Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2020 року у справі №755/6302/19

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 755/6302/19

провадження № 61-11244св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи - Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва територіального управління юстиції у м. Києва (далі - Дніпровський РВ ДВС м. Києва ТУЮ у м. Києві) про зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яку вона придбала в 2003 році за результатами проведення прилюдних торгів.

Реєструючи свого чоловіка у зазначеній квартирі, вона дізналась, що відповідно до постанов Дніпровського РВ ДВС м. Києва ТУЮ у м. Києві від 01 березня 2002 року та 03 червня 2003 року на квартиру накладено арешт.

Арешт на квартиру накладено у порядку забезпечення позову у справі № 2-553/03 за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів.

Надалі позовну заяву ОСОБА_2 повернуто, проте арешт не знято.

Посилаючись на те, що спірна квартира, на яку накладено арешти, вже не належить попередньому власнику - ОСОБА_2, а накладення арешту на майно, яке належить їй, а не боржнику, є безпідставним та порушує її права, просила суд:

-визнати за нею право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1;

-зняти арешти із 1/3 квартири АДРЕСА_1, які накладені відповідно до постанов Дніпровського РВ ДВС м. Києва ТУЮ у м. Києві від 01 березня 2002 року № ВП 123/4 та від 03 червня 2003 року № 563/4.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належним чином не доведено, що її право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстровано у встановленому законом порядку, порушується, оспорюється чи не визнається відповідачем.

Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки предметом позову є вимоги про скасування арешту на об'єкт нерухомого майна, який накладено державним виконавцем у виконавчому провадженні, для скасування заходів забезпечення позову визначено спеціальний порядок, який регулюється Цивільним процесуальним кодексом України, та передбачає звернення до суду з відповідною заявою особи, що бере участь у справі, тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення місцевого суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 частини 2 пункту 1 статті 389 ЦПК України.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови у позові, оскільки не врахували висновки щодо застосування статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у подібних правовідносинах, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19), від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 (провадження № 11-680апп19), від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 (провадження № 11-38апп19).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до Інформаційної довідки, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", згідно з даними реєстрових книг Бюро, 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. від 27 січня 2003 року.

З огляду на інформацію, яка внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, міститься запис про арешт (архівний запис) на квартиру АДРЕСА_1 зареєстрований 06 жовтня 2004 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою на підставі постанови Виконавчої служби у виконавчому провадженні № 123/4 від 01 березня 2002 року, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 1357801 та запис про арешт (архівний запис), зареєстрований 07 жовтня 2004 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою на підставі постанови Виконавчої служби у виконавчому провадженні № 563/4 від 03 червня 2003 року, реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 1362940 (а. с. 7).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 частини 2 пункту 1 статті 389 ЦПК України (суди попередніх інстанцій в оскарженому судовому рішенні застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а саме: не враховано висновки щодо застосування статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19), від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 (провадження № 11-680апп19), від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 (провадження № 11-38апп19).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем належним чином не доведено, що її право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстровано у встановленому законом порядку, порушується, оспорюється чи не визнається відповідачем.

Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки предметом позову є вимоги про скасування арешту на об'єкт нерухомого майна, який накладено державним виконавцем у виконавчому провадженні, для скасування заходів забезпечення позову визначено спеціальний порядок, який регулюється Цивільним процесуальним кодексом України, та передбачає звернення до суду з відповідною заявою особи, що бере участь у справі, тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Проте із такими висновками не можна погодитись, з огляду на наступне.

Предметом позову у справі, яка переглядається є вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири та звільнення майна з-під арешту.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частиною 1 статті 316 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції на час звернення до суду з позовом) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Такий же висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

Отже, суди попередніх інстанцій, усупереч частини 4 статті 263 ЦПК України, під час розгляду справи не врахували норми права у подібних правовідносинах, зокрема, які викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, з огляду на предмет позову.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А. від 27 січня 2003 року.

Отже, права ОСОБА_1, як власника 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 порушені та підлягають захисту в обраний позивачем спосіб шляхом зняття арешту з указаної квартири.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року є обґрунтованою, дає підстави для висновку щодо скасування оскаржених судових рішень у частині вирішення позовних вимог про звільнення майна з-під арешту та ухвалення у цій частині нового рішення про їх задоволення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених Статтею 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки обставини справи судами попередніх інстанції встановлено повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту, то рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у цій частині підлягають скасуваннюз ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

У решті оскаржені судові рішення попередніх інстанцій слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення вимог касаційної скарги, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, що складає 1 801,30 грн (768,40 + 1152,60+1681,60*50 %).

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Зняти арешти із 1/3 квартири АДРЕСА_1, які накладені відповідно до постанов Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва територіального управління юстиції у м. Києва від 01 березня 2002 року № ВП 123/4 та від 03 червня 2003 року № 563/4.

У решті рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 801,30 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук