Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2020 року у справі №388/795/17

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 388/795/17

провадження № 61-11929св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Боківська сільська рада Долинського району Кіровоградської області, Долинська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

третя особа - відділ у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Боківської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області, третя особа - відділ у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай), визнання недійсним рішення сільської ради, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на земельні ділянки

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - адвоката Бойка Дмитра Павловича на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І., та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, у якому просили: визнати недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР № 0172746 від 17 лютого 1997 року, виданий Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_4 і зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів на право не земельну частку (пай) за № 1429;

визнати недійсним рішення Боківської (Кіровської) сільської ради Долинського району Кіровоградської області від 22 вересня 2000 року № 105 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної частки (паю) № НОМЕР_1 на плані, загальною площею 6,91 га, із земель колективної власності КСП ім. Леніна Кіровської сільської ради;

визнати недійсним державний акт на право власності на землю від 15 березня 2001 року серії І-КР № 037936 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 3521984400:02:000:0724;

визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 3,50 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:0804, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Боківської сільської ради й належить йому на підставі державного акта на право власності на землю від 06 вересня 2001 року серії ІІ-КР № 005614, виданого Кіровською сільською радою;

визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,41 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:0805, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Боківської сільської ради й належить йому підставі державного акта на право власності на землю від 06 вересня 2001 року серії ІІ-КР № 005615, виданого Кіровською сільською радою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що 26 грудня 1995 року в колективну власність КСП ім. Леніна було передано землю на території Кіровської сільської ради, після чого відбулося паювання землі. Серед інших, право на земельну частку (пай) отримала ОСОБА_5, що підтверджувалося сертифікатом від 10 жовтня 2000 року серії КР № 0172754, а також ОСОБА_4, що підтверджується сертифікатом від 29 листопада 2000 року серії КР № 0172746.

Однак на час паювання земель ОСОБА_4 вже була померлою, а тому не могла набути право на земельний пай через припинення її членства у КСП. Спадкоємцем померлої ОСОБА_4 є ОСОБА_3, а спадкоємцями ОСОБА_5, яка згодом теж померла, є позивачі.

Успадкувавши у рівних частках після смерті ОСОБА_5 право на земельну частку (пай), вони виділили земельні ділянки на місцевості, в результаті чого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 3,41 га, з кадастровим номером 3521984400:02:000:0805, а ОСОБА_1 - на земельну ділянку площею 3,50 га з кадастровим номером 3521984400:02:000:0804.

Маючи намір внести до Державного земельного кадастру інформацію про свої земельні ділянки, позивачі розробили технічну документацію і звернулися до державного кадастрового реєстратора, який 04 серпня 2016 року прийняв рішення про відмову у задоволенні їх заяв у зв'язку з тим, що площа земельних ділянок з кадастровими номерами 3521984400:02:000:0805 і 3521984400:02:000:0804 повністю збігається (накладається) із площею раніше зареєстрованої у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3521984400:02:000:0724, яка належить ОСОБА_3.

Через відсутність у ОСОБА_4 права на отримання земельної частки (паю) із земель колективної власності КСП ім. Леніна ОСОБА_3 незаконно отримала права власності на земельну ділянку з кадастровим № 3521984400:02:000:0724. У зв'язку з цим просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Долинський районний суд Кіровоградської області рішенням від 16 січня 2020 року позов задовольнив.

Визнав недійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) від 17 лютого 1997 року серії КР №0172746, виданий Долинською районною державною адміністрацією на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Визнав недійсним рішення Боківської (Кіровської) сільської ради від 22 вересня 2000 року № 105 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної частки (паю), яка позначена на плані за № НОМЕР_1, загальною площею 6,91 га, із земель колективної власності КСП ім. Леніна Кіровської сільської ради.

Визнав недійсним державний акт на право власності на землю від 15 березня 2001 року серії І-КР № 037936, на підставі якого земельна ділянка площею 6,91 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:0724, передана у власність ОСОБА_3, та скасував державну рестрацію права власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 3,50 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:0804, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Боківської сільської ради та належить йому на підставі державного акта на право власності на землю від 06 вересня 2001 року серії ІІ-КР № 005614, виданого Кіровською сільською радою;

Визнав за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,41 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:0805, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Боківської сільської ради й належить йому на підставі державного акта на право власності на землю від 06 вересня 2001 року серії ІІ-КР № 005615, виданого Кіровською сільською радою. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що 17 лютого 1997 року було видано сертифікати на право на земельну частку (пай) ОСОБА_6 та ОСОБА_4. У подальшому їх спадкоємці - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на підставі вказаних сертифікатів отримали державні акти про право власності на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами. Однак, як з'ясувалося, межі земельних ділянок позивачів перетинаються із межами земельної ділянки відповідачки, тобто має місце стовідсоткове накладення цих меж. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що фактично сторони є володільцями одного й того ж об'єкта, що перешкоджає реалізації прав власності кожного з них. Водночас, оскільки ОСОБА_4 померла до завершення паювання земель та реєстрації сертифіката про право на земельну ділянку, суд вважав, що відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" вона не набула право на земельну частку (пай), а тому це право не могло бути успадковане ОСОБА_3. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що право позивачів є порушеним і підлягає захисту у обраний ними спосіб.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Кропивницький апеляційний суд постановою від 05 травня 2020 року рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що позивачі пропустили позовну давність за вимогою про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КР № 0172746, а тому у її задоволенні належить відмовити саме з цієї підстави.

При цьому апеляційний суд вважав, що інші позовні вимоги позивачі визначили як похідні від вимоги про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай) та обґрунтували їх саме неправомірністю надання ОСОБА_4 права на земельний пай. У зв'язку з цим суд відмовив у їх задоволенні.

Також, оцінюючи позовні вимоги про визнання частково недійсним рішення сільської ради про надання ОСОБА_3 земельної ділянки, яка на плані (мається на увазі план організації території земельних часток (паїв)) значиться за № НОМЕР_1, а також виданого на його підставі державного акта на право власності на землю, визнання за позивачами права власності на земельні ділянки з огляду на підстави позову, якими вони обґрунтовані, апеляційний суд вважав їх необґрунтованими.

Кропивницький апеляційний суд додатковою постановою від 21 травня 2020 року вирішив питання про розподіл судових витрат.

Додаткову постанову апеляційний суд мотивував тим, що при ухваленні постанови від 05 травня 2020 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2020 року представник ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - адвокат Бойко Д. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року і залишити в силі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 січня 2020 року.

Як підставу касаційного оскарження вказував, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 22 травня 2018 року у справі № 908/1064/1, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 922/793/19 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив початок перебігу позовної давності, оскільки, на думку позивачів, перебіг позовної давності розпочався з моменту отримання рішення кадастрового реєстратора, а саме 04 серпня 2016 року, тобто з цього моменту позивачам стало відомо про порушення їхнього права власності на землю та особу, яка порушує їхні права, а тому, звернувшись до суду з позовом 09 липня 2017 року, вони не пропустили позовну давність.

Скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, необґрунтовано застосувавши до спірних правовідносин позовну давність, залишив правову невизначеність, за якої при існуванні права власності одних осіб на земельну ділянку також наявне право власності іншої особи на цю саму земельну ділянку. Крім того неправильним є висновок апеляційного суду про те, що право на земельну частку (пай), яке не виникло у ОСОБА_4, могло бути реалізоване у право власності ОСОБА_3 і може існувати паралельно із правом позивачів на цю з землю, та в силу пропуску позовної давності і недоведеності низки обставин, які апеляційний суд не з'ясував, має бути залишене в такому стані - у стані оформленого неіснуючого права відповідачки паралельно з оформленим існуючим правом позивачів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

08 вересня 2020 року справа № 388/795/17 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що згідно з державним актом на право колективної власності на землю від 26 грудня 1995 року серії № КР 000013, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 13, на підставі рішення Кіровської сільської ради від 28 вересня 1995 року № 191 КСП ім. Леніна передано у колективну власність 5 146,2 га землі в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Список громадян - членів КСП є додатком 1 до цього акта.

Сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 10 жовтня 2000 року серії КР № 0172754, виданим на підставі рішення Долинської районної державної адміністрації від 22 липня 1996 року № 414, підтверджено, що ОСОБА_5 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Леніна, площею 7,45 умовних кадастрових гектара.

Сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 29 листопада 2000 року серії КР № 0172746, виданим на підставі рішення Долинської районної державної адміністрації від 22 липня 1996 року № 414, підтверджено, що ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Леніна, площею 7,45 умовних кадастрових гектара.

Після смерті ОСОБА_5 право на земельну частку (пай) успадкували в рівних частинах ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 24 листопада 2000 року державним нотаріусом Долинської державної нотаріальної контори Тереховою С.

В., спадкоємцем майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_3.

Спадковим майном, на яке видано свідоцтво, є право на земельну частку (пай) площею 7,45 умовних кадастрових гектара, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Леніна на території Кіровської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Державним актом на право власності на землю від 15 березня 2001 року серії ІІ-КР № 037936, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1275, підтверджується, що на підставі рішення Кіровської сільської ради від 22 вересня 2000 року № 105 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку під № НОМЕР_1, площею 6,91 га, кадастровий номер 3521984400:02:00:НОМЕР_1, в межах згідно з планом на території Кіровської сільської ради.

Державним актом на право власності на землю від 06 вересня 2001 року серії ІІ-КР № 005614, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1337, підтверджується, що на підставі рішення Кіровської сільської ради від 06 квітня 2000 року № 102 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку під № НОМЕР_2, площею 3,50 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:0804 в межах згідно з планом на території Кіровської сільської ради.

Державним актом на право власності на землю від 06 вересня 2001 рокусерії ІІ-КР № 005615, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1338, підтверджується, що ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку під № НОМЕР_3, площею 3,41 га, кадастровий № 3521984400:02:000:0805, в межах згідно з планом на території Кіровської сільської ради.

10 серпня 2013 року у Державному земельному кадастрі зареєстровано відомості про формування земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номера 3521984400:02:000:0724, власником якої є ОСОБА_3.

Рішеннями державного кадастрового реєстратора від 04 серпня 2016 року № РВ-3500154352016 та № РВ-3500154342016 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами undefined та undefined відповідно у зв'язку з перетином меж цих ділянок із земельною ділянкою з кадастровим номером 3521984400:02600060724, площа яких збігається на 100 %.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 та частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 ЦК України).

Враховуючи наведені норми права, підставами для визнання недійсним акта (у спірному випадку сертифіката про право на земельну частку (пай)) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям такого акта прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним сертифікат про право на земельну частку (пай) позивачі обґрунтовували тим, що сертифікати виданий ОСОБА_4 після її смерті чим, на їх думку, порушені їх права. Місцевий суд погодився з такими аргументами позивачів та вважав обґрунтованими вимоги позову у цій частині, при цьому дійшов висновку про непоширення позовної давності на спірні правовідносини.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, серед іншого виходив з того, що позивачі пропустили позовну давність за вимогою про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай).

При цьому апеляційний суд вважав, що інші позовні вимоги є необґрунтованими похідними від вимоги про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай), а тому також не підлягають задоволенню.

Зазначений висновок апеляційного суду є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Згідно з пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Оцінюючи спірні правовідносини Верховний Суд виходить з того, що власник сертифіката на право на земельну частку (пай) не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, оскільки він має лише право на частину земної поверхні у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

У зв'язку з цим, немає підстав вважати, що виданням ОСОБА_4 сертифіката на право на земельну частку (пай), яким не визначалося право на конкретну земельну ділянку, були порушені права спадкодавця позивачів ОСОБА_5, яка отримала такий самий сертифікат без визначення в натурі земельної ділянки, а тому позовні вимоги в цій частині не можна вважати обґрунтованими.

Разом з тим, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні позову саме з цієї підстави.

Таким чином, у задоволенні вимоги провизнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай) слід було відмовити через безпідставність цієї вимоги, а не через пропуск позивачами позовної давності.

Згідно з частинами 1 , 3 , 4 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 3 , 4 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай) необхідно змінити в частині її мотивів з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Також помилковим є і висновок апеляційного суду про те, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення сільської ради, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачкою, та визнання права власності на земельні ділянки є необґрунтованими з огляду на таке.

У цій справі апеляційний суд встановив, що на підставі рішення Кіровської сільської ради від 06 квітня 2000 року № 102 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку під № НОМЕР_2 площею 3,50 га. Цим же рішенням ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку під № НОМЕР_3 площею 3,41 га.

ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку на підставі рішення Кіровської сільської ради від 22 вересня 2000 року, тобто пізніше.

Отримавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади про передання у власність земельних ділянок, позивачі мали усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення наданої їм у власність землі (одержання державного акта на право власності на землю, пізніше реєстрацію права власності).

У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Отже, за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо передання у власність земельних ділянок позивачам, у них виникли правомірні очікування мирно володіти майном, які є об'єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції та національного законодавства України.

Суди встановили, що рішеннями державного реєстратора Відділу Держгеокадастру у Долинському районі Кіровоградської області від 04 серпня 2016 року було відмовлено позивачам у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку із перетином належних їм земельних ділянок із ділянкою, яка належить відповідачці (площа співпадає на 100 %), що свідчить про порушення прав позивачів на надані раніше сільською радою у власність земельні ділянки.

Таким чином висновок апеляційного суду про недоведеність позивачами того, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушені їх права є необґрунтованим.

Водночас як встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_3 в суді першої інстанції заявила про застосування позовної давності.

Відповідно до статей 71, 75, 76 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року (далі? ЦК Української РСР) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно з пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таким чином, пропущення позовної давності (встановленого законом строку на звернення до суду) за відсутності доказів про поважність причин пропуску якого, є підставою для відмови в позові, якщо особа не доведе, що про порушення права вона довідалася або могла довідатися в межах строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Звертаючись з цим позовом у липні 2017 року, позивачі, зокрема просили визнати недійсним рішення Боківської (Кіровської) сільської ради від 22 вересня 2000 року № 105 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної частки (паю) № НОМЕР_1 на плані, загальною площею 6,91 га; визнати недійсним державний акт на право власності на землю від 15 березня 2001 серії І-КР № 037936 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер undefined; визнати за ними право власності на земельні ділянки.

Відмова державного реєстратора від 04 серпня 2016 року у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельних ділянок позивачів сама по собі не дає підстав вважати, що з цього часу вони дізналися (могли дізнатися) про порушення свого права.

Під час розгляду цієї справи апеляційний суд не встановив обставин, які давали підстави вважати, що позивачі довідалися або могли довідатися про порушення свого права в межах строку позовної давності.

У зв'язку з цим Верховний Суд вважає, що позивачі відповідно до статті 81 ЦПК України та статті 261 ЦК України не довели поважності пропуску позовної даності, щодо обґрунтованих вимог.

Таким чином у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення сільської ради, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачкою належить відмовити через пропуск позивачами позовної давності. У зв'язку з цим не можуть бути і задоволені вимоги позивачів про визнання права власності на земельні ділянки.

Враховуючи наведене постанова апеляційного суду в частині вирішення зазначених вимог також підлягає зміні в частині її мотивування в редакції цієї постанови на підставі статті 412 ЦПК України.

Оскільки постанова Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року підлягає зміні лише в мотивувальній її частині, додаткова постанова Кропивницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року про розподіл судових витрат не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - адвоката Бойка Дмитра Павловича задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов