Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №171/994/17

Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 171/994/17-ц

провадження № 61-10363св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2018 року у складі судді Кодрян Л. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11 січня 2016 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитним договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 16 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 23 квітня 2017 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 355 грн 38 коп., яка складається з: 34 843 грн 60 коп. - заборгованість за кредитом, 5 854 грн 38 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 14 402 грн 38 коп. - заборгованість за пенею; 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 755 грн 02 коп. - штраф (процентна складова).

Враховуючи вищевикладене АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 355 грн 38 коп.

Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 січня 2016 року у розмірі 58 355 грн 38 коп., а також судові витрати в розмірі 1 600 грн.

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2017 року заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року скасовано і призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що банком не було доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а остання, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки грошові кошти було знято невідомою особою, яка встановлюється в рамках кримінального провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що, заперечуючи проти позову ОСОБА_1 посилалась на те, що операції по зняттю грошових коштів із карткового рахунку 19 липня 2016 року - 21 липня 2016 року вчинені не нею. Проте, матеріалами справи підтверджується, що у вказані дні з картки відповідача за № НОМЕР_3 було знято грошові кошти, а така операція можлива лише шляхом фізичної присутності пластикової картки - спеціального платіжного засобу та введення пін-коду у особи, яка знімає грошові кошти.

Вказує, що відсутні докази своєчасного звернення ОСОБА_1 до банку, в розумінні положень статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» та пункту 5 розділу VI Положення № 705 «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням».

Також посилається на те, що відповідно до пункту 2.1.1.2.20 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами.

Зазначає, що відкриття кримінального провадження № 120160404100000857 не може бути підставою для відмови у позові, оскільки у матеріалах справи відсутній вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, яким підтверджено факт вчинення злочину, не встановлено коло винних осіб та не доведено відсутність вини відповідача у знятті коштів з її карткового рахунку.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами подано не було

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписала заяву від 11 січня 2016 року, згідно з якою надала згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, за умовами якого отримала кредит у розмірі 16 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем за договором від 11 січня 2016 року, станом на 23 квітня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 58 355 грн 38 коп., яка складається з: 34 843 грн 60 коп. - заборгованість за кредитом, 5 854 грн 38 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 14 402 грн 38 коп. - заборгованість за пенею; 3 255 грн 02 коп. - заборгованість по штрафам.

Зі змісту постанови старшого слідчого СВ Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 29 липня 2017 року встановлено, що 22 липня 2017 року приблизно о 14:00 год. невідома особа із кредитної картки АТ КБ «ПриватБанк», що належить ОСОБА_1 таємно зняла гроші у розмірі 16 000 грн, чим завдала їй матеріальні збитки на вказану суму. ОСОБА_1 визнано потерпілою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР № 12016040410000857 від 22 липня 2016 року.

Відповідно до повідомлення старшого слідчого СВ Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 16 вересня 2016 року встановлено, що 22 липня 2016 року розпочато досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 по факту крадіжки грошей з банківської картки за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною першою статті 185 КК України. Під час досудового розслідування встановлено, що із картки ОСОБА_1 було здійснено крадіжку грошей шляхом знаття готівки в банкоматах у м. Києві по вул. Хрещатик, 52 та Бесарабська, 2 .

Згідно повідомлення старшого слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві вбачається, що 14 березня 2017 року до слідчого відділу Шевченківського районного управління надійшли матеріали по заяві ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України. На даний час по даному кримінальному провадженню триває досудове розслідування. Згідно довідки по кримінальному провадженню № 120160404100000857 проведення досудового розслідування доручено слідчому Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві.

На виконання ухвали суду першої інстанції з Київської місцевої прокуратури № 10 надійшли фотографії з камер банкоматів на DVD диску, де зафіксовані факти зняття 19 липня 2016 року та 20 липня 2016 року кредитних коштів з кредитної картки, яка належить ОСОБА_1 . Факт зняття коштів ОСОБА_1 на камерах банкоматів не зафіксовано.

З виписки по кредитному рахунку ОСОБА_1 за основною картою НОМЕР_1 встановлено, що в період з 19 липня 2016 року по 20 липня 2016 року з кредитної картки № НОМЕР_3 знято готівку в банкоматах у м. Києві, за адресами : вул. Бесарабська, 2, вул. Хрещатик, 52, вул. Велика Васильківська, 22, вул. Хрещатик, 29/1 . За період з 19 липня 2016 року по 21 липня 2016 року проведено операції по кредитному рахунку відповідача, за наслідками яких залишок становить мінус 15 999 грн 11 коп. В подальшому в період з 21 серпня 2016 року по 22 липня 2017 року з вказаної кредитної картки здійснювалася оплата частинами за покупку товару.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що за кредитним договором ОСОБА_1 надані наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 дата відкриття 08 серпня 2015 року, № НОМЕР_3 дата відкриття 27 квітня 2016 року, № НОМЕР_3 , дата відкриття 19 липня 2016 року.

З довідки з місця роботи, закладу первинної профспілкової організації ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» «Санаторій-профілакторій «Зеленодольський» вбачається, що молодша медична сестра ОСОБА_1 з 18 по 22 липня 2016 року з 8:00 год. по 17:00 год. знаходилася на роботі.

З повідомлення ПрАТ «Київстар» від 07 листопада 2018 року встановлено, що в період часу з 19 липня 2016 року по 20 липня 2016 року зв`язок абонентів Київстар у м. Зеленодольську Апостолівського району Дніпропетровської області забезпечували базові станції з ідентифікаторами: UX 1620, UX 0604, UX 1794, UX 2794. Вказані базові станції не працювали в період часу з 11 год. 59 хв. 19 липня 2016 року по 15 год. 58 хв. 19 липня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Справа, яка переглядається, хоч і є малозначною, однак у зв'язку із посиланням заявника у касаційній скарзі на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України переглядалась у касаційному порядку.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

У пункті 14.16 статті 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно зі статтею 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до пункту 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. (пункт 7 розділу 6 Положення № 705).

Згідно пункту 8 розділу 6 Положення № 705 емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 9 розділу 6 Положення № 705).

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшли правильного висновку, що банком не було доведено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 6-24548св18) зроблено аналогічний висновок, відповідно до якого саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій фактично звільнили відповідача від виконання зобов'язання за кредитним договором на підставі лише одних формальних міркувань, не можуть бути прийняті судом, оскільки такі не відповідають обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували постанови Верховного Суду по аналогічним справам, не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Так, у справі № 537/2273/16-ц (провадження 61-12541св18) судами було встановлено, що відповідач у ході бесіди повідомила іншій особі інформацію про персональний ідентифікаційний номер кредитної картки, унаслідок чого стало можливим використання кредитної картки та ініціювання платіжної операції у вигляді зняття кредитних коштів особою, яка не мала на це законного права.

У справі № 524/3979/16-ц (провадження 61-20290св18) Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що відповідачем не було доведено, що саме третіми особами були зняті кредитні кошти з його карткового рахунку, враховуючи, що зняття коштів відбулося з використанням оригіналу картки та шляхом коректного введення ПІН-кода з урахуванням того, що він повідомив належним чином про вказані події банк та правоохоронні органи.

Разом із тим, у справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 належним чином повідомила банк та правоохоронні органи про зняття грошових коштів з її карткового рахунку, та підтверджено, що у дні, коли здійснювалось зняття грошових коштів у м. Києві, вона була на роботі, а банком не доведено, що вказані дії відбулись внаслідок дій чи бездіяльності відповідача.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян