Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2018 року у справі №754/11427/17

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 754/11427/17-ц

провадження № 61-28062св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: - ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Поставка», ОСОБА_4, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Поставка» - Шум Олени Михайлівни, на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва в складі судді Таран Н. Г. від 27 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва в складі суддів: Саліхова В. В., Лапчевської О. Ф., Левенця Б. Б., від 06 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Агро-Поставка», ОСОБА_4, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та просили визнати недійсним повністю патент України НОМЕР_1 від 10 червня 2014 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1»; зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України внести зміни до державного реєстру патентів України на корисні моделі стосовно визнання недійсним повністю зазначеного патенту та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 відкрито провадження в справі за указаним позовом.

Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що позовна заява подана відповідно до вимог статей 119, 120 ЦПК України в редакції чинній на момент подання позову. Місце проживання відповідачів перевірено відповідно до вимог статті 122 ЦПК України у відповідній редакції. Підстав для повернення позовної заяви або залишення її без руху на час відкриття провадження у справі відсутні.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Поставка» залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо можливості відкриття провадження у даній справі відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначено, що позов подано до кількох відповідачів, а саме: ОСОБА_3, ТОВ «Агро-Поставка», ОСОБА_4, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. За наявності кількох відповідачів законодавець надав позивачу право визначати підсудність розгляду справи за місцезнаходженням одного з них на свій розсуд. З матеріалів справи вбачається, що місце проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Деснянського району м. Києва, у зв'язку із чим Деснянський районний суд правомірно відкрив провадження у даній справі.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, представник ТОВ «Агро-Поставка» - Шум О. М., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі суд першої інстанції, на думку скаржника, порушив правила підсудності даної справи, що залишено поза увагою також судом апеляційної інстанції. Скаржник указує, що єдиним власником спірного патенту є ОСОБА_3 за місцем проживання якої повинна розглядатися справа. Зазначив, що ОСОБА_4, на переконання скаржника, не міг порушити права інтелектуальної власності позивачів, а тому відсутні підстави для розгляду справи саме за його місцем проживання. Скаржник вважає, що дана справа має розглядатися за місцем знаходження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно не встановив зловживання позивачами їх процесуальними правами, що передбачено положенням статті 44 ЦПК України.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Станом на момент подання позову у даній справі підсудність розгляду цивільних справ визначалась главою 1 розділу ІІІ ЦПК України у відповідній редакції.

За загальним правилом позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням (положення статті 109 ЦПК України у відповідній редакції).

Відповідно до частини першої статті 113 ЦПК України в указаній редакції позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Аналогічне положення містить частина п'ятнадцята статті 28 ЦПК України у чинній редакції.

Аналіз указаних положень процесуального закону дає можливість дійти висновку про те, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Таке роз'яснення було викладено у пункті 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

Судами встановлено, що позов подано до кількох відповідачів, а саме: ОСОБА_3, ТОВ «Агро-Поставка», ОСОБА_4, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Місце проживання одного з визначених позивачами відповідачів - ОСОБА_4, є АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Деснянського району м. Києва.

Повно та всебічно дослідивши обставини позову при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі, перевіривши їх відповідними доказами, установивши, що один із відповідачів проживає у Деснянському районі м. Києва та зазначивши, що позивачі, скориставшись своїм правом, звернулися до суду з дотриманням встановленої процесуальним законодавством альтернативної підсудності, суди дійшли обґрунтованого висновку про законність відкриття провадження у даній справі Деснянським районним судом м. Києва.

Доводи касаційної скарги про незаконність відкриття провадження у справі судом першої інстанції спростовуються матеріалами справи, які містять відомості про реєстрацію одного з відповідачів - ОСОБА_4, у Деснянському районі м. Києва.

Доводи касаційної скарги відносно того, що дана справа, на думку скаржника, має розглядатися за місцем знаходження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а саме у Печерському районному суді м. Києва є безпідставними, оскільки ухвала районного суду про відкриття провадження оскаржена представником ТОВ «Агро-Поставка», яке має статус відповідача у справі, якому вимогами ЦПК України, як у попередніх редакціях, так і у чинній редакції, не надано право визначати територіальну підсудність. Бажання скаржника здійснювати розгляд справи в указаному ним суді першої інстанції не має правового значення для з'ясування законності вирішення питання про відкриття провадження у даній справі районним судом, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Матеріали справи, які оцінювалися судами попередніх інстанцій, не містять доказів порушення судом першої інстанції правил альтернативної підсудності, а також порушення прав ТОВ «Агро-Поставка» внаслідок відкриття провадження у справі Деснянським районним судом м. Києва.

Скаржник указав, що пред'явлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позову за місцем проживання ОСОБА_4 є зловживанням процесуальними правами позивачів, що мало бути установлено судом апеляційної інстанції згідно вимог статті 44 ЦПК України в чинній редакції.

Відповідно до положень частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно пункту 4 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

Разом з тим, станом на момент вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження у даній справі відповідна редакція ЦПК України не містила указані вище положення, у зв'язку із чим суд першої інстанції, діючи згідно приписів процесуального закону, чинного на момент вчинення відповідної процесуальної дії, не міг установити ті обставини, на які посилається скаржник, а саме зловживання позивачами їх процесуальними правами.

Крім того, визнання судом зловживанням процесуальними правами дій учасників справи, що суперечать завданню цивільного судочинства, є правом, а не обов'язком суду.

На підтвердження указаних обставин скаржник посилається на те, що дії/бездіяльність ОСОБА_4, на думку ТОВ «Агро-Поставка», не могли призвести до порушення прав позивачів і тому справа не підлягає розгляду за місцем проживання останнього.

Однак, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, а також касаційний суд позбавлені можливості перевірити указані обставини, оскільки предметом перегляду є процесуальне питання щодо відкриття провадження у даній справі.

Справа не була розглянута судом першої інстанції по суті.

Указані скаржником обставини щодо порушення прав позивачів, зокрема, ОСОБА_4, підлягають перевірці під час відповідного судового розгляду даної справи. За наслідками такого розгляду суд першої інстанції не позбавлений права застосувати положення статті 44 ЦПК України.

У зв'язку із зазначеним, указані скаржником доводи касаційної скарги не свідчать про порушення прав останнього станом на момент касаційного перегляду питання щодо відкриття провадження у справі.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Поставка» - Шум Олени Михайлівни, залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик