Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 446/509/16-ц

провадження № 61-590 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_3,представник позивача-ОСОБА_4,відповідач-Гніздичівський державний спиртовий завод

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кам'янка - Бузького районного суду Львівської області від 13 липня 2016 року у складі судді Самсіна М. Л. та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В., від 24 листопада 2016 року.

Встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 31.12.2010 року по 24.01.2014 року в розмірі 120 710 грн 46 коп.; стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 58 грн 63 коп. компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року. Також позивач просив поновити пропущений з поважних причин тримісячний строк звернення до суду із даним позовом.

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що з 26 листопада 2009 року по 30 грудня 2010 року він працював на посаді заступника директора Гніздичівського державного спиртового заводу, за серпень 2009 року та вересень-грудень 2010 року відповідач не виплачував йому заробітну плату, у зв'язку з цим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 15 660 грн. 27 коп., яка при звільненні позивача 30 грудня 2010 року виплачена не була.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області 23 липня 2012 року задоволено повністю позов ОСОБА_3 до Гніздичівського державного спиртового заводу про стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі в розмірі 15 660 грн 27 коп. та компенсації у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати в сумі 1 051 грн 17 коп.

Враховуючи, що відповідач провів розрахунок із позивачем по заборгованості із заробітної плати лише 24 січня 2014 року, що підтверджується листом Відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції від 14 грудня 2015 року № 09-20/2640, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31 грудня 2010 року по 24 січня 2014 року в розмірі 120 710 грн. 46 коп. та 58 грн. 63 коп. компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року.

Позивач зазначив, що про розрахунок відповідача дізнався з листа Відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції від 14 грудня 2015 року № 09-20/2640, а відтак строки звернення до суду з даним позовом пропущені з поважних причин, тому просив суд їх поновити.

Рішенням Кам'янка-Бузьким районним судом Львівської області за 13 липня 2016 року відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) та пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» мотивоване тим, що до правовідносин у даній справі повинен застосовуватись тримісячний строк для звернення до суду з таким позовом і обчислення такого тримісячного строку має здійснюватись з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення права, а оскільки відповідач розрахувався із позивачем 24 січня 2014 року, то перебіг тримісячного строку починається з наступного дня, тобто з 25 січня 2014 року, і закінчується 25 квітня 2014 року. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом 14 березня 2016 року, тому пропустив тримісячний строк звернення до суду з даних правовідносин, і поважних причин пропуску зазначеного строку позивачем не наведено.

Суд першої інстанції не навів мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з позовом у даній справі та не навів поважних причин такого пропуску. Посилання позивача про те, що він довідався про факт здійсненої відповідачем виплати за рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 23 липня 2012 року з листа ВДВС Жидачівського РУЮ Львівської області від 14 грудня 2015 року, апеляційний суд не визнав поважною причиною пропуску встановленого тримісячного строку на звернення з позовом у даній справі, так як позивач не мав перешкод для отримання такої інформації від ВДВС Жидачівського РУЮ Львівської області раніше.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів власної згоди з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Кам'янка- Бузького районного суду Львівської області від 13 липня та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на невірне застосування судами норм права, а саме зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8 -рп/2013 у справі № 1-13/2013.

Позивач зазначає, що застосування до позовної вимоги про стягнення компенсації в сумі 58 грн 63 коп. у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати тримісячного строку позовної давності є безпідставним та суперечить рішенню Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013.

Відповідач не скористався правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

26 грудня 2017 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За правилами частини першої статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею першою Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею другою даного Закону встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: ... заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до пункту третього постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: … заробітна плата (грошове забезпечення).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (пункт 1 резолютивної частини рішення).

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 223 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Верховний Суд України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті визначає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Посилання позивача на помилкове застосування судом апеляційної інстанції рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8 -рп/2013 у справі № 1-13/2013, в якому висвітлено інший висновок, ніж зазначено судом апеляційної інстанції дійсно мало місце, оскільки фактично такий висновок міститься в іншому рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, проте, це не вплинуло на правильність висновку суду про відмову у стягненні з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.12.2010 року по 24.01.2014 року в розмірі 120 710 грн 46 коп. у зв'язку із спливом тримісячного строку для звернення до суду з такою позовною вимогою.

Наведений у касаційній скарзі аргумент позивача про помилковість застосування судами тримісячного строку до позовної вимоги про стягнення з відповідача на свою користь компенсації в сумі 58 грн 63 коп. у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року є обґрунтованим, оскільки відповідає рішенню Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним, і у якому міститься висновок Конституційного Суду України про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Суди ж відмовили у задоволенні позову у повному обсязі і застосували тримісячний строк звернення до суду і до позовної вимоги про стягнення компенсації в сумі 58 грн 63 коп. у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати, не взявши до уваги рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 та взагалі в цій частині позов не розглянули, а ототожнили застосування тримісячного строку як до позовної вимоги про стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 31.12.2010 року по 24.01.2014 року в розмірі 120 710 грн 46 коп так і до позовної вимоги про стягнення компенсації в сумі 58 грн 63 коп. у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що до позовної вимоги про стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.12.2010 року по 24.01.2014 року в розмірі 120 710 грн 46 коп. застосовується тримісячний строк звернення до суду з такою вимогою, а враховуючи відсутність поважних причин його пропуску, обґрунтовано відмовили у позові у цій частині.

Проте, висновки судів про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації в сумі 58 грн 63 коп. у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року є помилковими, оскільки суди неправомірно ототожнили застосування тримісячного строку як до позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку так і до позовної вимоги про стягнення компенсації у зв'язку з втратою частини заробітної плати через порушення термінів її виплати, так як право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати не обмежене будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частина друга цієї статті визначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а відповідно до частини п'ятої статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першої статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а частиною третьої даної статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

В частині стягнення з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 58 грн 63 коп. компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на засадах верховенства права, є незаконними і необґрунтованими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 58 грн 63 коп. компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Наведений позивачем розрахунок суми компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року приймається Верховним Судом до уваги, оскільки сума компенсації заявлена до стягнення, відповідачем не оспорювалася.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року ОСОБА_3 звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року скасувати в частині відмови у стягненні з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 58 грн 63 коп. компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року. У цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Гніздичівського державного спиртового заводу на користь ОСОБА_3 58 грн 63 коп. компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з липня 2012 року по січень 2014 року.

В іншій частині рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик