Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.09.2020 року у справі №466/189/18

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 466/189/18

провадження № 61-12729св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справуза позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до ОСОБА_1, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання нікчемного правочину недійсним

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2018 року в складі судді Баєвої О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати таким, що відповідає ознакам нікчемності, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня 2016 року, укладений між ПАТ "Фідобанк" і ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А., зареєстрований в реєстрі за № 248, та визнати його недійсним.

На обґрунтування заявлених вимог банк зазначав, що 21 січня 2016 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ПАТ "Фідобанк" продав, а ОСОБА_1 купив та прийняв у власність належне позивачу нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 268,4 кв. м, та сплатив за нього обумовлену договором грошову суму в розмірі 2 375 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 395 833,33 грн.

Згідно з рішенням Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 "Про віднесення ПАТ "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 20 травня 2016 року № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 826 затверджено Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення.

13 травня 2017 року комісія з перевірки правочинів (у тому числі договорів) склала протокол, яким визнано зазначений договір нікчемним за частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статтею 228 ЦК України.

19 травня 2017 року на адресу відповідача уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" направила повідомлення про віднесення оспорюваного правочину до нікчемних правочинів та запропонувала йому врегулювання цього спору шляхом доплати різниці вартості придбаного ним майна, однак цю пропозицію відповідач залишив без реагування.

Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 27 червня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що перед укладанням оспорюваного правочину суб'єкт оціночної діяльності провів незалежну оцінку

нежитлових приміщень загальною площею 268,4 кв. м, за результатом якої ринкова вартість нежитлових приміщень на момент укладання договору становила 2 036
100,00 грн, що є нижче від ціни, за яку було придбано об'єкт нерухомості, - 2 375 000,00 грн, що виключає віднесення оспорюваного договору купівлі-продажу до категорії нікчемних на підставі пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та визнання його недійсним.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 11 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2018 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач не довів належними і допустимими доказами заявлені ним вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 21 серпня 2020 року, ПАТ "Фідобанк" просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 554/8916/15-ц, від 26 липня 2018 року у справі № 911/954/16 та від 19 грудня 2018 року у справі № 910/21976/16 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що укладення оспорюваного правочину призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку. Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню судами в загальному порядку. Закону, що встановлює обмеження на доступ до суду, немає.

02 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що ухвалені у справі судові рішення є законними і обґрунтованими, такими, що ґрунтуються на засадах верховенства права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Львова.

19 жовтня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 січня 2016 року між ПАТ "Фідобанк" і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого банк продав, а ОСОБА_1 купив належне ПАТ "Фідобанк" нерухоме майно - нежитлові приміщення на АДРЕСА_1, загальною площею 268,4 кв. м за ціною 2 375 000,00 грн, у тому числі - ПДВ 39 833,33 грн.

Відповідно до рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 "Про віднесення ПАТ "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 травня 2016 року № 783 "Про запровадження у ПАТ "Фідобанк" тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 826 затверджено Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення.

На підставі наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" від 22 лютого 2017 року № 24 щодо внесення змін до наказу ПАТ "Фідобанк" від 25 травня 2016 року № 32 "Про організаційні заходи щодо перевірки договорів" здійснено перевірку правочинів (у тому числі договорів) ПАТ "Фідобанк", що є нікчемними, з підстав, визначених частиною третьою статті 8 3акону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

13 травня 2017 року комісія з перевірки правочинів (у тому числі договорів) склала протокол, яким вирішено визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_1, загальною площею 268,4 кв. м, укладений між сторонами 21 січня 2016 року, нікчемним.

Відповідно до звіту № 07-17-М14-16 з незалежної оцінки ринкової вартості спірних нежитлових приміщень ринкова вартість майна станом на 20 січня 2016 року становить 3 355 242,00 грн без урахування ПДВ.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної

влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити

перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на

підставі частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304 гс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

У зв'язку із зазначеним пред'явлення вимоги про віднесення оспорюваного договору до нікчемних та визнання його недійсним є неналежним способом захисту порушеного права.

Саме з таких мотивів судам необхідно було відмовити у задоволенні позову.

До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 758/2328/18.

Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Фідобанк" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун