захворювання.

Крім того, суди не врахували міжнародну практику, наведену відповідачем у запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі, поновили на роботі людину, якій ця робота протипоказана за станом здоров`я, що є недопустимим відповідно до частини першої статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 01 вересня 2014 року працювала пробовідбірником 2 розряду лабораторії якості води Макіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу».

Рішенням міжрайонної МСЕК № 1 м. Макіївки Донецької області ОСОБА_1 встановлено третю група інвалідності від загального захворювання, строком до 01 квітня 2018 року. У довідці до акта огляду МСЕК № 1 від 23 березня 2017 року надано висновок про умови та характер праці, зокрема: виключити працю з вираженими фізичними навантаженнями, підняттям і перенесенням тяжкості, струсом тіла, тривалим перебуванням на ногах і у вимушеному положенні тіла, несприятливих метеоумовах.

У подальшому для визначення можливості продовження роботи пробовідбірником 2 розряду проведено спільне засідання міжрайонної МСЕК № 1 м. Макіївки та представників Макіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу», на якому була присутня ОСОБА_1 . За результатом спільного засідання відповідно до протоколу від 24 квітня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 може працювати пробовідбірником лабораторії контролю якості води, згідно з наданою характеристикою робочого місця, без додаткових навантажень (тривале перебування на ногах).

Відповідачем було запропоновано ОСОБА_1 перейти на роботу оператора ЕВ і ВМ, від запропонованої роботи позивач відмовилась.

За згодою профспілкового комітету після відмови ОСОБА_1 на переведення на іншу роботу її було звільнено наказом директора Макіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» від 11 травня 2017 року № 87-к на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга КП «Компанія «Вода Донбасу» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, щопри розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Крім того, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров`я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.

Однак висновка МСЕК про неможливість ОСОБА_1 за станом здоров`я виконувати роботу за професією пробовідбірника 2 розряду лабораторії контролю якості води матеріали справи не містять.

Крім того, довідка до акта огляду МСЕК № 1 серії 16 ААА № 002965 від 23 березня 2017 року, що видана міжрайонною МСЕК № 1 м. Макіївки Донецької області, є документом, виданим органами та установами на території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Через неможливість контролю Міністерством охорони здоров`я України якості надання медичної допомоги, у тому числі порядку видачі документів медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованих територіях, суди попередніх інстанцій визнали довідку до акту огляду у МСЕК недопустимим доказом.

Оскільки позивач не погодилась із таким застосуванням акта МСЕК, як це зроблено відповідачем, і неможливістю Міністерством охорони здоров`я України перевірити цей документ, суди правомірно вважали, що його одного недостатньо для звільнення ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що судові рішення порушують положення статті 3 Конституції України є безпідставним, оскільки саме звільнення позивача є порушенням цієї конституційної норми, яка гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу вірно визначено судом за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували міжнародну практику, наведену відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують.

При цьому у матеріалах справи міститься достатньо даних і відомостей для об`єктивного і всебічного розгляду справи, що судами забезпечено.

Інші доводи касаційної скаргивисновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова