Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №171/189/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 171/189/17

провадження № 61-1022св17

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С.О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтрільчукаВ.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Апостолівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Апостолівському районі Дніпропетровської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником ОСОБА_6, на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року, ухвалене у складі судді Кодрян Л. І., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Апостолівському районі Дніпропетровської області, про визнання розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області незаконним і зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначила, що згідно з сертифікатом серії НОМЕР_1 має право на земельну частку (пай) із земель, які перебувають у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Апостолівське» (далі - КСП «Апостолівське»), розміром 2,805 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

З метою виділення земельної ділянки в натурі у квітні 2009 року вона звернулася до Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області з відповідною заявою, за результатами розгляду якої розпорядженням Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року № 282-р-09 їй виділено земельну ділянку площею 2,5422 га на території Апостолівської міської ради Дніпропетровської області.

Посилаючись на те, що відповідач безпідставно зменшив площу належної їй відповідно до сертифіката земельної ділянки з 2,805 га до 2,5422 га, тобто на 0,2628 га, ОСОБА_4 просила визнати розпорядження від 28 травня 2009 року № 282-р-09 незаконним і зобов'язати Апостолівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області виділити їй земельну ділянку площею 2,805 га та видати державний акт на право власності на земельну ділянку такої площі.

Також позивач зазначила, що з поважних причин пропустила трирічний строк звернення до суду за захистом свого права, оскільки тривалий час намагалася вирішити спірне питання у позасудовому порядку.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у замовленні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, проте відмовив у їх задоволенні у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у позові з підстав спливу позовної давності, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2017 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням матеріального та процесуального права і не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.

Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, не надали належної оцінки її доводами про пропущення позовної давності у зв'язку з неодноразовими спробами урегулювати питання щодо виділення земельної ділянки у позасудовому порядку.

Заявник вказує, що про те, що Апостолівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області не має повноважень для усунення допущеної при видачі розпорядження помилки, вона дізналася 14 грудня 2016 року в ході засідання робочої групи з виявлення та подолання проблем, пов'язаних з проведенням інвентаризації землі в районі, після чого відразу подала цей позов.

Послалася на те, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на час видачі оскаржуваного розпорядження, згідно з яким позовна давність не поширюється на вимоги власника про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Суд апеляційної інстанції, а думку заявника, обмежив її у реалізації процесуальних прав, так як не допустив до участі у судовому засіданні з підстав відсутності паспорта, хоча заперечень щодо її особи у інших осіб, які беруть участь у справі, не було.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки посиланням її представника на те, що акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі, тому виключення пункту 4 з частини першої статті 268 ЦК України не позбавляє її права на оскарження розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року № 282-р-09 без обмеження трирічним строком.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з книгою реєстрації сертифікатів на середню земельну частку (пай) членів КСП «Апостолівське» ОСОБА_7 належав сертифікат серії НОМЕР_2 на земельну частку (пай) розміром 5,61 га.

20 липня 2000 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 право на земельну частку (пай) площею 2,805 га. Право позивача на цю земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1.

Оцінивши лист Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Дніпропетровській області від 16 березня 2009 року, суди встановили, що відповідно до книги реєстрації видачі сертифікатів на право на середню земельну частку (пай) членам колишнього КСП «Апостолівське» ОСОБА_4 надано земельну частку (пай) площею 2,805 умовних кадастрових гектарів. Документація щодо розпаювання колишнього КСП «Апостолівське» та протоколи загальних зборів його членів до Апостолівської міської ради не надходили; технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів КСП «Апостолівське» і протоколи загальних зборів членів КСП «Апостолівське» у відділі Держкомзему у Апотолівському районі Дніпропетровської області відсутні.

З метою виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі сертифіката серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 звернулася до Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області із відповідною заявою, у якій просила виділити їй земельну ділянку єдиним масивом на території, яка орендувалася Товариством з обмеженою відповідальністю «АТД Дніпровський», з яким вона 28 жовтня 2002 року уклала договір оренди належної їй земельної частки (паю).

Згідно з висновком відділу Держкомзему у Апостолівському районі Дніпропетровської області від 16 квітня 2009 року № 1-18/213 ОСОБА_4 запропоновано виділити земельну частку (пай) в кварталі НОМЕР_3 загальною площею 2,805 умовних кадастрових гектарів на території Апостолівської міської ради за рахунок земель колишнього КСП «Апостолівське».

З викопіювання з території земель Апостолівської міської ради (колишнього КСП «Апостолівське») суди встановили, що земельна ділянка, запропонована до виділення ОСОБА_4 на підставі сертифіката серії НОМЕР_1, розташована у кварталі НОМЕР_3, має площу 2,805 умовних кадастрових гектарів і цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_4 звернулася до ПП «Експерт Плюс» щодо виготовлення технічної документації для оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку в кварталі НОМЕР_3 за НОМЕР_4.

ПП «Експерт Плюс» підготувало збірний кадастровий план на земельну ділянку площею 2,5422 фізичних гектарів, погоджений відділом Держкомзему у Апостолівському районі, та проект розпорядження голови райдержадміністрації про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до розпорядження голови Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 282-р-09 від 28 травня 2009 року «Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку» позивачу, як власнику сертифіката серії НОМЕР_1, виділено земельну ділянку (пай) НОМЕР_4 у кварталі НОМЕР_3 із земель колишнього КСП «Апостолівське» на території Апостолівської міської ради Дніпропетровської областіплощею 2,5422 га.

Оцінивши листи Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року, від 15 жовтня 2012 року і від 30 квітня 2013 року, суди встановили, що ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 2,5422 га з врахуванням її прохання надати земельну ділянку єдиним масивом на землях, які раніше орендувалися Товариством з обмеженою відповідальністю «АТД Дніпровський», проте на цих землях надати єдиним масивом земельну ділянки площею 2,805 умовних кадастрових гектарів немає можливості.

У жовтні і грудні 2016 року ОСОБА_4 зверталася до голови Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області щодо виділення їй на підставі сертифіката серії НОМЕР_1 двох земельних ділянок: площею 2,5422 га у кварталі НОМЕР_3 та площею 0,2628 га з вільних земельних ділянок.

Відповідно до протоколу № 1 від 14 грудня 2016 року засідання робочої групи з виявлення та подолання проблем, пов'язаних з проведенням інвентаризації землі в районі та її відсутністю на окремих територіях, рекомендовано ОСОБА_4 врахувати пояснення членів робочої групи та присутніх спеціалістів щодо порядку переведення умовних гектарів у фізичні і визначення таким чином розміру відведеної земельної ділянки (паю) на місцевості, а у разі непогодження з рішенням членів робочої групи - рекомендовано звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Згідно з матеріалами технічної справи з підготовки документів, що посвідчують право власності або користування землею, та схемою поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП «Апостолівське» Апостолівського району Дніпропетровської області за 2000 рік в КСП «Апостолівське» розпайовано 4075,5 га орних земель і видано 726 сертифікатів членам колективного господарства. Розмір земельної частки становить 5,61 га, вартість - 20 770 грн. Землі неоднорідні за своїми якостями; площа земельної частки (паю) у фізичних гектарах визначена методом проектного розрахунку шкал грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів.

Оцінивши матеріали технічної справи зі схемою поділу земель, суди дійшли висновку про недопустимість цього доказу, так як матеріали подані не у повному обсязі і не підтверджено їх затвердження загальними зборами (зборами уповноважених) членів колективного сільськогосподарського підприємства «Апостолівське» та погодження Апостолівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, як вимагають Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48.

Доказів проведення розподілу земельних ділянок у межах КСП «Апостолівське», списку осіб, які взяли участь у їх розподілі, та оформлення результатів розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідним протоколом, а також його підписання власниками земельних часток (паїв), Апостолівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області судам першої і апеляційної інстанції не надала. Докази того, що ОСОБА_4 виділена земельна ділянка на території із кращою якістю ґрунту, що зумовило зменшення її фактичної площі у порівнянні із площею в умовних кадастрових гектарах, зазначеною у сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, також відсутні.

Встановивши відсутність доказів дотримання Апостолівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області встановленого законодавством порядку проведення розподілу земель між власниками земельних часток (паїв) колишнього КСП «Апостолівське» та виділення позивачу земельної ділянки на території із кращою якістю ґрунту, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), Закону України «Про оцінку земель» і Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року №720/95 та дійшов обґрунтованого висновку про незаконність оскаржуваного розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації № 282-р-09 від 28 травня 2009 року і порушення цим розпорядженням прав позивача на отримання земельної ділянки у визначеному у сертифікаті розмірі.

Також судами встановлено, що з цим позовом ОСОБА_4 звернулася у лютому 2017 року. Відповідач Апостолівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області у запереченнях на позов просила відмовити у його задоволенні, зокрема, з підстав спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні моменти (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Встановивши, що ОСОБА_4 знала про існування оскаржуваного розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року № 282-р-09 з дня його прийняття, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про сплив позовної давності, оскільки позов про визнання цього розпорядження незаконним позивач подала більш ніж через шість років - у лютому 2017 року.

Так як Апостолівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області заявила про застосування позовної давності, суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши порушення відповідачем прав позивача на отримання земельної ділянки у визначеному у сертифікаті розмірі, правильно застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 267 ЦК України і відмовили у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те,що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, згідно з яким позовна давність не поширюється на вимоги власника про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Дійсно, згідно з пунктом 4 частини першої статті 268 ЦК України у редакції Кодексу, чинній станом на 28 травня 2009 року, на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширювалась.

Вказаний пункт виключений відповідно до Закону України № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності з 15 січня 2012 року.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону протягом трьох років з дня набрання ним чинності особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» виключено із ЦК України положення щодо необмеження будь-яким строком при зверненні до суду позивачів у зазначених справах і надано три роки з дня набрання чинності Законом для пред'явлення відповідного позову.

Таким чином, законодавством чітко встановлено строк, протягом якого позивач могла пред'явити вимоги про визнання незаконним розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року № 282-р-09, і ОСОБА_4 цей строк пропустила, так як подала позов за спливом більш, ніж двох років з дня закінчення визначеного Законом № 4176-VI трирічного строку.

Посилання заявника на статтю 5 ЦК України, згідно з якою акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, є помилковими.

Згідно з частиною третьою цієї статті у разі, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження - 28 травня 2009 року, який передбачав право заявника оскаржити розпорядження Апостолівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року № 282-р-09 без обмеження строком, втратив чинність з набранням чинності Законом № 4176-VI, у якому прямою вказівкою зазначено щодо реалізації особами свого права на оскарження у суді правових актів органу державної влади, якими порушено їх право власності, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

За таких обставин застосування судами попередніх інстанцій до позовних вимог ОСОБА_4 наслідків спливу позовної давності, про застосування яких заявив відповідач, не суперечить статті 5 ЦК України.

Необґрунтованими є твердження заявника про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки її посиланням на поважність причин пропущення позовної давності, так як суди першої і апеляційної інстанцій у визначеному цивільним процесуальним законодавством порядку оцінили зазначені ОСОБА_4 доводи щодо необізнаності про можливість захисту своїх прав у судовому порядку і дійшли висновку про їх недоведеність, так як у направлених заявнику листах-відповідях компетентні державні органи неодноразово роз'яснювали заявнику право звернутися за захистом своїх прав до суду.

Посилання заявника на обмеження її у реалізації процесуальних прав у зв'язку з недопущенням до участі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції через відсутність паспорта, касаційний суд вважає безпідставними.

Частиною першою статті 304 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, передбачено, що справа у апеляційному суді розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Відповідно до статті 163 ЦПК України у тій же редакції Кодексу у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі. Суд встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників.

Оскільки ОСОБА_4 не надала суду апеляційної інстанції документ, який посвідчує її особу, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано не допустив її до участі у судовому засіданні. Відсутність у інших учасників справи заперечень щодо її особи не змінює визначеного цивільним процесуальним законодавством порядку перевірки судом осіб тих, хто з'явився у судове засідання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України») Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов В.А. Стрільчук