Постанова

Іменем України

16 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 461/4469/16-ц

провадження № 61-4015св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_4,

відповідач Інститут народознавства Національної академії наук України,

третя особа директор Інституту народознавства Національної академії наук України Павлюк Степан Петрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Інституту народознавства Національної академії наук України та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Ванівського О. М., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Інституту народознавства Національної академії наук України, третя особа директор Інституту народознавства Національної академії наук України Павлюк

С. П., про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 лютого 2016 року ОСОБА_4 поновлено на роботі в Інституті народознавства Національної академії наук України на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу. Відповідач умисно не поновлював позивача на роботі відповідно до вказаного вище рішення. Галицьким відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, за поданням державного виконавця відділу примусового виконання рішень, з цього приводу порушено кримінальне провадження відносно директора інституту ОСОБА_6 ОСОБА_4 була поновлена на роботі лише 17 травня 2016 року. Окрім того, відповідач хоча і поновив її на роботі, однак не створив належних умов праці для виконання трудових обовязків. 20 травня 2016 року протягом робочого часу позивач знаходилась на території Інституту народознавства Національної академії наук України, де і виконувала свої посадові обовязки. Звільнення вважає незаконним.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила визнати наказ про звільнення від 08 червня 2016 року незаконним, поновити її на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу в Інституті народознавства Національної академії наук України; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року (в складі судді Котельви К. О.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 20 травня 2016 року без поважних причин.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та увалено нове рішення про задоволення позову частково. Визнано наказ № 51-К від 08 червня 2016 року незаконним. Поновлено ОСОБА_4 на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу в Інституті народознавства Національної академії наук України. Стягнуто з Інституту народознавства Національної академії наук України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 062,40 грн та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. Стягнуто з Інституту народознавства Національної Академії Наук України 1 102,40 грн судового збору в дохід держави. Допущено рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_4 до негайного виконання.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази її відсутності на роботі протягом трьох годин 20 травня 2016 року без поважних причин. Службові записки та акт, які стали підставою для звільнення позивача з роботи, містять інформацію щодо відсутності ОСОБА_4 20 травня 2016 року на робочому місці в кабінеті № 9, а не в Інституті народознавства Національної академії наук України. Доводи ОСОБА_4 про те, що вона протягом робочого часу 20 травня 2016 року перебувала у приміщенні інституту не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Інститут народознавства Національної академії наук України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Інституту народознавства Національної академії наук Українимотивована тим, що позивач 20 травня 2016 року була відсутня на робочому місці більше годин підряд, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити рішення апеляційного суду в частині визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідача 85 085 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущено арифметичні помилки в обрахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У квітні 2018 року Інститут народознавства Національної академії наук Україниподав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, вказуючи на те, що розмір середньоденного заробітку розраховано саме позивачем у розмірі 100,80 грн.

29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що відповідно до наказу від 17 травня 2016 року ОСОБА_4 поновлена на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії і художнього промислу Інституту народознавства Національної академії наук України.

Указаним наказом ОСОБА_4 зобовязано перебувати на робочому місці в Інституті у каб. № 9 на просп. Свободи у м. Львові, а саме з понеділка до пятниці з 11.00 год. до 15.00 год.

Відповідно до наказу від 08 червня 2016 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) на підставі службової записки від 20 травня 2016 року та акта про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обовязкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо.

Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

Натомість, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідачем не доведено належними доказами наявність правових підстав для застосування норми пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки службові записки та акт, які стали підставою для звільнення позивача з роботи, містять інформацію щодо відсутності ОСОБА_4 20 травня 2016 року на робочому місці у кабінеті № 9, а не в Інституті народознавства Національної академії наук України.

Доводи ОСОБА_4 про те, що вона 20 травня 2016 року у період з 11.30 год. до 15.00 год. перебувала в приміщенні інституту не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що звільнення ОСОБА_4 з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним та обґрунтованим, тому вказаний наказ підлягає скасуванню, а позивач відповідно до положень статті 235 КЗпП України поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день ухвалення судом рішення. При цьому рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

При обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційний суд правильно врахував вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та розрахунок середньоденного заробітку, наданого позивачем, проти якого не заперечував відповідач, тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_4, що апеляційним судом не вірно визначено середньоденний заробіток позивача, оскільки саме остання надала обґрунтований розрахунок, який апеляційний суд взяв до уваги, з якого вбачається, що її середньоденна заробітна палата становить 100,80 грн. Заява про виправлення стягнутої суми на іншу, яка подана після ухвалення рішення апеляційного суду, не має правового значення, оскільки враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Інші доводи касаційних скарг не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Інституту народознавства Національної академії наук України та ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 04 жовтня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

В. В. Пророк