Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.09.2020 року у справі №414/496/20

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 414/496/20

провадження № 61-13318св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 12 червня

2020 року, ухвалене у складі судді Панчука М. В., та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів:

Гаврилюка В. К., Карташова О. Ю., Коновалової В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 03 вересня 2012 року між сторонами укладений кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку

у розмірі 5 000 грн зі сплатою процентів. Відповідач не виконувала зобов'язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих процентів за користування кредитом, унаслідок чого станом на 10 лютого 2020 року має заборгованість у розмірі 596 046,92 грн, яка складається із:

заборгованість за кредитом - 5 675,04 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 584 149,81 грн; пеня - 6 222,07 грн. Банк вказував, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просив стягнути

з відповідача суму боргу та нараховані проценти у меншому розмірі.

Посилаючись на порушення своїх прав, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 10 лютого 2020 року у розмірі 139 729,22 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 675,04 грн, заборгованості за процентами за період з 03 вересня 2012 року по 04 травня 2018 року - 134 054,18 грн, вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Кремінського районного суду Луганської області

від 12 червня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на вимоги статей 12, 81 ЦПК України, дослідив матеріали справи, надані докази, врахував, що відповідач відзив на позов не подав, а в анкеті-заяві відсутній розмір кредитного ліміту, яким могла користуватися ОСОБА_1 та розмір процентів, встановлений за користування кредитними коштами.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, загальна сума яких 5 675,04 грн, здійснювала погашення свого боргового зобов'язання на суму 10 657,58 грн. Тому суд дійшов висновку про те, що відповідач вчинила повну сплату боргу за кредитним зобов'язанням, яке виникло між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 згідно з кредитним договором від 03 вересня 2012 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення,

заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області

від 12 червня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, послався на положення статті 81 ЦПК України та вказав, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться у матеріалах цієї справи, не підписані відповідачем, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 03 вересня 2012 року між позивачем та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення процентів з відповідача, оскільки позивачем не доведено погодження розміру процентів за користування кредитними коштами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 12 червня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на виконання вимог ухвали від 14 вересня 2020 року.

05 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду продовжено строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня

2020 року.

19 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Кремінського районного суду Луганської області та надано учасникам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом

АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано відповідну судову практику Верховного Суду, надано неправильну оцінку зібраним доказам- долученому до матеріалів справи розрахунку, внаслідок чого не встановлено дійсного розміру заборгованості за фактично отриманими коштами та процентами за їх користування.

Крім того, посилаючись на положення статей 12, 81 ЦПК України, заявник стверджує, що ним виконано вимоги закону щодо надання доказів отримання кредиту, розміру заборгованості, натомість відповідач жодним чином не спростував будь-які обставини, зазначені банком та розмір заборгованості. При цьому відповідач позовних вимог не заперечувала, на що суди під час оцінки доказів уваги не звернули, чим порушили норми процесуального права.

Крім того, посилається на судову практику Верховного Суду, викладену

у постановах від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 19 вересня 2019 року справа № 127/7543/17 (провадження № 61-26680св18),

від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц (провадження № 61-13458св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 (провадження № 61-46168св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16 (провадження № 61-16362св18).

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наданою позивачем копією анкети-заяви про приєднання до Умов

та Правил надання банківських послуг від 03 вересня 2012 року,

ОСОБА_1 погодилася отримувати послуги АТ КБ "ПриватБанк", при цьому розміри процентної ставки у заяві не визначені, анкета-заява підписана ОСОБА_1.

В анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона згодна з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті (www. privatbank. ua), складають договір про надання банківських послуг.

До позовної заяви долучено Умови та Правила надання банківських послуг, на яких відсутній підпис сторін договору.

Встановлено, що АТ КБ "ПриватБанк", на виконання умов кредитного договору від 03 вересня 2012 року, надало ОСОБА_1 кредитні картки: НОМЕР_1, дата відкриття 03 вересня 2012 року, термін дії 06/16; НОМЕР_2, дата відкриття 23 грудня 2013 року, термін дії - 08/17.

З виписки за рахунком ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по

12 травня 2020 року та розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 систематично користувалася кредитними коштами, які вона отримала в межах зазначеного кредитного договору та періодично здійснювала поповнення картки (а. с. 86-97).

Згідно з наданим банком розрахунком, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 10 лютого 2020 року

у розмірі 596 046,92 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 5
675,04 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 584 149,81
грн; пеня - 6 222,07 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами, що утворились станом на 20 грудня

2019 року, штрафи відповідно до пункту 2.1.7.6 Умови та Правил банківських послуг, проценти, що нараховані згідно зі статтею 625 ЦК України.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на сайті

(https://www. privatbank. ua), як невід'ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www. privatbank. ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Умов та Правил розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача

(https://www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим

АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (03 вересня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02 березня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-якій редакції, що найбільш сприятливадля задоволення позову.

З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які надав банк, відповідач розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Проте Верховний Суд не може погодитись з іншим висновком судів попередніх інстанцій, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин 5 -7 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом

у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених частин 5 -7 статті 81 ЦПК України.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови

від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі",

у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Підписавши заяву (міститься підпис позичальника), яка є складовою частиною кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання.

Спростовуючи доводи позивача щодо розмірів заборгованості

ОСОБА_1 за кредитом та відмовляючи у задоволенні позову

АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення непогашеного кредиту (тіло кредиту), суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,

з наданого на вимогу суду розрахунку встановив, що відповідач отримувала кредитні кошти та користувалася ними, при цьому фактично сплачена сума коштів на погашення боргу склала 10 657,58 грн, тоді як банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за непогашеним кредитом

у розмірі 5 675,04 грн.

Однак, спростовуючи доводи позивача в цій частині, суди попередніх інстанцій вийшли за межі вимог частин 1 , 2 , 5 статті 12, частин 1 , 7 статті 81 ЦПК, оскільки відповідач участі у справі не брала і будь-яких заперечень щодо вимог позивача про стягнення суми боргу у розмірі 5 675,04 грн не подавала.

Ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашення тіла кредиту у розмірі 5 675,04 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4,06 %) витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 384,17 грн.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області

від 12 червня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду

від 05 серпня 2020 року у частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за непогашеним кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" суму непогашеного тіла кредиту у розмірі 5 675,04 грн.

В іншій частині заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 12 червня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 384,17
грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець