Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 338/1118/16-ц

провадження № 61-16095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

представники позивача: Витвицька Валерія Дмитрівна, Ільчук Наталія Вікторівна, Треф'янчин АндрійМихайлович, Нестерець Олександр Вікторович,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа - відділ державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції,

представник третьої особи - Любенько Наталія Ярославівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Битківського Л. М. від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Горейко М. Д., Васильковського В. М. від 18 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - відділ державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції (далі - ВДВС Богородчанського РУЮ), про звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 23 лютого 2006 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6, відповідач за договором іпотеки від 24 лютого 2006 року передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що постановою державного виконавця ВДВС Богородчанського РУЮ від 10 жовтня 2014 року накладено арешт на передану ОСОБА_6 в іпотеку квартиру, що є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач, посилаючись на укладений з ПАТ «УкрСиббанк» договір факторингу від 12 грудня 2011 року, просив звільнити вказану квартиру з-під арешту.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року відмовлено ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позову.

Відмовлюячи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що накладення державним виконавцем арешту на майно боржника не порушує пріоритетного права ТОВ «Кей-Колект» на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок спірного майна.

Ухвалою Івано-Франківської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» відхилено. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ТОВ «Кей-Колект» не заявляло вимог щодо визнання за ним права власності на предмет іпотеки, як і вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У травні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Кей-Колект» може реалізувати право на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки лише за умови зняття арешту зі спірної квартири в судовому порядку.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 23 лютого 2006 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 16 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 22 лютого 2013 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 24 лютого 2006 року ОСОБА_6 передала в іпотеку належне їй нерухоме майно: квартиру № 22, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., про що внесено відповідний запис до Реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

24 листопада 2003 року право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу, за умовами якого позивач набув у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором від 23 лютого 2006 року.

Постановою державного виконавця ВДВС Богородчанського РУЮ від 03 жовтня 2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 338/696/13-ц, виданого 20 червня 2013 року Богородчанським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в солідарному порядку на користь ТОВ «Кей-Колект» 112 тис. 960 грн заборгованості за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року.

Постановою державного виконавця ВДВС Богородчанського РУЮ від 10 жовтня 2014 року накладено арешт на нерухоме майно, а саме квартиру № 22, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить боржнику - ОСОБА_6, та оголошено заборону на її відчуження. Указана постанова винесена на виконання заяви ТОВ «Кей-Колект» від 01 жовтня 2014 року про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_6 в межах суми позову - 120 тис. 960 грн у справі № 338/696/13-ц.

Права і обов'язки державного виконавця визначені у статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

У разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (частина перша статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 54 «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленного майна.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому за змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи судові рішення у справі, не врахували вказані норми матеріального права та зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки накладення арешту на квартиру - предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя, тому така квартира підлягає звільненню з-під арешту, накладеного органом ДВС.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 18 квітня 2017 року скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_6, третя особа - відділ державної виконавчої служби Богородчанського районного управління юстиції, про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Звільнити з-під арешту квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві власності.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 1 тис. 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, 1 тис. 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн 80 (вісімдесят) коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 1 тис. 636 (одна тисяча шістсот тридцять шість) грн 80 (вісімдесят) коп. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк