Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 569/16256/19

провадження № 61-9034св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Крата В. І.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп" (далі - ТОВ "Тревел Профешнл Груп") про стягнення грошових коштів, пені та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 06 червня 2018 року між нею та ТОВ "Тревел Профешнл Груп" укладено договір на туристичне обслуговування № ТR27011222, відповідно до умов якого позивач придбала туристичні послуги з організації проведення туристичного туру до Турецької Республіки, який повинен був відбутися у період з 24 липня 2018 року до 03 серпня 2018 року (10 ночей).

01 червня 2018 року позивач передала через турагента грошові кошти як оплату туру до Турецької Республіки в розмірі 42 000,00 грн.

Однак зобов'язання туроператора з організації та надання туристичних послуг

за цим договором виконано не було, документи, що підтверджують право

на одержання туристичних послуг туристами, отримано не було, у зв'язку з чим туристичних послуг вони не отримали. У зв'язку з порушенням ТОВ "Тревел Профешнл Груп" умов договору їм завдано матеріальних збитків та моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

Відповідач відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" має сплатити їй пеню у розмірі 492 350,40 грн за 393 дні прострочення виконання зобов'язання, пеню у розмірі 3 % вартості турпослуг за кожен день прострочення з 24 серпня 2019 року і до моменту виконання судового рішення.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь збитки у розмірі 41
760,00 грн, пеню за період з 24 липня 2018 року до 23 серпня 2019 року в розмірі 492 350,40 грн, пеню в розмірі 3 % вартості туристичних послуг за кожен день прострочення з 24 серпня 2019 року і до моменту виконання судового рішення

та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, позов задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Тревел Профешнл Груп" на користь ОСОБА_1 збитки в розмірі 41 760,00 грн; пеню в розмірі

2 000,00 грн; компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що відповідальність за порушення істотних умов договору з надання туристичних послуг несе туроператор, а тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу одержані грошові кошти у зв'язку

із невиконанням договору (ненадання послуг), оскільки відповідач не надав позивачу жодних документів для поїздки та відмовив їй у здійсненні оплаченої туристичної подорожі, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача сплачених нею грошових коштів вважав обґрунтованими. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд, виходив з того, що такий розмір буде відповідати принципам співмірності, справедливості.

В частині стягнення з відповідача пені на користь позивача, виходив з того,

що умовами договору передбачено максимальний її розмір, який у цьому випадку підлягає стягненню з відповідача.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2020 року ТОВ "Тревел Профешнл Груп" подало касаційну скаргу

до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 307/2262/15-ц (провадження № 61-10559св18), відповідно до якого кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести неправомірність поведінки особи, наявність шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Суди залишили поза увагою, що в діях туроператора немає протиправної поведінки, оскільки туроператор не уповноважував фізичну особу-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 на укладення договору з туристами.

Відповідно до правового висновку, зробленого в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13, відповідальність

за порушення законодавства у галузі туристичної діяльності несе той суб'єкт туристичної діяльності, який порушив умови договору та з вини якого замовнику туристичної послуги було завдано збитки.

Також заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки не залучили до участі в справі ФОП ОСОБА_3.

У червні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, суди не врахували, що обмеження відповідальності туроператора за договором

є нікчемними, а тому пеня повинна обраховуватись відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Доводи інших учасників справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ "Тревел Профешнл Груп", в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У серпні 2020 року ТОВ "Тревел Профешнл Груп" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило відмовити

у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а касаційну скаргу ТОВ "Тревел Профешнл Груп" задовольнити.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшло пояснення ОСОБА_1 про врахування правової позиції Верховного Суду, а саме правового висновку, викладеного у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18,

із посиланням на те, що цей правовий висновок підлягає застосуванню під час касаційного перегляду справи за її позовом, що по суті є доповненням до раніше поданої касаційної скарги ОСОБА_1.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 18 червня та 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/16256/19, витребувано її з Рівненського міського суду Рівненської області.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу № 569/16256/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 06 червня 2018 року між ФОП ОСОБА_2 (турагент), що діє від імені туроператора ТОВ "Тревел Профешнл Груп" (туроператор)

на підставі агентського договору, та ОСОБА_1 (турист) укладено договір

на туристичне обслуговування № ТR27011222 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору турагент зобов'язується забезпечити надання замовнику турпродукту, сформованого туроператором, на умовах визначених цим договором, а замовник турпродукту зобов'язується своєчасно і в повному обсязі оплатити вартість туру згідно з цим договором.

Пунктом 2.1.2 договору визначено перелік туристичних послуг, що включається

у турпродукт. Зокрема, організувати проведення туристичного туру до Турецької Республіки на 9 ночей на двох осіб, який мав розпочатися з 27 липня до 03 серпня 2018 року. Вартість туру - 41 760,00 грн.

01 червня 2018 року позивач оплатила тур через агента ФОП ОСОБА_2

у розмірі 42 000,00 грн, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордера.

Передбачені договором туристичні послуги позивачу надані не були, сплачені кошти позивачу не повернені.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статі 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ "Тревел Профешнл Груп" не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про застосування до спірних правовідносин статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід зазначити таке

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи виникне необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У договорі про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування)

від 06 червня 2018 року № ТR27011222 сторони домовилися про те, що у випадку ненадання (прострочення надання) туроператором/турагентом всіх або частини послуг, які входять в замовлений турпродукт за цим договором, турагент/туроператор сплачує замовнику турпродукту неустойку в розмірі 0,01 % від вартості ненаданих послуг, за кожен день прострочення надання відповідних послуг, але в будь-якому випадку не більше 2 000,00 грн (пункт 4.11).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки

(а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

У пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що "водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору

в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах".

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності

та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини 3 статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною 5 статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом); якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов'язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини 1 статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною); якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини 3 статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства

й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов'язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина 2 статті 551 ЦК України).

У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги)

не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним (частина 3 статті 614 ЦК України).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був

би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер.

Тобто сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати

їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності

не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони. Тому правочин, яким скасовується або обмежується відповідальність за умисне невиконання або неналежне виконання зобов'язання, є нікчемним. З урахуванням правил, закріплених в статті 217 ЦК, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено про скасування або обмеження відповідальності. При цьому це не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов про скасування або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання.

У справі, що переглядається, встановлені судами обставини дозволяють зробити висновок, що: в договорі про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування) від 06 червня 2018 року № ТR27011222 відбулося обмеження договірної відповідальності (зменшення розміру пені із трьох відсотків до 0,01 %, встановлення граничного розміру пені - 2 000,00 грн) без врахування імперативної заборони, передбаченої частиною 3 статті 614 ЦК України; умову договору від 06 червня 2018 року № ТR27011222 щодо зменшення розміру пені із трьох відсотків до 0,01 % та встановлення граничного розміру пені - 2 000,00
грн слід кваліфікувати як нікчемну; до правовідносин сторін слід застосовувати розмір пені, передбачений в частині 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Тобто суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зробили неправильний висновок, що сторонами договору встановлено максимальний розмір неустойки, яка підлягає стягненню - 2 000,00 грн, то розмір неустойки за порушення туроператором умов договору не може перевищувати

цю суму.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 177/1522/17 (провадження № 61-14529св19) у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим, відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України виникла необхідність врахування зазначеного висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Кількість днів прострочення з 27 липня 2018 року до 27 грудня 2019 року (ухвалення рішення суду першої інстанції) становить 520 днів, 3 % від 41760,00
грн становить 1 252,80 грн.

Таким чином, зважаючи на те, що за туристичні послуги позивач оплатив

41760,00 грн, враховуючи те, що відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі ненадання виконавцем послуги, він сплачує споживачу неустойки у розмірі 3 % загальної вартості замовлення

за кожен день прострочення, розмір неустойки на день прийняття рішення судом першої інстанції становить 651 456,00 грн, оскільки період прострочення на час здійснення розрахунку позивачем становить 520 днів (період з 27 липня 2018 року до 27 грудня 2019 року), 3% від 41760,00 грн - 1 252,80 грн за кожен день прострочення.

Водночас розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 2 статті 551 ЦК України).

Тлумачення частини 3 статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи, що розмір нарахованої позивачем неустойки значно перевищує розмір збитків, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення

її розміру на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, до 41760,00 грн - вартості туристичного продукту, оскільки сума нарахованої пені за цей період значно перевищує розмір завданих позивачу збитків та вартість туру.

На зазначене та суперечливі висновки суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув, належної оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1

не надав, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні пені в розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення прийняті з порушення норм процесуального права,

що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для їх зміни.

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Тревел Профешнл Груп" слід зазначити таке

Базовим принципом цивільного законодавства є забезпечення відновлення порушеного права. Принцип відновлення порушеного цивільного права

є реалізацією конституційного принципу, закріпленого у статті 55 Конституції України: кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В касаційній скарзі ТОВ "Тревел Профешнл Груп", як на підставу касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України та зазначає, що апеляційним судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 травня 2018 року в справі № 750/8676/15-ц, постанові Верховного Суду

від 26 червня 2018 року в справі № 307/2262/15-ц, та постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року в справі № 6-42цс13. Також, заявник зазначає,

що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки не залучено до участі в справі ФОП ОСОБА_3.

Верховний Суд у постанові від 26 червня у справі № 307/2262/15-ц (провадження № 61-10559св18), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, яким стягнув з ТОВ "Мережа агенцій "Гарячі тури"

на користь позивача завдані збитки, правильно виходив з того, що саме з вини турагента позивач не отримав оплачені ним туристичні послуги відповідно

до договору на туристичне обслуговування. Доводи касаційної скарги про те,

що субагент повинен нести разом з турагентом солідарну відповідальність,

не заслуговують на увагу, оскільки субагент діяла за дорученням та від імені туроператора, який з огляду на статтю 902 ЦК України та частину другу статті 32 Закону України "Про туризм", залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору, не виконало своїх зобов'язань перед туристом, не замовило послуг у туроператора та не здійснило їх оплату. Крім того, законом не передбачено солідарної відповідальності турагента і субагента перед туристом.

Посилання у доводах касаційної скарги, що укладаючи договір

з туристом, субагент діяв від власного імені та здійснював агентську діяльність

на підставі банківської гарантії, є безпідставними, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи.

Верховний Суд України у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13 зробив правовий висновок про те, що за частинами 1 , 2 , 10 статті 20, частиною 2 статті 30, частинами 1 , 2 статті 32, частиною 1 статті 33 Закону України "Про туризм" від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), частиною четвертою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII, статей 610, 611, частиною 5 статті 653, частиною 1 статті 901 ЦК України майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг

та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків. У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору

на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб'єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Верховний Суд відзначає, що суди першої та апеляційної інстанції врахували зазначені вище правові висновки та правильно застосували норми матеріального права.

Так, відповідно до статті 5 Закону України "Про туризм" учасниками відносин,

що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші),

в інтересах яких здійснюється туристична діяльність. Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю

є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація

та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони

до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши договір про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування) від 06 червня

2018 року № TR27011222, заяву про приєднання до субагентського договору, вчиненої ФОП ОСОБА_2, субагентського договору, викладеного

ФОП ОСОБА_3 як договір приєднання, заяви про приєднання до агентського договору, вчиненої ФОП ОСОБА_3, агентського договору, викладеного туристичним оператором ТОВ "Тревел Профешнл Груп" як договору приєднання, дійшли правильного висновку, що між ТОВ "Тревел Профешнл Груп" (туроператор), ФОП ОСОБА_3 (турагент), ФОП ОСОБА_2 (субтурагент) відповідно до частини 1 статті 243 ЦК України, статті 295 Господарського кодексу України (далі - ГК України) виникли правовідносини комерційного посередництва при реалізації відповідачем туристичного продукту. За умовами наведених правочинів і договорі, агент та субагент діяли від імені та в інтересах відповідача як підприємці в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Більш того, пунктом 1.2 агентського договору прямо передбачено,

що на відносини, що виникають між зазначеними суб'єктами розповсюджується законодавство, що регулює комерційне посередництво. Повноваження турагента за цим договором не потребують оформлення доручення.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 296, частини 1 статті 297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок, то ФОП ОСОБА_2 діючи від імені

та в інтересах відповідача - ТОВ "Тревел Профешнл Груп" та укладаючи договір про надання туристичних послуг від 06 червня 2018 року № TR27011222, створила відповідні права та обов'язки для відповідача. Такий висновок підтверджується

і прямим зазначенням про це у частині першій статті 20 Закону України "Про туризм", відповідно до якої за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його.

Таким чином, правовідносини з надання туристичних послуг виникають безпосередньо між замовником (туристом) і виконавцем (туроператором) незалежно від того, чи укладався такий договір безпосередньо з туроператором або через посередників. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про те, що договір про надання туристичних послуг є укладеним між позивачем

і ФОП ОСОБА_2, а не з відповідачем - ТОВ "Тревел Профешнл Груп"

є безпідставними.

Безпідставним є доводи ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про те, що відповідати

за ненадання туристичної послуги має ФОП ОСОБА_2, а не відповідач

з огляду на таке.

Відповідно до частин другої, дванадцятої статті 20 Закону України "Про туризм", частини 2 статті 902 ЦК України туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору

на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: а) невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося

з вини туриста; б) невиконання або неналежне виконання умов договору

на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов'язаних

з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь; в) невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб'єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені

до туристичного продукту, не могли передбачити.

Результат аналізу статей 610, 611 ЦК України, статей 30,32 Закону України "Про туризм" дозволяє погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відбулося порушенням договірного зобов'язання, що випливає

з договору про надання туристичних послуг у вигляді бездіяльності професійного суб'єкта туристичної діяльності і ненадання комплексу туристичних послуг замовнику організованого туру. Як наслідок такого порушення умов договірного зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Таке ж положення передбачає стаття 33 Закону України "Про туризм".

Оскільки надання туристичних послуг відноситься до підприємницької діяльності, то відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг

за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини,

у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частин 1 , 2 , 10 , 12 статті 20, частини 2 статті 30, частин 1 , 2 статті 32, частини 1 статті 33 Закону України від 15 вересня 1995 року "Про туризм", частини четвертої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів", статей 610, 611, частини 5 статті 653, частини 1 статті 901 ЦК Українимайнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг,

та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків.

Отже, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб'єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор, яким у цій справі є ТОВ "Тревел Профешнл Груп".

З огляду на викладене, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належним відповідачем і відповідальною особою є саме туроператор - ТОВ "Тревел Профешнл Груп".

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ТОВ "Тревел Профешнл Груп", що суди не застосували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 750/8676/15-ц та стягнули збитки із туроператора за відсутності в діях останнього всіх складових цивільно-правової відповідальності, оскільки ОСОБА_2 (турагент) діяла від імені туроператора ТОВ "Тревел Профешнл Груп" на підставі субагентського договору.

Установивши фактичні обставини у справі та на підставі норм закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що саме відповідач як туроператор несе відповідальність за невиконання умов договору про надання туристичних послуг у спірних правовідносинах. Умова пункту 1.3 агентського договору

та субагентського договору про те, що послуги, що надаються турагентом туристу, але не підтверджені туроператором, не є предметом цього договору і надаються турагентом під свою відповідальність та за свій рахунок, а договір про надання туристичних послуг, підписаний із замовником туристичних послуг вважається неукладеним не може розповсюджуватись на споживачів туристичних послуг, оскільки: а) зазначена умова договорів відноситься до стадії виконання укладеного агентського договору, а не до стадії укладення агентського договору; б) договірні підприємницькі відносини, що виникають за ланцюгом між туроператором і турагентами, і в укладенні яких не приймав участь споживач туристичної послуги, не можуть створювати для споживача жодних прав

та обов'язків, а тим більше слугувати умовою уникнення цивільно-правової відповідальності винними особами за ненадання або неналежне надання туристичної послуги. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи,

що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України). Поведінкою, що суперечить добросовісності і чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно поклалася на них. З наведених підстав, правовідносини,

що виникли між відповідачем та третіми особами, не можуть впливати на права позивача, який належно і добросовісно виконав умови укладеного договору. Спір між туроператором та турагентом може бути вирішений в іншому провадженні.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку,

що належним відповідачем у цій справі є ТОВ "Тревел Профешнл Груп",

а не фізична особа-підприємець ОСОБА_2, яка діяла як турагент

на підставі субагентського договору. З наведених вище підстав

є необґрунтованими доводи особи, що подала касаційну скаргу про порушеннями судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки не залучили

до участі у справі ФОП ОСОБА_3.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,

що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 4 статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, немає підстав для направлення справи на новий розгляд, визначені статтею 411 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про зміну рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розміру пені, що підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в частині стягнення пені в розмірі 3 % вартості туристичних послуг за кожен день прострочення скасувати. У цій частині прийняти нове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 41 760,00 грн.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп" на користь ОСОБА_1 збитків у розмірі 41 760,00 грн

та компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн залишити

без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. І. Крат М. Ю.

Тітов