Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.10.2019 року у справі №159/5562/18

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 159/5562/18

провадження № 61-17669св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідачі: Тойкутська сільська рада Ковельського району, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового повадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2019 року у складі судді Восковської О. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі суддів Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - Тойкутська сільська рада), ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішень Тойкутської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов обгрунтований тим, що після смерті батька ОСОБА_3 вона успадкувала житловий будинок на АДРЕСА_1. Власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_2, яка без погодження із нею меж суміжної земельної ділянки зареєструвала набуте нею право власності на вказану земельну ділянку. Зазначала, що відповідач ОСОБА_2 захопила частину її земельної ділянки.

Рішеннями Тойкутської сільської ради від 28 жовтня 2016 року № 12-3 "Про затвердження протоколу засідання з розгляду земельного спору від 20 жовтня 2016 року", від 06 серпня 2018 року № 28/5 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність", якими затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2, площею 0,0907 га, порушено її права.

Певна частина спірної ділянки, яка перебувала у користуванні її батьків, а потім у її користуванні, незаконно передана у власність відповідачці ОСОБА_2 та увійшла до складу земельної ділянки, яка на підставі оскаржуваних рішень передана у власність відповідача. Незаконність ухвалених рішень Тойкутською сільською радою мотивує тим, що на момент ухвалення оскаржуваних рішень сільській раді було відомо про те, що вона також претендує на отримання частини спірної ділянки у власність.

Вважає, що мала право на першочергове отримання такої ділянки у власність, адже із відповідною заявою звернулась у 2015 році, тобто раніше ніж відповідач ОСОБА_2. Незважаючи на те, що у задоволенні заяви їй було відмовлено, але надалірішенням Тойкутської сільської ради № 20 від 02 серпня 2017 року дозвіл на розробку проєкту землеустрою, зокрема, для відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,35 га для ведення особистого селянського господарства, було надано. Під час розроблення проєкту землеустрою позивач дізналась, що частина земельної ділянки, якувонаобробляла, відійшла у власність відповідача ОСОБА_2.Вона не погоджувала землевпорядну документацію щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, хоча є суміжним землекористувачем, та не була повідомлена про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_2.

Просила визнати недійсними та скасувати рішення Тойкутської сільської ради від 28 жовтня 2016 року № 12-3 "Про затвердження протоколу засідання з розгляду земельного спору від 20 жовтня 2016 року" та рішення від 06серпня 2018 року № 28/5 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність", яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 площею 0,0907 га та скасувати державну реєстрацію набутого ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довела та не надала належних доказів того, що вона або її батьки були законними власниками чи користувачами тієї частини спірної ділянки, яка увійшла до складу саме тієї земельної ділянки, яка була передана у власність відповідача, відповідно орган місцевого самоврядування не мав підстав для прийняття рішення про відмову у наданні такої ділянки у власність відповідача ОСОБА_2. У матеріалах справи відсутні відомості та докази того, що спірна земельна ділянка має бути передана саме у власність позивача, тому рішеннями Тойкутської сільської ради, які є предметом оскарження, права позивача не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/19-ц, провадження № 14-174цс18.

ОСОБА_1 09 жовтня 2015 року набула у власність 4/6 частки будинку на АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті батька. Спадкодавець згідно з даними земельно-кадастрової документації мав у користуванні 0,25 га для обслуговування будинку та 1,35 га - для ведення особистого підсобного господарства, проте за життя не завершив процес приватизації вказаної земельної ділянки. Тобто, відповідач порушив її право на земельну ділянку. Крім того, межі земельної ділянки відповідача вона не погоджувала.

Помилковими є висновки судів про те, що позивач не довела та не надала належних доказів того, що вона чи її батьки були законними користувачами земельної ділянки, яка була передана у власність відповідача.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Тойкутської сільської ради Ковельського району на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Сільська рада прав позивача не порушила, тому підстави для задоволення позову відсутні. Жодних належних доказів на підтвердження правомірного володіння чи користування спірною земельною ділянкою та накладання на неї ділянки, що виділена у власність ОСОБА_2, позивач не надала.

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Спірна земельна ділянка в установленому законом порядку в користування позивача або попереднім власникам будинку ніколи не надавалась, а земельною ділянкою ОСОБА_1 та її покійний батько ОСОБА_3 користувалися без відповідної правової підстави, оскільки жодних доказів про виділення у встановленому порядку відповідними органами та на підставі рішень компетентних органів місцевого самоврядування вказаних земельних ділянок позивач суду не надала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 набула право власності на 4/6 частки житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, який успадкувала після смерті батька ОСОБА_3, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Тойкутської сільської ради № 20/2 від 02 серпня 2017 року (пункт 1) внесено зміни до пункту 1 рішення сесії Тойкутської сільської ради від 09 лютого 2016 року №5-3.13 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" та викладено у такій редакції: надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 1,35 га.

16 серпня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0907 га, кадастровий номер 0722182800:02:002:0075, цільове призначення якої є ведення особистого селянського господарства, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Підставою для виникнення та реєстрації права власності на вказану земельну ділянку є рішення Тойкутської сільської ради від 06 серпня 2018 року № 28/5. Відомості про державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі про спірну земельну ділянку внесено 19 липня 2018 року на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленої підприємцем ОСОБА_4.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law46~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law47~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law48~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law49~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 374 ЦК України та статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить: розпорядження землями територіальної громади; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до статті 12 ЗК України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до статті 12 ЗК України; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до статті 12 ЗК України; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади села; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання я земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок відповідно до статті 12 ЗК України; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Право кожного громадянина України на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки в межах норм, визначених ЗК України, один раз за кожним видом використання закріплено статтею ЗК України.

Порядок такої безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із частиною 1 статті 123 ЗК України рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачено у статтях 186, 186-1 ЗК України.

Згідно зі статтею 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до частини 1 статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція, тут і далі у редакції від 28 березня 2011 року), згідно з пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. У випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18.

У зв'язку з чим спростовуються доводи касаційної скарги про відсутність згоди ОСОБА_1 на погодження меж суміжної земельної ділянки відповідача як підставу для недійсності правовстановлюючих документів ОСОБА_2 на землю.

Щодо посилань у касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 583/2715/19, провадження № 14-174цс18, за позовом про визнання незаконним та скасування висновку узгоджувальної комісії з питань вирішення земельних спорів, необхідно зазначити, що у справі № 583/2715/19 порівняно із цією справою відмінні предмет та підстава позову, а також встановлені різні фактичні обставини справи, у зв'язку з чим матеріально-правове регулювання спорів є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховний Суд зазначає, що якщо особа стверджує про порушення її прав внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд встановлює, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішує питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Вирішуючи питання обґрунтованості звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом, суд першої інстанції, з втсновоком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність порушених, оспорюваних чи невизнаних прав позивача, оскільки лише відсутність її письмової згоди при погодженні землевпорядної документації на спірну земельну ділянку за відсутності інших порушень вимог земельного законодавства не свідчить про неправомірність дій сільської ради щодо передачі цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_2.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку в користування позивача або попереднім власникам будинку не надавалась, а земельною ділянкою ОСОБА_1 та її покійний батько ОСОБА_3 користувалися без відповідної правової підстави, оскільки жодних доказів про виділення у встановленому порядку відповідними органами та на підставі рішень компетентних органів місцевого самоврядування вказаних земельних ділянок позивач суду не надала.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що спадкодавець згідно з даними земельно-кадастрової документації мав у користуванні 0,25 га для обслуговування будинку та 1,35 га - для ведення особистого підсобного господарства, проте за життя не завершив процес приватизації вказаної землі, тому її право на земельну ділянку порушене відповідачем, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги щодо належності спадкодавцеві позивача прав на земельну ділянку зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України, підстави для скасування оскаржуваних рішень судів відсутні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України 2017 року.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко