Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №477/2011/17

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 477/2011/17-ц

провадження № 61-41511св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - приватне підприємство «Бая»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Бая-Агро»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника приватного підприємства «БАЯ» - Басалаєва Дмитра Вікторовича, на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області в складі судді Семенової Л. М. від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області в складі суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Яворської Ж. М., від 25 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до приватного підприємства «БАЯ» (далі - ПП «БАЯ») про розірвання договору оренди землі.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 26 листопада 2002 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,50 га, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області.

05 серпня 2008 року між позивачем та ПП «БАЯ» укладено договір оренди земельної ділянки №2а, який зареєстровано 19 серпня 2008 року у МРФ ДП «Центр ДЗК» за №040801509179, за умовами якого ОСОБА_1 передала в користування ПП «БАЯ» вищезазначену земельну ділянку на 49 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 2 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою, щорічно.

Відповідно умов договору орендна плата повинна була вноситися у грошовій формі до 01 листопада щорічно, а її розмір, відповідно до пункту 13 договору, підлягав перегляду один раз у три роки.

Позивач повністю виконала взяті на себе за договором обов'язки, в той час як відповідач свої зобов'язання щодо сплати орендної плати за 2015-2016 роки не виконав.

Посилаючись на те, що в порушення умов договору оренди землі, відповідач орендну плату за вищевказані роки не сплатив, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, розірвати договір оренди земельної ділянки № 2а площею 4,50 га, розташованої в межах території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, що був укладений 05 серпня 2008 року між нею та ПП «БАЯ».

Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «БАЯ-АГРО» (далі - ТОВ «БАЯ-АГРО»), як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 4,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Грейгівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, укладений 05 серпня 2008 року за №2а між ОСОБА_1 та ПП «БАЯ», зареєстрований МРФ ДП «Центр ДЗК» 19 серпня 2008 року за № 040801509179.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі, шляхом стягнення з ПП «БАЯ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами справи укладено договір оренди земельної ділянки від 05 серпня 2008 року, умовами якого передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 2 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою щорічно до 01 листопада. Суд указав, що ПП «БАЯ» не виконало взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати, систематично порушуючи їх, оскільки на час розгляду справи мало заборгованість за два роки поспіль, а саме: за 2015 та 2016 роки, що в силу вимог пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» є підставою для розірвання договору оренди землі.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «БАЯ» залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 березня 2018 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Серед іншого, апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги систематичним невиконанням відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати за 2015 та 2016 роки, у зв'язку із чим, звертаючись до суду із даним позовом у жовтні 2017 року, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ПП «Бая» - Басалаєв Д. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у даній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Суди, на думку скаржника, не врахували розписку ОСОБА_1 від 04 квітня 2008 року, за змістом якої остання отримала від ПП «БАЯ» грошові кошти в сумі 11 250 грн, як орендну плату наперед за період оренди земельної ділянки з 04 квітня 2008 року по 04 квітня 2057 року. Крім того, скаржник вказав, що матеріали справи містять документи, які підтверджують отримання ОСОБА_1 9 100 дол. США в рахунок викупу та оренди земельної ділянки, що залишено судами без уваги. Судами також помилково визначено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки. Крім того, на думку скаржника, у справі підлягає застосуванню положення закону щодо строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 26 листопада 2002 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,50 га, що розташована в межах території Грейгівської сільської ради Жовтневого (натепер - Вітовського) району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

05 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПП «БАЯ» у простій письмовій формі укладено договір оренди землі №2а, зареєстрований у МРФ ДП «Центр ДЗК» 19 серпня 2008 року за №040801509179, за умовами якого ОСОБА_1 надала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,50 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах території Грейгівської сільської ради Жовтневого (станом на момент розгляду справи - Вітовського) району Миколаївської області.

Строк дії договору становить 49 років.

Згідно з положеннями пунктів 9, 11 договору передбачено, що орендна плата вноситися орендарем у розмірі 2 % від оціночної вартості земельної ділянки у гривнях або натуральною формою за згодою щорічно до 01 листопада щорічно.

Розмір орендної плати підлягає перегляду один раз у три роки (пункт 13 договору).

Сторонами не переглядались і не доповнювалися умови спірного договору оренди.

Крім того, 21 травня 2012 року між ПП «БАЯ» та ТОВ «БАЯ-АГРО» укладено договір суборенди вищезазначеної земельної ділянки строком на 7 років.

У пункті 2.4 вказаного договору сторонами зазначено, що нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становить 86 661 грн 81 коп.

Відповідно до довідки Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №206/109-18 від 20 лютого 2018 року нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складала: у 2008 році - 102 612 грн 93 коп.; у 2009 році - 118 210 грн 09 коп.; у 2010 - 2014 роках - 125 184 грн 49 коп.; у 2015 році - 156 355 грн 42 коп.; у 2016 році - 187 626 грн 51 коп.

У 2009 році розмір орендної плати повинен був складати 2 364 грн 20 коп. за рік, з 2010 по 2014 роки - 2 503 грн 69 коп. за кожен рік, у 2015 році - 3 127 грн 11 коп. за рік, у 2016 році - 3 752 грн 53 коп. за рік.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на розписку ОСОБА_1 від 04 квітня 2008 року, за змістом якої остання одержала від ПП «БАЯ» орендну плату в розмірі 11 250 грн за період оренди земельної ділянки на території Грейгівської сільської ради з 04 квітня 2008 року по 04 квітня 2057 року.

Згідно довідки ПП «БАЯ» вих. № 61 від 28 жовтня 2016 року земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в оренді ПП «БАЯ». За 2015 рік останній нарахована, але не виплачена орендна плата у розмірі 2 139 грн.

За змістом довідки ПП «БАЯ» вих. № 4 від 17 січня 2017 року земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в оренді ПП «БАЯ». За 2016 рік останній нарахована, але не виплачена орендна плата у розмірі 2 139 грн.

Після підписання спірного договору оренди розмір орендної плати сторонами не переглядався.

Судами указано, що виплачена грошова сума в розмірі 11 250 грн, яка сторонами визнається, не покриває суму орендної плати у 2009-2016 роках і є недостатньою для спростування тверджень ОСОБА_1 про систематичне невиконання ПП «БАЯ» умов спірного договору оренди у 2015-2016 роках.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статтею 21 Закону України «Про оренду землі» розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що спірні правовідносини передбачають систематичну несплату орендної плати як підставу для розірвання договору оренди.

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що у 2015 та 2016 роках ПП «БАЯ» не виконувало істотної умови укладеного між сторонами договору оренди та систематично не сплачувало орендодавцю передбачену договором суму орендної плати, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі згідно вимог пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 390/777/16-ц (касаційне провадження № 61-6831св18), у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 614/805/16-ц (касаційне провадження № 61-26911св18), у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 484/301/18 (касаційне провадження № 61-39488св18), тощо.

Доводи касаційної скарги про безпідставність у даній справі вимог ОСОБА_1, яка отримала від ПП «БАЯ» суму в розмірі 11 250 грн, як орендну плату наперед за період оренди земельної ділянки з 04 квітня 2008 року по 04 квітня 2057 року,не містять підстав для скасування оскаржених рішень, оскільки судами попередніх інстанцій установлено, що зазначеної суми недостатньо для повного виконання зобов'язань ПП «БАЯ» за спірним договором оренди.

Крім того, факт того, що орендна плата за 2015 та 2016 роки не була виплачена орендодавцю підтверджено довідками ПП «БАЯ» від 28 жовтня 2016 року та від 17 січня 2017 року, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги про безпідставність вимог позову ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи містять документи, які підтверджують отримання ОСОБА_1 9 100 дол. США в рахунок викупу та оренди спірної земельної ділянки є безпідставними з огляду на те, що цільове призначення спірної земельної ділянки позивача - земля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а згідно підпункту «б» пункту 15 Перехідних положень ЗК України не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, зокрема, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Доводи касаційної скарги щодо помилкового визначення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки спростовуються змістом листа Вітовського районного відділу Держгеокадастр у Миколаївській області від 16 лютого 2018 року, який містить дані про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2008 - 2016 роки, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Є безпідставними також доводи касаційної скарги про необхідність застосування у справі положення закону щодо позовної давності, оскільки із указаним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у жовтні 2017 року та обґрунтовували свої вимоги систематичною несплатою відповідачем орендної плати у 2015 та 2016 роках, що свідчить про звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права в межах визначеного законом строку позовної давності та спростовує відповідні доводи скаржника.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленими у справі судовими рішеннями, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до встановлення обставин, які не були установлені судами попередніх інстанцій, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника приватного підприємства «БАЯ» - Басалаєва ДмитраВікторовича, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 25 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик