Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.02.2019 року у справі №359/4886/15

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 359/4886/15

провадження № 61-3110св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдінг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Вознюка С. М., від 12 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., від 12 грудня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдінг» (далі - ТОВ «Люкстрейдінг»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків його недійсності.

ПАТ «Банк «Київська Русь», від імені та в інтересах якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію банку Волков О. Ю. , мотивувало свої вимоги тим, що між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 19 березня 2015 року було укладено договір купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 464.

Відповідно до умов вказаного договору банк передав у власність покупця 2/5 частини нерухомого майна - приміщення, що складається з митно-ліцензійного складу IV загальною площею 5 736, 3 кв. м; котельної та трансформаторної підстанції Б-1 загальною площею 273, 7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 3 договору продаж нерухомого майна було здійснено за 42 507 600, 00 грн, у тому числі ПДВ 7 084 600, 00 грн, шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок продавця № НОМЕР_1 , який знаходиться в ПАТ «Банк «Київська Русь».

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Банк «Київська Русь» визнано неплатоспроможним.

На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19 березня 2015 року прийнято рішення № 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О. Ю.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» запроваджено строком на 3 місяці з 20 березня 2015 по 19 червня 2015 року включно.

Таким чином, відповідач, маючи на поточному рахунку НОМЕР_2 , який відкрито у ПАТ «Банк «Київська Русь» грошові кошти, у сумі, достатній для сплати за нерухоме майно, станом на 19 березня 2015 року був кредитором ПАТ «Банк «Київська Русь».

Під час укладання вище вказаного договору головою правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братком В. І. було перевищено повноваження, які надані йому статутом ПАТ «Банк «Київська Русь», і укладаючи зазначений договір, ОСОБА_1 була обізнаною про зазначені обмеження.

Із урахуванням викладеного, ПАТ «Банк «Київська Русь» просило позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним договір купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна від 19 березня 2015 року та застосувати до нього наслідки недійсності, витребувати у відповідача 2/5 частини об`єкту нерухомого майна та визнати право власності на цю частину за ПАТ «Банк «Київська Русь».

26 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила виділити належні їй 2/5 частки нерухомого майна в натурі та припинити право спільної часткової власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 .

05 червня 2018 року представником ОСОБА_1 . ОСОБА_4 було подано заяву про залишення зустрічного позову ОСОБА_1 без розгляду.

14 червня 2018 року ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області подану заяву було задоволено та залишено без розгляду зустрічний позов ОСОБА_1

Рух справи в судах

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2015 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2016 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 вересня 2015 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У грудні 2016 року справа повернулася до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2018 року у задоволенні заявлених позовних вимог ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки нікчемність спірного договору купівлі-продажу не було доведено в судовому засіданні, голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братко В. І. мав право укладати договір купівлі-продажу, і зважаючи на його ціну, обов`язкової згоди на його укладення спостережної ради чи загальних зборів акціонерів банку не вимагалось.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Київська Русь» залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» мав достатньо повноважень для прийняття рішення щодо відчуження нерухомого майна, ціна якого складала 42 507 600 грн, без отримання рішення спостережної ради або загальних зборів акціонерів щодо укладення оспорюваного договору. При вирішенні спору суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскількивідсутні порушення під час укладення договору купівлі-продажу частини нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь»просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що площу приміщень, а саме 2/5 частини нерухомого майна, яке було продано, визначено невірно, що призвело до безоплатної передачі частини приміщень площею 66, 52 кв. м.

Оспорений договір купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна від 19 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 464, містить ознаки нікчемного правочину. Здійснивши повернення коштів за депозитними договорами та в подальшому надавши можливість користуватися коштами окремому кредитору (відповідачу), банк надав ОСОБА_1 можливість в індивідуальному порядку погасити свої кредиторські вимог поза передбаченою законом процедурою, що є безумовною підставою нікчемності вчиненого правочину, оскільки свідчить про те, що банк уклав правочин, умови якого передбачають передачу іншого майна з метою надання окремому кредитору - ОСОБА_1 . переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку, в той час, як інші кредитори банку, що опинилися у подібному становищі, у зв`язку із фактичною неплатоспроможністю банку не могли отримати задоволення свої вимог за рахунок їх обміну на нерухомість та ліквідні активи банку. Нерухомість, яка була передана у власність відповідача за нікчемним договором, укладеним з наданням явних переваг окремому кредитору, повинна була увійти до складу ліквідаційної маси, грошові кошти від її продажу повинні спрямовуватися на задоволення кредиторів банку відповідно до черговості, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач також посилався на те, що реального надходження коштів на рахунок банку від продажу нерухомості не відбулося, а для проведення оплати було здійснено лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що свідчить про безоплатність укладеного договору купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна від 19 березня 2015 року та підтверджує надання переваги окремому кредитору на задоволення своїх вимог шляхом обміну таких вимог на реальний актив банку, в той час як інші кредитори були позбавленні такої можливості.

Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили наявність ознак нікчемності договору купівлі-продажу, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та як наслідок при вирішенні спору порушили зазначену норму матеріального права, а також положення статті 215 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справу за позовом ПАТ «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдінг», про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, застосування наслідків його недійсності призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги безпідставними і такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів. При вирішенні спору судами детально досліджено факти, викладені позивачем у позовній заяві. Відповідач також наголошує на тому, що за весь період (2015-2018 роки) позивачем на будь-якій стадії судового розгляду не було внесено жодних змін до позовних вимог. Факт проведення розрахунку за спірним договором підтверджено документально.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 ПАТ «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних.

19 березня 2015 року виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», відповідно до якого розпочато з 20 березня 2015 року процедуру виведення ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно.

Призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О. Ю.

Уповноваженій особі Фонду доручено приступити до виконання обов`язків 20 березня 2015 року відповідно до розділу VII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2.

Договір купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна від 19 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 464, підписаний зі сторони банку головою правління Братком В. І. , який діяв на підставі статуту та протоколу № 14-14 засідання спостережної ради банку від 24 червня 2014 року.

Пунктом 9.12 статуту банку закріплено, що голова правління керує всією діяльністю та усіма поточними справами банку та веде переговори і укладає будь-які правочини (угоди, договори, контракти, тощо) від імені банку, а також розпоряджатися майном та коштами банку, крім укладення значних правочинів, прийняття рішення щодо укладення яких віднесено до виключної компетенції спостережної ради або загальних зборів.

Відповідно до пункту 8.1 статуту банку спостережна рада є органом управління, що здійснює захист прав акціонерів банку і в межах компетенції, визначеної законодавством та статутом, контролює та регулює діяльність правління. Спостережна рада підзвітна та підконтрольна загальним зборам.

Згідно з підпунктом 22 пункту 8.2 статуту банку до виключеної компетенції спостережної ради входить прийняття рішення про вчинення значних правочинів, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом правочину, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку.

Відповідно до пункту 7.2 статуту банку до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними річної фінансової звітності банку.

Згідно пункту 3 договору купівлі-продажу частини нерухомого майна, продаж нерухомого майна було здійснено за 42 507 600 грн, у тому числі ПДВ 7 084 600 грн, шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок продавця № НОМЕР_1 , який знаходиться в ПАТ «Банк «Київська Русь».

Згідно балансу банку станом на 01 січня 2015 року вартість активів банку складала 38 772 238 124 грн, а тому ціна нерухомого майна, за якою воно було продано на користь ОСОБА_1 , складає 0,11 % від вартості активів за даними річної фінансової звітності банку.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Згідно з пунктами 4 та 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року, судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав його укладення головою правління банку з перевищенням повноважень, оскільки 19 березня 2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі голови правління БраткаВ. І. мав законне право на укладення із ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна, враховуючи те, що тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно, а продаж частини нерухомого банку було здійснено 19 березня 2015 року за 42 507 600 грн, у тому числі ПДВ 7 084 600 грн, шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок продавця № НОМЕР_1 , який знаходиться в ПАТ «Банк «Київська Русь», ціна якого складає 0,11 % від вартості активів банку за даними останньої річної фінансової звітності банку. Тобто, оспорений правочин не є значним у розумінні підпункту 22 пункту 8.2 статуту банку та його укладення не відноситься до виключеної компетенції спостережної ради.

У той же час, як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу частини об`єкту нерухомого майна від 19 березня 2015 року позивач у своїй позовній заяві послався на положення частини другої та третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд не надав належної оцінки тим обставинам, що оспорюваний правочин вчинено у день запровадження процедури виведення банку з ринку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», і ця процедура фактично була розпочата з 20 березня 2015 року. Продаж частини нерухомого майна банку було здійснено 19 березня 2015 року за 42 507 600 грн за день до введення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь».

Апеляційним судом не надано оцінки доводам ПАТ «Банк «Київська Русь» про те, що здійснивши 19 березня 2015 року повернення коштів вкладнику за депозитними договорами, провівши в цей же день конвертацію коштів в національну валюту та в подальшому перерахувавши кошти, які були зняті з депозитних рахунків, в рахунок сплати вартості придбаного нерухомого майна за спірним договором, банк надав ОСОБА_1 . можливість в індивідуальному порядку перерахувати кошти з депозитних рахунків поза передбаченою законом процедурою та фактично отримати від банку у власність нерухомість, що, на думку заявника, свідчить про те, що банк уклав правочин, надавши окремому кредитору - ОСОБА_1. переваги (пільги), прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку, в той час, як інші кредитори (вкладники) банку, що опинилися у подібному становищі, у зв`язку із неплатоспроможністю банку, не отримали задоволення своїх вимог за рахунок їх обміну на нерухомість та ліквідні активи банку. При цьому нерухомість, яка була передана у власність відповідача за оспореним договором, не увійшла до складу ліквідаційної маси, грошові кошти від її продажу якої повинні спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів банку відповідно до черговості, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Також судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено рух коштів по рахунках відповідача, наявність чи відсутність коштів у банка для реального виконання платіжних доручень: № 4243 від 19 березня 2015 року, № 4222 від 19 березня 2015 року, № 4291 від 19 березня 2015 року, на підставі договору № 21102-29.1.2 банківського вкладу в іноземній валюті «Престиж»; № 4325 від 19 березня 2015 року та 4416 від 19 березня 2015 року на підставі договору № 42917-45.3 - Престиж банківського вкладу в іноземній валюті; № 4354 від 19 березня 2015 року та № 5978 від 19 березня 2015 року на підставі договору № 42919-45.3 - Престиж банківського вкладу в іноземній валюті.

Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційним судом беззаперечно не встановлені реальні наслідки, які настали в результаті здійснення відповідних операцій: реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що має суттєве значення для вирішення цієї справи.

Апеляційним судом не досліджено та не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги позивача відносно того, що від продажу нерухомості, яка мала увійти до ліквідаційної маси, реальне надходження грошових коштів на рахунок банку не відбулось.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 рокускасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта