Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.01.2019 року у справі №641/2932/17

Постанова

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 641/2932/17

провадження № 61-28109св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Харківський національний університет внутрішніх справ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 червня 2017 року у складі судді Чайка І. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 листопада 2015 року ОСОБА_4 працює в Харківському національному університеті внутрішніх справ на посаді заступника декана з навчально-методичної роботи факультету № 2.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилась донька - ОСОБА_7. Мати дочки позивача - ОСОБА_6 після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, приступила до роботи з 03 квітня 2017 року. Відпустка по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку їй не надавалась. Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до якої також були додані всі необхідні для цього документи. Однак, у позивача відсутні відомості про надання йому вищевказаної відпуски. Неприйняття відповідачем рішення щодо розгляду його заяви свідчить про його неправомірну бездіяльність у вирішенні цього питання чим порушує право позивача на відпустку.

ОСОБА_4 просив суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача у наданні позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та зобов'язати відповідача надати позивачу відпустку по догляду за дитиною - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 08 квітня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто до досягнення нею трирічного віку.

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 червня

2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність Харківського національного університету внутрішніх справ, щодо відмови у наданні ОСОБА_4 відпустки по догляду за дитиною - ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2, з 08 квітня 2017 року та до досягнення дитиною трирічного віку.

Зобов'язано Харківський національний університет внутрішніх справ надати ОСОБА_4 відпустку по догляду за дитиною - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 08 квітня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто до досягнення дитиною трирічного віку.

Рішення мотивовано тим, що позиція відповідача про можливість надання позивачу відповідної відпустки лише за умови виходу матері дитини на роботу з повним робочим днем не ґрунтується на вимогах закону. Мати дитини працює та малолітня дитина потребує догляду, прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є порушенням соціальних прав позивача.

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від

20 липня 2017 року стягнуто з Харківського національного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_4 судові витрати пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 1 280,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ відхилено.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 червня

2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

23 жовтня 2017 року Харківський національний університет внутрішніх справ через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області

від 04 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки». Судами не враховано, що позивачем не надано довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу (навчання) до закінчення терміну цієї відпустки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами встановлено, що позивач працює в Харківському національному університеті внутрішніх справ на посаді заступника декана з навчально-методичної роботи факультету № 2.

07 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до ректора Харківського національного університету внутрішніх справ із заявою про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 08 квітня

2017 року.

До вищевказаної заяви позивачем були додані належним чином завірена копія свідоцтва про народження дитини, оригінал довідки Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця № 61/19-118

від 03 квітня 2017 року та оригінал довідки УПСЗН від 04 квітня 2017 року.

Листом Харківського національного університету внутрішніх справ від

18 квітня 2017 року № 7/30 ОСОБА_4 відмовлено у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років у зв'язку з тим, що мати дитини вийшла на роботу на 0,25 ставки, тобто на неповний робочий день.

Згідно з абзацем 2 пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки», визначено такий вид соціальної відпустки як відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

Статтею 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Аналогічні положення закріплені у статті 179 КЗпП України.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з пунктом 7 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, у Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» виключено розділ IV «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», тобто, починаючи з 01 квітня 2014 року, такий вид соціальної допомоги як допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, законодавством не передбачено.

Таким чином, вимогу частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки», про необхідність надання довідки про припинення виплати матері допомоги по догляду за дитиною, слід розглядати з урахуванням змін, які були внесені до законодавства станом на час звернення позивача із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною, тому, слід дійти висновку, що вимога про надання довідки про припинення матері дитини виплати допомоги по догляду за дитиною є незаконною та такою, що суперечить чинному законодавству України, оскільки така допомога діючим законодавством вже не передбачена.

Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 березня

2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 761/36024/16-ц.

Судами попередніх інстанцій враховано те, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_6 (матері дитини) не надавалась виплата допомоги для догляду за дитиною у відповідності до статті 18 Закону України «Про відпустки» їй не нараховувалась.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що порушене право ОСОБА_4 підлягає захисту шляхом визнання неправомірною відмову Харківського національного університету внутрішніх справ у наданні ОСОБА_4 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та зобов'язання Харківського національного університету внутрішніх справ надати ОСОБА_4 відпустку по догляду за дитиною починаючи з 08 квітня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто до досягнення дитиною трирічного віку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 червня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є.Червинська